Субота, жовтня 23, 2021

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Досягнення. Премія імені В. Н. Каразіна

 

Проф. Т. С. МАТВЄЄВА: «Кожна досягнута вершина відкриває нові горизонти»

 

ВІД РЕДАКЦІЇ. Тетяна Степанівна МАТВЄЄВА – доктор філологічних наук, доцент, професор кафедри історії української літератури – стала лауреатом премії імені Каразіна ІІ ступеня. Вона має понад 80 публікацій, зокрема 2 монографії (одна – колективна), є автором 5 навчально-методичних розробок. У травні минулого року в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (м. Київ) Тетяна Степанівна успішно захистила докторську дисертацію на тему «Романний дискурс української літератури другої половини ХІХ століття як метатекст: модель світу, жанрові трансформації». ВІТАЄМО!

– Тетяно Степанівно, розкажіть, будь ласка, за які досягнення Ви отримали Каразінську премію та які емоції Вас переповнюють, коли тримаєте в руках нагороду?

– Я була дуже схвильована, коли дізналася, що мене номіновано на премію імені В. Н. Каразіна – найвищу відзнаку нашого університету. Незабутні враження залишила церемонія вручення премії, коли особливо відчуваєш свою приналежність до університетської родини, причетність до наукових здобутків своїх великих попередників і радість від праці поряд із тими, хто сьогодні творить фундаментальну науку, закладаючи підвалини майбутніх звершень. Можу з упевненістю сказати, що моя відзнака – ІІ премія імені В. Н. Каразіна за високі досягнення в роботі в 2017 році – не відбулася би без підтримки колег, із якими я працюю на кафедрі історії української літератури, факультету загалом, найперше – декана професора Ю. М. Безхутрого, тому сприймаю цю нагороду як персоналізовану спільну працю в царині гуманітаристики. Вочевидь, шлях до нагороди був непростим і тривалим, оскільки йдеться про підсумок зробленого за кілька років. Із найголовнішого для мене – це, безперечно, захист докторської дисертації, який відбувся в травні минулого року в Києві. А перед цим – вихід монографії «Український роман другої половини ХІХ ст.: модель світу, жанрові трансформації» (2016), участь у багатьох конференціях – міжнародних  і всеукраїнських, публікації у вітчизняних та закордонних виданнях. Головне ж, спілкування з колегами-філологами, обговорення важливих літературознавчих проблем, насамперед пов’язаних із поверненням заборонених за радянських часів авторів та їхніх творів, об’єктивною оцінкою  літературного процесу, дотичних до нього явищ – історико-культурних, філософських, соціальних.

– У чому новизна Ваших робіт?

Сфера моїх наукових інтересів  історія української літератури другої половини ХІХ – початку ХХ ст., але доволі давно я зосередилася на вивченні української романістики другої половини ХІХ ст., оскільки, на моє переконання, незважаючи на накопичений досвід аналізу романного цілого та його складників, залишається потреба в макростудіях певних естетичних явищ. Найпродуктивнішим мені видається бачення романного масиву певного часового відтинку крізь призму такого універсального поняття, як «модель світу», представленого трьома смисловими функціональними елементами: людина, час, простір, що, своєю чергою, дозволило вперше здійснити комплексне дослідження українського романного дискурсу другої половини ХІХ ст. Проаналізовано процес жанрових трансформацій в українській великій епіці вказаного періоду, внаслідок яких збільшилася питома вага психологічної основи світосприйняття й світорозуміння, що вповні відбивало тенденцію до гомоцентризації в літературі. Обґрунтовано специфіку перехідних жанрових утворень – «згорнутого» роману, синтетичної повістево-романної форми. Усе це разом узяте дозволило зробити висновок про особливості функціонування мегамоделі романного універсуму в національному, європейському культурно-мистецькому просторі.

– Сьогодні продовжуєте свої дослідження?

Наразі я продовжую літературознавчі студії прозових жанрів (переважно) в інтертекстуальному, компаративному аспектах, вивчаю поетику творів, процес формування жанрової парадигми тощо.

Тетяно Степанівно, чим для Вас стала Каразінська премія?

Поза сумнівом, стимулом для подальшої роботи, адже кожна досягнута вершина відкриває нові горизонти й разом із тим покладає велику відповідальність. Як сказав Луций Анней Сенека: «Nocte  dieque lubora: non dature terris mollisad astra ria» («Працюй удень і вночі: не дано нам легких шляхів від землі до зірок»).

Розмовляла Ліна ТИМАРСЬКА.