Вівторок, березня 19, 2024

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Університет від «А» до «Я»

 

 

“Р” - робітфаку 50!

ВІД РЕДАКЦІЇ Продовжуємо ювілейну рубрику . СЬОГОДНІ літера «Р» - РОБІТФАК. Наш спецкор Анна УДНІКОВА перевернула гори літератури з історії альма матер, поговорила із десятками людей, викладачами, випускниками підготовчого відділення університету – РОБІТФАКУ, щоб зробити дійсністю цей текст Адже нинішнього навчального року виповнюється ще один ювілей: 50-річчя відродженого робітфаку. …

Ця сторінка історії альма матер була розпочата майже 100!!! років тому. До Великої жовтневої соціалістичної революції 1917 р. Більша частина населення тогочасної Російської імперії була не- або малограмотною. У 1918 р. радянська влада видала декрет про загальну освіту населення. А щоб спростити процес вступу до вищих навчальних закладів селянам, та робітникам, 11 вересня 1919 р. вийшла постанова Народного комісаріату просвіти “Про організацію робітничих факультетів при університетах”. Головною метою цих факультетів було забезпечення основними віхами середньої освіти робітників, селян та інших малограмотних груп населення. На початок 30-х років минулого століття по всій країні існувало 1025 робітничих факультетів На робітфаці навчалися багато видатних далі учених, науковців. Так слухачем робітфаку Харківського університету був легендарний наш ректор .Іван Миколайович БУЛАНКІН.

Повернення “робітфаків”

1969 року згідно з постановою ЦК КПРС у ВНЗ країни були створені підготовчі відділення ждя робітників та селян, але за старою пам’яттю вони так і залишилися для всіх «робітфаками». Свій робітфак мав і Харківський державний університет імені О..М. Горького…

Я йду проспектом Науки. Університетський ліцей. Звідти вибігають хлопчики та дівчата,. Веселий дитячий сміх розноситься вулицею. Ці діти і не знають, що майже 50 років тому з цих же дверей виходили дорослі люди, які вивчали, згадували, опановували ті ж самі правила, теореми, формули, що й ті діти з десяток хвилин назад. Робітфаківці…І Університетський ліцей очолює сьогодні директор, вчорашній робітфаківець Д»ячков Сергій Володимирович. Так, підготовче відділення знаходилося на проспекті Леніна, 20. Але постійну будівлю за цією адресою отримало лише у 1984 р., а до цього частинами воно було розкидане містом. Природничі науки вивчалися на фізико-технічному факультеті в с. П’ятихаки, а гуманітарні - в головному корпусі. У тому ж 1984 р. завідуючим став Чеботарьов Вадим Іванович, який наразі є директором Центру довузівської освіти. Його попередниками були Шиловцев Юрій Володимирович, який очолював відділення з 1969 і до 1979 року, та Довгаль Володимир Юхимович, який піклувався про робітфак у 1979-1984 рр..Щорічно поріг робітфаку переступали близько трьохсот майбутніх студентів. Вони були студентами, просто “нульового курсу”. Вчилися на денній або вечірній формі, а після завершення навчання складали екзамени, та більше 80% ставали студентами першого курсу.

- Підготовче відділення відкрило шлях до вдалого професійного зростання своїм вихованцям. Після завершення університету багато з них вчилися в аспірантурі й захистили дисертації, стали керівниками підприємств, фірм, банків, викладачами, науковими співробітниками. Деякі з них назавжди пов’язали своє життя з долею університету, - розповідає Вадим Іванович Чеботарьов. Для нього кожен робітфаківець так і залишився юнаком з чималою жагою до знань.

В серпні 1996 р Міністерство освіти ліквідувало держзамовлення набору на підготовче відділення. Останні робітфаківці випустилися у 2004 р…

УНІВЕРСИТЕТСЬКІ ЛЮДИ

Слово надається РОБІТФАКІВЦІ, які присвятили своє життя УНІВЕРСИТЕТОВІ: професори, доценти, завідувачі кафедр, люди - справжні зразки сили духу та бажання вчитися - В.В. Калініченко, А.І. Борзенко, В.В. Петровський, С.В. Дячков, В.В. Петровський, С.М. Куліш, Ю.І. Кохан, М.І. Філон, Г.Г. Руденко, В.Г. Лаптєв, Б.М. Валійов, О.Г. Каграманян, Є.М. Шутов та багато-багато ін.. Вони вони робітфаківці.

Проф. В. В. КАЛІНІЧЕНКО, завідувач кафедри історії України. Навчався на підготовчому відділенні у 1970-1971 роках:

- Я із Західної України, з Рівненської області. У 1965 закінчив залізничне училище та працював помічником машиніста електровоза. Швидко зрозумів, що мені потрібна вища освіта, а при депо була школа робітничої молоді. Я закінчив її, далі була армія, і тільки потім я вступив на підготовче відділення історичного факультету Харківського університету. Вчився на вечірній формі, а вдень працював. Заняття у нас були до половини десятої вечора. Навчався на підготовчому і працював слюсарем-монтажником. Дивлюся на готель “Харків” – то ми будували. Бачу готель “Турист” - то ми будували. Наша клініка хірургії на Павловому полі... Я вступив на історичний за покликом душі, мене тягнуло до гуманітарних наук, а попередня, то була технічна спеціальність. Ще в школі батьки казали мені, що історія - то забава, потрібно мати робітничу професію. Я і отримав її, а потім зрозумів, - не те! Закінчив підготовче відділення з відзнакою, на відмінно, вступив на істфак на денне відділення, і його закінчив із відзнакою… Потім була аспірантура, почав викладати у 1980 р.. Викладач, старший викладач, доцент, завкафедри, професор і доктор наук. Така моя доля. А викладачі на робітфаці були прекрасні: Володимир Михайлович Духопельников викладав історію, Інна Федорівна Приходько та Євгенія Павлівна Мартем’янова - українську літературу та мову. Вони вкладали душу у викладання, а це одразу відчуваєш.

Доц. О.Г. КАГРАМАНЯН, заступник директора Інституту міжнародної освіти. Навчався на робітфаці у 1979-1980 роках:

- Після армії я вступив на робітфак, потім - на механіко-математичний факультет. Хотілося вчитися, хотілося отримати освіту, знайти своє покликання. Робітфак дав мені великий життєвий досвід. Наші викладачі давали нам можливість зміцнити фундамент знань. Згадую прекрасних викладачів: Людмилу Олексіївну Луньову, викладала математику, ми називали її “Людочкою”. Фізику викладала Неля Іванівна Матвєєва. Я позв’язав своє життя з УНІВЕРСИТЕТОМ. Рідні кликали на батьківщину. Але університетська аура!!! Я відчуваю себе університетською людиною, мені складно було йти звідси, я був згоден на будь-яку роботу. Працював заступником директора студентського містечка з 1985 по 1991 роки. Потім був завідуючим гуртожитку. А з 2004 р. я працюю в Центрі міжнародного навчання.

Доц. Ю. І. КОХАН, заступник декана філологічного факультету. Навчався на підготовчому відділенні у 1984-1985 роках:

- Можете написати: “Шлях Юрія Івановича до викладання на кафедрі був довгим, складним, тернистим і драматичним”. Завдяки робітфаку я отримав вищу освіту. Закінчив 10 класів школи, вступив до профтехучилища по спеціальності слюсара з ремонту побутової техніки. Пропрацював два роки на заводі, потім мене взяли до армії, після неї я пішов на інший вже завод. Я був слюсарем-складальником. Після завершення школи пройшло майже шість років, і я, чесно кажучи, багато що підзабув. Якби я вступав просто на перший курс як усі, то невідомо, чим би це закінчилося. Тим паче, що на момент вступу на підготовче відділення я одружуватися зібрався, мені вже тоді було 24 роки. Вступив на вечірнє відділення, вдень працював на заводі. Заняття були майже кожного дня, крім суботи та неділі, їх проводили університетські викладачі. По дві пари в день. В групі нас було чоловік до 10, по-моєму. Іноді ми називалися студентами нульового курсу, бо ми як і всі студенти ходили на заняття, з нами працювали ті ж самі викладачі. Єдине, що вони з нами працювали за програмою середньої школи. Ці заняття закінчувалися випускними іспитами, які були вступними в університет. Плюс цього відділення був в тому, що для вступу потрібно було отримати мінімальну позитивну оцінку, тобто три з п’яти балів. У мене трійок не було, п’ятірки з мови та літератури, з іноземної мови чотири, з історії чотири або п’ять. Історію зарубіжної літератури читав прекрасний лектор Миронов Олег Олексійович. Він казав так: “Студенти-заочники, як і студенти вечірники поділяються на три категорії. Перша - найбільша - це ті, які встали просто в чергу за дипломом. Друга - ті, які прийшли вчитися для себе, їм це цікаво. Третя - найменша - ті, які прийшли навчатися для того, щоб потім за цим фахом працювати”. Я себе за його класифікацією відніс до другої категорії: мені це було цікаво. Я працював слюсарем на заводі, я любив літературу, я багато читав. З третього курсу вже працював у школі, потім був Харківський інститут інженерів міського господарства (зараз Університет міського господарства). Володимир Семенович Калашник запропонував мені працювати на кафедрі. І ось з 1993 р. я і працюю тут.

Я йду коридорами університету. Вітаюся з Юрієм Івановичем, мені посміхається Олександр Георгійович. Я йду й розмірковую над тим, як же змінюються часи. Десятки років назад люди працювали на заводах, мали годувати сім’ї, але прагнули отримати освіту. А зараз університет - продовження школи, і деякі не сприймають вже його як мрію. Цікаво. Життя плине, залишаючи по собі тисячі спогадів, які і є історією. Живою історією УНІВЕРСИТЕТУ є РОБІТФАК. Віват, Каразінський і його університетські люди!

А. УДНІКОВА.