П'ятниця, листопада 24, 2017

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Успіхи Малого університету – запорука завтрашніх успіхів університету «великого»

ВІД РЕДАКЦІЇ: Створений у 2000 р. при Центрі довузівської освіти, Малий каразінський університет ось уже десять років сприяє виявленню здібностей та розкриттю наукового потенціалу молоді. Педагогічна майстерність наукових керівників допомагає дітям свідомо обирати майбутнє.
В. І. ЧЕБОТАРЬОВ: «Така структура як Малий університет – прекрасна і дуже ефективна. Адже вчасно знайти таланти, виховувати їх змалку – це те, чим необхідно займатися, це науково правильна форма підготовка. Математика і фізика - предмети, які форматують розум людини, привчають систематизувати свої знання. Фізика дає правильне уявлення про оточуючий світ. Математика привчає до логічного мислення, допомагає знаходити вирішення проблем, з якими ми стикаємося протягом усього життя. Тобто це фундаментальні науки, які потрібні кожному».
… В аудиторії 4–54 щойно закінчилися заняття з математики у другому класі. Лілія Петрівна БЄЛОВА, учитель математики, роздає своїм слухачам домашнє завдання. А ті, у свою чергу, закидають її запитаннями. Владислав ХАУСТОВ, сім років: «Мені дуже подобається навчатися в університеті. Лілія Петрівна, моя учителька, загадує нам різні цікаві математичні загадки. У мене тут багато друзів. Тут навчається і мій кращий друг Сергійко. У мене є молодший братик Даня. Він ще маленький і ходить у дитсадок. А коли виросте, то я і його сюди теж приведу. Поки ми з ним займаємося удома, вчимося рахувати. Я хочу стати лікарем або міліціонером, або рятувальником …
Наш новий знайомий, звичайно, прийшов на заняття не сам, а разом із мамою. Олена ХАУСТОВА: «Я всім розповідаю про ці заняття. Мені подобається, що тут ти не лише дитину вчиш, але і сам вчишся поряд із ним. Методика викладання Малого університету допомагає дітям навчитися логічно мислити. Ми сюди ходимо із задоволенням, робимо завдання, постійно згадуємо різні логічні завдання, загадуємо їх і татові, і бабусі».
Щойно другий клас звільнив аудиторію, як до неї поспішили малята першого класу. Вони наповнили стіни університету веселим сміхом, безліччю запитань. Після шаленого гамору в дитячій аудиторії, у Центрі довузівської освіти, спокійно спілкуємося з викладачами.
Тетяна Вікторівна ГОРДЕВСЬКА, викладач англійської мови Харківського фізмат ліцею: «Ідея створення Малого університету полягає в тому, щоб привернути дітей, які цікавляться предметом ширше, ніж дозволяє шкільна програма, до творчої і наукової роботи. Коли ми робимо набір у групи, проводимо невелике тестування, щоб розподілити дітей по рівню їх підготовленості. Адже буває так, що діти в п'ятому або шостому класі знають мову глибше, ніж у восьмому класі. Наші уроки спрямовані на розвиток іноземної мови. Розвиваємо в ігровій формі і граматику, і розмовну, і письмову мову. До всіх свят проводимо вікторини і конкурси. Мої вихованці після закінчення Малого університету стали студентами факультетів іноземних мов ХНУ ім. В. Каразіна, і ХДПУ ім. Г. Сковороди, і НУА. Усі діти працюють з великим ентузіазмом. Учениця – Оля Іваніщева – прийшла до мене в 9 класі. Яскрава особистість, поетеса, в 2006 році вийшла збірка її віршів «Пролісок». Зараз вона студентка четвертого курсі факультету іноземних мов нашого університету. Окрім основної мови вона вивчає німецьку та іспанську. Робота у Малому університеті дає мені відчуття потрібності дітям».
І. М. ГЕЛЬФГАТ, учитель Харківського фізмат ліцею № 27: «Чому ж так охоче йдуть до університету не тільки діти та їхні батьки, а й вічно заклопотані університетські та шкільні викладачі, які давно забули про вільний час? Дається взнаки наша особлива атмосфера доброзичливості та творчого пошуку. Цю атмосферу створили та підтримують керівники і співробітники Малого університету. Постійно згадую вже звичний для нас захід – «Наукові старти». Багато хто нині скаржиться: діти та молодь нібито зовсім втратили інтерес до навчання, нікому нічого не потрібно! Але ось уже восьмий рік поспіль другої неділі вересня 600, 800, а інколи і 900 учнів 5-8 класів із задоволенням приходять саме до Харківського університету, щоб поміркувати над цікавими задачами, послухати короткі лекції та поспілкуватися з однолітками, яким це теж цікаво. Багато хто з цих дітей через кілька років увійдуть до університетської аудиторії вже як студенти. Успіхи Малого університету сьогодні – це запорука завтрашніх успіхів університету «великого».
Валерія Валеріївна КУРИЛЬЧЕНКО, координатор Малого університету: «Десять років тому Малий університет представляв собою декілька груп з інформатики і одну групу математиків. Першого року у нас навчалося всього 20 чол. Сьогодні ми маємо близько 800 маленьких вихованців. Особливо радує те, що наші викладачі – наші ж випускники. Вони у нас вчилися, закінчили університет, і вже аспірантами приходять до Малого Каразінського працювати. Щороку наші учні стають переможцями щорічно близько 100 чол. на обласних олімпіадах, завойовуємо призові місця на Всеукраїнських та Міжнародних олімпіадах. Щоб отримувати такі результати, ми і працюємо. Велика щоденна праця і викладачів, і самих дітей. У дітей є бажання вчитися. Ми, співробітники Малого університету, оптимістично дивимося на майбутнє нашої науки: коли є діти, які хочуть вчитися, є люди, які хочуть їх навчати – все буде добре. Головне, щоб ці дві складових (учень і вчитель) вчасно зустрілися. Тоді і виходить добрий результат. ».
Сергій Олександрович ЛІФИЦЬ, Заслужений учитель України, провідний викладач математики Малого університету: «Я працюю в Малому університеті десятий рік. Коли ми починали, навчалися одиниці дітей, які хотіли вивчати математику. Сьогодні це вже сотні підлітків. Вони приходять до нас у п’ять років і випускаються в одинадцятому класі. Практично більша частина їхнього шкільного життя пов’язана з Харківським університетом. Школярі звикають до альма матер, сприймають університет за свого, а потім приходять сюди навчатися уже як студенти. Для мене важливі не олімпіадні досягнення дітей, чи якісь там інші перемоги на конкурсах, а загальний рівень математичної культури. Діти, які навчаються в університеті, отримують дуже великий багаж знань. Справа в тому, що зараз на заняттях у Малому університеті мені доводиться розповідати їм те, що раніше розповідали у школах. Тому у нас є дві групи математиків: перша – ті діти, котрі орієнтовані на нешкільну математику, хочуть брати участь у різного роду олімпіадах; друга – ті, які хочуть отримати те, чого не додають у школі.
Сьогодні уже мої учні викладають у Малому університеті. Я це вітаю. Адже вести гурткову математику нелегко, тому у цьому питанні я повністю покладаюся саме на своїх старших вихованців. Зовсім недавно наші учні 7-8 та 10-11 класів здобули перемогу на V Всеукраїнському турнірі математичних боїв імені академіка НАНУ І. І. Ляшка. На початку 2000-х років три роки підряд ми проводили подібний захід у нас в університеті. Але через відсутність спонсорської допомоги, довелося відмовитися від нього. Тож останні п’ять років турнір проводять у Києві за підтримки Фонду України Л. Кучми. Ми беремо участь уже вчетверте. Регулярно виборюємо призові місця. Старші уже звикли до перемог, а от для молодших це вперше і вони щасливі. Це стимулює їх до навчання, до творчості. Робота учителя – циклічна: діти міняються, а все інше залишається незмінним. Наприклад, сьогодні ми готуємося до Міжнародної олімпіади. У складі команди шестеро одинадцятикласників».
Михайло ПОПЛАВСЬКИЙ, випускник мехмату, аспірант ФТІ низьких температур, викладач Малого університету: «Школярем учив математику в Малому університеті. Тепер тут сам викладаю математику. З кожним роком зростає розрив у знаннях між дітьми: або дуже сильні, або дуже слабкі, а золотої середини немає. Коли я вчився, такого не було. Мені Малий університет дав корисні знання, які знадобилися і під час навчання в університеті, і тепер допомагають у роботі. Також я отримав досвід викладання від своїх учителів. І сьогодні досить часто звертаюся за порадою до свого наставника Сергія Олександровича Ліфиця».
Десятий рік викладачі Малого університету готують майбутнє української науки. Плекаймо надію, що їхні зусилля виправдаються.


В. ЖЕДЕНКО.