Понеділок, вересня 21, 2020

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Державна премія України

Найвища похвала для науковця

ВІД РЕДАКЦІЇ. Доктор фізико-математичних наук, професор Юрій Анатолійович БЕРЕЖНОЙ отримав Державну премію України в галузі науки і техніки за 2019 рік. У 1953 р. він вступив до Харківського університету і до сьогодні працює у наших стінах. У 1965 - захистив кандидатську роботу під керівництвом проф. О. Г. Ситенка. У 1978 р. – докторську. 1983 р. отримав вчене звання професора. З 1979 р. до 2010 р. завідував кафедрою теоретичної ядерної фізики.

- Юрію Анатолійовичу, розкажіть, що для вас означає Державна премія?

- Безперечно, це найвища нагорода, яку може отримати науковець. Її вручатиме президент. Взагалі-то, над роботою «Структура та взаємодія атомних ядер в пружних, непружних і радіоактивних процесах» працювало 8 вчених. Серед них мої учні: Вадим Петрович Михайлюк, Володимир Владиславович Пилипенко. І мій одногрупник –  Владислав Федорович Харченко. Та ще один випускник фізико-технічного факультету – Вячеслав Федорович Клепіков. У цій роботі зібрані найкращі дослідження, за які ще не нагороджували Державною премією. Ми зібрали понад 500 робіт – це напрацювання багатьох років людей різного віку. Наприклад, там містяться мої розробки з 1960-х рр., а це початок мого наукового шляху. Дуже пишаюся своїми учнями, разом з якими довелося працювати.

- Ваш тато Анатолій Семенович був відомим хіміком. А Ви, чому обрали фізику?

- Ще зі шкільних років цікавився фізикою. Батьки не тиснули на мене у виборі професії. Мама займалася хімією. Я, можна сказати,  продовжив науковий шлях батьків. Складно пояснити, за що і чому щось любиш. Можу сказати, що фізика – це моє хобі. А коли хобі і робота збігаються, то що може бути краще? Я починав свій науковий шлях під керівництвом професора Олександра Ілліча Ахієзера, а керівником моєї дипломної та кандидатської роботи був професор Олексій Григорович Ситенко.

- У Вас є багато нагород, зокрема премія НАН України імені О. С. Давидова (2000), Заслужений професор Харківського національного університету (2005), премія НАН України імені К. Д. Синельникова (2016), Заслужений діяч науки і техніки України (2016). Перед отриманням якої з них хвилювалися найбільше?

- Навіщо ж хвилюватися перед отриманням нагороди? Адже тебе вітають за твої заслуги. А от найбільшу напругу я відчував під час захисту докторської дисертації. Ти маєш захистити свою роботу перед величезною аудиторією. А премія – це бухгалтерська справа.

- Скільки під Вашим керівництвом захищено аспірантів?

- Під моїм керівництвом захистилося 13 кандидатів наук, з них 8 стали докторами наук.

- Чому Вам подобається викладати?

- Викладацька робота корисна для будь-якого вченого. Студенти ставлять такі запитання, які наводять на нові роздуми. Та й з ними я більше рухаюся. Молодь – чудовий еліксир здоров’я! За цей час Каразінський університет став моїм рідним місцем, я дуже люблю alma mater! Тут я навчався, працюю. Мій факультет – це моя родина. Для мене університет – це не просто місце роботи. Я не шкодую, що залишився саме тут!

Карина БОНДАР.