Пам’ять
Інна Володимирівна МЕЛЬНИЦЬКА (Гаврильченко)
На 96-му році пішла з життя письменниця та перекладачка Інна МЕЛЬНИЦЬКА, Інна Володимирівна ОСКНЕР (за чоловіком Гаврильченко), яка багато років працювала на факультеті іноземних мов. Творчість Мельницької-перекладачки висвітлено у книзі «Сузір’я Інни Мельницької» (Вінниця, 2013).
І. В. Оскнер народилася 18 червня 1925 р. в м. Харкові. Під час Великої Вітчизняної пізнала весь жах фашистської окупації і намагалася донести це до своїх читачів. По війні закінчила Харківський педінститут іноземних мов (1949) та аспірантуру при ньому (1952). Викладала у Харківському університеті (1960–1982), де також керувала літературною студією. Сама Інна Володимирівна перекладала прозу та поезію з англійської мови (А. Конан-Дойль, Р. Макдональд, П. Хейган, А. А. Мілн та ін.), писала російською та українською мовами. Письменниця випустила цілу низку творів, які незмінно користувалися увагою: повість у новелах «Когда не было лета» (1988), «Опрокинутые облака» (2002), збірка повістей та оповідань «Страна моего детства» (2011), дилогія «Украинский ешелон» (2014), збірка прози «Мой город» (2019), збірки поезій «Опрокинутые облака» (2002), «Памяти невынутый осколок» (2017). Інна Мельницька – лауреат премій ім. Б. Слуцького (2002), ім. Ю. Долгорукого (2007), ювілейної премії часопису «Радуга», премії «Народное признание» Міжнародного благодійного фонду Олександра Фельдмана (2013). Член НСПУ з 1997 р. Мала звання «Харків’янин року-2005». Твори її перекладені білоруською, мордовською, молдавською, італійською мовами, виходили російською мовою у США та Ізраїлі. У 1999 р. була запрошена британською кіностудією Бі-Бі-Сі для участі у багатосерійному фільмі «Війна століття».
Всі, хто знав Інну Володимирівну, пам’ятатимуть її мужність і силу духа, її людяність, чуйність та доброту, її тонке почуття гумору, й водночас – вимогливу прискіпливість редактора, який все життя шукав і знаходив єдине потрібне Слово.