Середа, липня 06, 2022

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Люди. Події. Століття.

 

Люди-епохи: учені-довгожителі та Каразінський

ВІД РЕДАКЦІЇ. За даними  Вікіпедії, довгожителем вважається людина, яка досягла віку понад  90 років. Багато з нас хотіли б прожити довге, насичене життя, зустріти і 90-річний, і 100-річний, і 120-річний ювілеї, і при цьому зберегти ясний розум, міцне здоров'я, займати активну життєву позицію, працювати та вкарбувати своє ім’я золотими літерами в історію!  Тим більше, що перед очима є такі приклади наукового довголіття. Найяскравішими взірцями видатних вчених з поважним віком є ГОЛОВНІ АКАДЕМІКИ УКРАЇНИ – Президент НАН України Борис Євгенович ПАТОН (102 роки) та харків’янин, Почесний доктор (Honoris Causa) Сорбонни, Почесний доктор (Honoris Causa) ХНУ імені В. Н. Каразіна, автор власної математичної школи Володимир Олександрович МАРЧЕНКО (98 років). Унікальні вчені зі світовим ім’ям, довгожителі, які завзято працюють та розвивають науку, державу, майбутнє! Вдячність та шана ВЕЛИКИМ УКРАЇНЦЯМ!


Академік Микола Олексійович АЗАРЄНКОВ, проректор:

- Якось І.І. Залюбовський, В.С. Бакіров і я спускалися центральними сходами університету. Настрій у нас був гарний, йшли ми на ювілей академіка Неклюдова. І Віль Савбанович, дивлячись, як бадьоро крокує Ілля Іванович, сказав: «Коля! Але ж у нас з тобою чудова перспектива. Нам ще жити і жити. Адже ми молодші Іллі Івановича років на двадцять». Професор Залюбовський вважався в університеті довгожителем, тоді було йому трохи за вісімдесят і понад сорока років він працював проректором з наукової роботи. В академічному середовищі Харкова і всієї України Ілля Іванович користувався повагою за розум, мудрість і життєвий досвід, набутий багатьма роками роботи в університеті, участі в справах академічної спільноти. При цьому в похилому віці він зберігав ясність розуму, глибину проникнення в сутність речей. На виборах в академію наук Іллю Івановича просили виступити з підтримкою того чи іншого кандидата. Вважалося, якщо «Іллюша» (так його називали друзі-академіки) виступить на засіданні відділення з підтримкою, то результат виборів буде очевидний. Причому зверталися до нього всі: харків'яни, кияни, львів'яни, закарпатці. Не всіх він підтримував своїм виступом, але кожному знаходив добре слово. За статусом Ілля Іванович був членом-кореспондентом, але за своїм впливом на процеси у вищій школі, в академії він явно був академіком. Сорок шість років І.І.Залюбовський поєднував своє проректорство з завідуванням кафедрою експериментальної ядерної фізики. За цей час за кількістю та якістю наукових результатів, по матеріальній базі, по кваліфікації наукових співробітників і допоміжного персоналу кафедра перетворилася в науково-дослідний інститут високого рівня. На кафедрі була власна прискорювальна база, яка обслуговувалася власними співробітниками. На кафедрі працювала група електронників спеціального призначення, які могли вирішувати великі завдання. Проводилися дослідження в ядерній фізиці, прикладної ядерної фізики і техніки, радіаційної біології. Розроблялися захисні системи для атомних станцій, прискорювальних і космічних систем. Важливі результати були отримані на кафедрі при вивченні широких атмосферних злив в атмосфері, в областях радіаційної акустики і взаємодії акустичних хвиль з біологічними об'єктами. Практично всі нові напрямки наукових досліджень кафедри виникли зусиллями Іллі Івановича.

Крім розвитку кафедральних напрямків професор Залюбовський - перший декан фізико-технічного факультету, допомагав у створенні нових наукових галузей в вакуум-плазмових, радіаційних та інших технологіях. Результатом його діяльності стало те, що кафедри прикладної фізики та фізики плазми, матеріалів реакторобудування і фізичних технологій стали одними з кращих в університеті. Немає Іллі Івановича з нами вже сім років, а справа його живе і процвітає. Доля подарувала мені зустрічі з Б.Є.Патоном. Зараз йому йде вже сто другий рік. А в перший раз мені довелося слухати Бориса Євгеновича в його інституті електрозварювання, де проходило засідання комісії зі співробітництва України з Євросоюзом в області керованого термоядерного синтезу в кінці 90-х. Були присутні кілька європейців і близько десятка представників київських і харківських академічних інститутів, і університетів. Оскільки обговорювалися питання енергетичної безпеки України, то академік згадав структуру енергоспоживання країни в п'ятдесятих-вісімдесятих роках. Вражало те, як по пам'яті він наводив цифри видобутку і внутрішнього споживання нафти, газу і вугілля. Так само вільно він оперував цифрами виробництва електрики на теплових, гідро- і атомних електростанціях. Глибоко аналізував проблеми, які мають місце в цих галузях, обґрунтовував необхідність розвитку термоядерної енергетики в Україні і важливість міжнародної кооперації в цій галузі. Я і мої колеги були вражені тим, наскільки глибоким був аналіз ситуації в енергетичній галузі. Енергетика, особливо атомна, завжди була для Бориса Євгеновича пріоритетною. Важливими і надзвичайно корисними для наукової спільноти були щорічні зустрічі вчених України та Росії, ініціаторами яких були Президенти НАН України і РАН. Фінансову підтримку організатори цих семінарів отримували від НАЕК «Енергоатом» і корпорації ТВЕЛ. Для нас це були важливі зустрічі, які допомагали зрозуміти, в якому напрямку розвивається сучасна атомна енергетика, які нові ідеї з'явилися в останні роки в цій галузі. Ми мали можливість спілкуватися з класиками цієї науки, людьми, які створювали сучасні реактори і розвивали системи їх безпеки. Добре виглядали і наші вчені з відділення ядерної фізики та енергетики, створеного Патоном, особливо в галузі створення нових реакторів і диверсифікації ядерного палива. Обговорювалися на цих зустрічах і питання освіти для ядерної галузі. Дуже шкода, що в останні роки, ці зустрічі припинилися.

Академік Патон користувався величезною повагою на семінарах, постійно був в центрі уваги. Питання, які він ставив доповідачам завжди були важливими. Борис Євгенович любив бувати в Харкові, який вважав фізичної столицею України. Завжди з повагою він відгукувався про університет і з задоволенням відгукувався на запрошення побувати в ньому. Запам'ятався його приїзд разом з Президією академії на святкування 200-річного ювілею університету. Тодішня влада України не дуже добре ставилися до університету, а Патон приїхав, сказав добрі слова, нагородив багатьох вчених університету академічними грамотами, медалями. І залишався разом з колективом університету до пізнього вечора. Він із задоволенням відвідував офіційні заходи та церемонії, а до вечора перевага віддавалася неформальним спілкуванням. До нас на фізтех, де зібралися видатні випускники факультету, академіки і члени-кореспонденти, він прийшов разом з колегами з Президії академії та затримався на кілька  годин. Було багато спогадів, вітальних слів, тостів. Він завжди, де це доречно, виділяє Харківський університет, шанобливо ставиться до нашого ректора, буваючи в університеті, завжди заглядав до кабінету до Іллі Івановича.

Не можу не згадати видатного харківського довгожителя академіка Ахієзера Олександра Ілліча. Багато років він читав лекції з загальної та теоретичної фізики на фізико-математичному, фізичному і фізико-технічному факультетах університету, завідував кафедрою теоретичної ядерної фізики. Ми вчилися за навчальними програмами, розробленими Олександром Іллічем і його учнями.
Лектор, а я слухав його лекції, він був приголомшливий. Він розповідав найскладніший матеріал на доступному для студентів рівні. Чудово почував аудиторію, міг перерватися, розповісти анекдот, якщо бачив, що студенти втомилися. Олександр Ілліч, один з перших здав ще в тридцяті роки знаменитий теормінімум Ландау, виконав резонансні оригінальні роботи практично у всіх галузях теоретичної фізики. Він написав величезну кількість підручників і монографій, причому писав їх для читання, для студентів, аспірантів, науковців, не для статистики. У дев'яностих роках, вже нічого не бачивши (зір підводив), ​​кожен день зустрічався зі своїми учнями і колегами, обговорював з ними плани написання нових книг, промовляв окремі розділи цих книг. Це був подвиг. Подвиг вченого і педагога. Йому все було цікаво. Він прекрасно знав історію релігії, із задоволенням обговорював філософські проблеми релігії. І написав із цього приводу ряд книг. В останні роки життя він багато займався філософією науки, проблемами пізнання. Олександра Ілліча цікавило майбутнє України, майбутнє науки в Україні.

До останніх днів свого життя він зберігав ясність розуму, допитливість і інтерес до проблем різних наук. Він пішов з життя, залишивши після себе видатну наукову школу, в якій всі учні були Вчителями і засновниками своїх шкіл. Можу назвати тільки деяких з них: академіки НАН України - В.Г.Барьяхтар, С.В.Пелетмінский, А.Г.Сітенко, Я.Б.Файнберг, М.Ф.Шульга; члени-кореспонденти НАН України - К.М. Степанов, П.І.Фомін. Вони все пов'язані з нашим університетом. Були його студентами, а потім його професорами. Цим і славиться наш університет. Люди одного разу прийшли в університет ніколи з ним не розлучалися. Слава університету!

Ексклюзивне Інтерв’ю з головним академіком Харкова  В.О. МАРЧЕНКОМ чекайте в наступному випуску газети «Харківський Університет».

Ліна ТИМАРСЬКА.