Інвестиції в майбутнє!

Де навчаються маленькі генії?

ВІД РЕДАКЦІЇ. З маленьких талантів виростають великі генії. Важливо лише вчасно помітити талант дитини та почати його розвивати. Цим і займаються викладачі у Малому каразінському університеті.

Галина Віталіївна ГОДОВАНА вже 12 років є викладачем у Малому каразінському університеті та є керівником математичного клубу “2х2”, і за цей час вона встигла випустити близько 500 вихованців, які вступили на математичні спеціальності до провідних університетів не тільки України, а й світу. Галина Віталіївна не припиняє покращувати свою маленьку школу: вона думає, як зробити заняття цікавішими, у яких конкурсах та виставках можна взяти участь разом з дітьми. Не зупинили її навіть карантинні обмеження: Галина Віталіївна не тільки адаптувала свої заняття до Zoom, а й знайшла нових учнів з Бостону (США), з Гібралтару (Великобританія) та з Тель-Авіву (Ізраїль). Про свій шлях, про гурток, дітей та натхнення розказала мені Галина Віталіївна в інтерв’ю.

— Як ви прийшли до того, щоб почати викладати?

— Я за освітою інженер-системотехнік. Закінчила навчання в ХІРЕ в 1992 році та почала працювати у компанії “Прогма” (програмісти і математики). У ті роки не існувало поняття “айтішник”,  не було аутсорсингових компаній, а ми працювали з машинобудівними заводами і створювали програми, які автоматизували конструювання. Ми працювали з такими великими підприємствами як “Серп і Молот”, Павлоградський завод Хімреактивів, Київський завод тощо. Моїм завданням було навчати досвідчених дорослих людей у конструкторських бюро користуватися новими технологіями, працювати з комп’ютером. Для робітничих комп’ютер був незвичним явищем: він стояв один на весь завод, і на нього дивилися як на диво. Я навчала людей по всій країні, часто була у відрядженнях. Я залишила ту роботу, коли в мене народився син. Далі народилася дочка, і я почала шукати можливість поєднувати роботу та догляд за дітьми. Тоді натрапила на гурток математики, і я вважаю, що це великий успіх. Саме тоді почалося моє життя, найкраще життя. Викладання — це моє покликання, мій шлях!

Зараз, працюючи із дітьми, я можу порівнювати їх з тими дорослими, яких я навчала на початку. І я бачу, що діти 21 століття настільки розумні, настільки талановиті, що досягнуть великих вершин, головне - націлити їх.

— Кілька слів про роботу в Малому каразінському університеті і про клуб?

— У Малому каразінському університеті викладають ті самі спеціальності, що й в Університеті. Усі викладачі, і я теж, намагаються зробити процес навчання цікавим та корисним, бо діти не повернуться, якщо заняття їм не сподобаються. Щодо математики, то я вважаю, що на рівні шкільної програми її мають знати всі. Іноді до мене приходять батьки і кажуть: “Моя дитина не розуміє математику, вона гуманітарій”. Математик дитина чи ні, буде зрозуміло тоді, коли вона вступить на факультет математики й інформатики та на другому курсі скаже: “Так, я гуманітарій” і переведеться на філфак. У школі викладається математика життя. Підрахувати решту, порахувати проценти за іпотеку, розібратися з грошима — те, чим займаються всі люди. Саме тому я намагаюся навчити та пояснити дітям, як математика існує в світі, в якому ми живемо.

Я починаю працювати ще з маленькими дітьми п’яти років. Я вчу їх уважно читати завдання, малювати схеми, перевіряти питання. І якщо займатися з дітьми змалку, на ЗНО вони не матимуть проблем.

— Як на вас вплинули карантинні обмеження та дистанційне навчання? Як ви поєднуєте уроки в Zoom з вашою концепцією ігрового навчання?

— Насправді, коли ми тільки перейшли в онлайн, я не була впевнена в успіху такого стилю викладання. Виявилося, що це цілком можливо. Я займаюся навіть з дошкільниками, граю з ними через Zoom. Ми малюємо картинки та відтворюємо їх за допомогою лічильних паличок, розвиваємо уважність, порівнюємо речі тощо. Є багато завдань, які можна виконувати онлайн.

Для дітей дистанційне навчання не виявилося складним: вони не відволікаються один на одного як у великих аудиторіях, для них комп’ютер — річ, із якою вони проводять найбільше часу. Мені онлайн дав можливість працювати з дітьми з різних куточків світу. У мене є учні з Бостону, Гібралтару, Тель-Авіву. Наразі я планую підвищити свій рівень англійської, щоб почати викладати цією мовою та знайти більше учнів.

— У яких конкурсах ви з дітьми берете участь та про які досягнення можете розповісти?

— Ми брали участь у Європейському конкурсі Luma StarT International, власними силами організуємо “Солодку математику”, виставки у “ЛандауЦентрі” тощо. У всіх конкурсах я беру участь з моїми дітьми з Малого каразінського університету.

Хочу розказати про нашу участь у Європейському конкурсі Science on stage. Science on stage — спільнота педагогів, які захоплені своє роботою, наукою та дітьми. Україна у цьому конкурсі вперше взяла участь у 2016 році, і восени того року проходив перший національний відбір. Я увійшла в десятку переможців відбору і була запрошена до Угорщини на міжнародний фестиваль. На конкурсі проекти загалом представляли дорослі викладачі, але я розсадила своїх дітей за столик. Вони розповідали про проект англійською мовою, показували макети, зроблені власноруч, а журі з Англії, Іспанії оцінювали їх і ставили найвищі бали. Я дуже пишаюся тим, що перемогли мої діти, а не я.

Наступного разу у національному відборі Science on stage ми брали участь у 2018 році з моїми дітьми й з дітьми із Харківської спеціалізованої школи імені В.Г. Короленка  — школи для дітей із порушеннями зору. Представляли проект “Солодка математика” та презентували як звичайні макети, так і моделі для дітей із порушенням зору: вони різняться на дотик і виконані в контрастних кольорах. З цими макетами ми вийшли в переможці.

— Ви з дітьми берете участь в конкурсах, організовуєте літній табір, проводите Свято числа Пі тощо. Як у вас на все вистачає сил?

— На те, що приносить задоволення, сил вистачає завжди! Тим паче, що природничі науки — це наше життя. Однієї математики може бути замало. В “ЛандауЦентрі” ми з дітьми організовували свою виставку, учні представляли свої робити: задачі, макети, моделі, пристрої. Це були емоції, радість, інтерес. Через пандемію останні два роки проводимо онлайн-вікторини “Свято числа Пі”, “Хочу до космосу”.

— Ви розповідаєте про ваших дітей, про гурток, і ваші очі горять. Чим є для вас діти, Малий каразінський та клуб “2х2”?

— Це велика та гарна частина мого життя. Це те, що дає мені в складному житті натхнення та сили. У мене є мої діти, я прийду до них, а вони мені посміхнуться — і тоді усі життєві негаразди відходять.

— Розкажіть, будь ласка, про Малий каразінський університет, у якому ви є співробітником.

— Малий каразінський університет — це єдина відома мені приуніверситетська структура, яка працює з дітьми від п’яти років. У Малому каразінському викладаються ті самі дисципліни, які потім студенти вивчають в Університеті Каразіна, тож наші учні, що вступають до Університету, вже підготовлені. Малий каразінський веде свою діяльність вже 18 років. Заняття проводяться в тих самих аудиторіях і лабораторіях, де навчаються студенти. Це мотивує наших учнів брати участь у конференціях, конкурсах, олімпіадах, а потім з легкістю ставати студентами Каразінського.

Анна УДНІКОВА, наш спецкор.