Четвер, вересня 21, 2017

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Et nostra memoria grata!

100-річчя від дня народження І. М. ЛІФШИЦЯ

ВІД РЕДАКЦІЇ. На урочистій Асамблеї Вчених рад університету, присвяченій 212-ій річниці від дня народження Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, було прийнято Кодекс цінностей Каразінського університету. Ректор, академік В. С. Бакіров акцентував увагу на основних засадах, що відстоював університет впродовж своєї історії: єднання науки й навчання, демократичне, колегіальне самоврядування, громадянськість, просвітительство, національно-культурна ідентичність, демократизм, вільнодумство, гуманізм, креативність, академічна відповідальність і чесність, відкритість, досконалість. Асамблея Вчених рад одностайно підтримала пропозицію ректора щодо створення Кодексу цінностей Каразінського університету. Сьогодні пропонуємо першу публікацію, що яскраво демонструє креативність цього університетського явища. Ця доповідь декана фізичного факультету, проф. Р. В. ВОВКА прозвучала на засіданні Вченої ради університету і присвячена 100-річчю від дня народження видатного фізика-теоретика І. М. Ліфшиця.


Академік Ілля Михайлович ЛІФШИЦЬ - глава школи фізиків-теоретиків та фундатор кафедри теоретичної фізики фізичного факультету. З його ім’ям пов’язано створення декількох нових розділів теоретичної фізики конденсованого стану. Насамперед, це теорія невпорядкованих систем, де І. М. Ліфшиць був її першим «батьком-фундатором». Саме він запропонував основні поняття цієї теорії та сформулював низку її глибоких ідей. Це є електронна теорія металів в її сучасному формулюванні - «ферміологія». І. М. Ліфшиць розробив природну мову, в термінах якої електронні властивості металів описуються найбільш адекватним шляхом. Він є фундатором статистичної фізики полімерів та біополімерів. Нарешті, це теорія квантових кристалів - нового стану речовини, біля витоків якої стояв саме І. М. Ліфшиць. Кожен з цих розділів фізики досі є дуже актуальним, привертає постійну увагу дослідників та вражає нас новими ідеями та результатами. Багато із запропонованих І. М. Ліфшицем концепцій не потребують літературних посилань, тому що носять його ім’я: квантування Онсагера-Ліфшиця, формула Ліфшиця-Косевича, фазові переходи Ліфшиця 2.5 роду, коалесценція Ліфшиця-Сльозова, хвости Ліфшиця густини станів, квантові кристали Андрєєва-Ліфшиця.

Видатний фізик був академіком Академії наук України, СРСР та національної Академії Наук США, лауреатом міжнародної премії Саймона, премії АН СРСР імені Мандельштама, Ленінської премії, Державної премії України. Він був керівником відділів теоретичної фізики Українського фізико-технічного інституту (1941-1969) та Інституту фізичних проблем АН СРСР (1969- 1982), завідувачем кафедри теоретичної фізики Харківського університету (1944-1968).

лля Михайлович Ліфшиць народився у Харкові 13 січня 1917 р. (30 грудня 1916 р. за старим стилем).

Освіта та перші роботи

У 1931 році після закінчення семирічної середньої школи та дворічного навчання на робітфаці, І. М. Ліфшиць став студентом фізико-механічного факультету Харківського механіко-машинобудівного інституту, а у 1935 році паралельно був екстерном математичного відділення фізмату Харківського університету. Протягом чотирьох з половиною місяців він блискуче склав вісім курсів (три курси з теорії функцій, два з геометрії, два курси диференціальних рівнянь і варіаційного числення). Екзаменаторами були Н. І. Ахієзер, Я. П. Бланк, М. Н. Марчевський, Д. М. Сінцов.

Свою першу наукову роботу «Про визначення мінімальної поверхні по заданому сферичному зображенню плоского контуру» І. М. Ліфшиць опублікував, коли йому було 18 років. У 1936 році він закінчив екстерном фізмат ХДУ за спеціальністю «математика». У 1937 р. І.М. Ліфшиць починає працювати молодшим науковим співробітником в УФТІ у складі групи І. В. Обреїмова. Саме робота у цій групі і особисті наукові контакти з І. В. Обреїмовим, провідним спектроскопістом Союзу, привернули пильну увагу І. М. Ліфшиця до неідеальних систем та їх спектральних властивостей. Ці властивості стали головною темою його досліджень в передвоєнні і перші післявоєнні роки. Вперше у світі І. М. Ліфшицем були класифіковані два типи безладу - вузельний та структурний, і розраховані кореляційні функції твердих розчинів. 28 травня 1941 р. І. М. Ліфшиць блискуче захистив у Харківському університеті докторську дисертацію «Теорія оптичної поведінки неідеальних кристалічних решіток в інфрачервоній області». У якості офіційних опонентів виступили: Я. І. Френкель, М. А. Леонтович і К. Д. Синельников.

8 лютого 1943 р. І. М. Ліфшиць був затверджений у вченому званні професора за спеціальністю «теоретична фізика». 8 квітня 1944 р. УФТІ повернувся з евакуації. Залишаючись керівником теоретичного відділу інституту, І. М. Ліфшиць відразу ж включився і у педагогічну діяльність. 15 квітня 1944 р. він стає завідувачем кафедри статистичної фізики (статистичної фізики і термодинаміки) Харківського університету, яку він заснував. З 1 квітня 2014 р. створена І. М. Ліфшицем кафедра носить його ім’я.

Таким чином, за 10 років Ілля Михайлович пройшов блискучий шлях від студента- першокурсника до одного з провідних фізиків-теоретиків величезної країни.

Наукова діяльність

Наукова діяльність І. М. Ліфшиця була пов'язана з теорією твердого тіла, або більш широко - теорією конденсованого стану. Його учні також в основному розробляли питання цього напрямку. І. М. Ліфшицем і О. В. Погорєловим була розв’язана обернена задача про відтворення форми поверхні Фермі і швидкостей електронів на цій поверхні. Одночасно   І. М. Ліфшиць розв’язав і обернену задачу про відновлення спектра збуджень бозівського типу за допомогою вимірювань теплоємності. Додатковим підтвердженням значущості циклу робіт І. М. Ліфшиця та А. М. Косевича з'явилася реєстрація відкриття № 182 «Явище осциляцій термодинамічних і кінетичних властивостей плівок твердих тіл», внесеного 17 лютого 1977 р. до Державного реєстру відкриттів СРСР. Так було закладено фундамент електронної теорії металів.

Електронна теорія металів, розвинута І. М. Ліфшицем та його школою, викладена в оглядах І. М. Ліфшиця, М. І. Каганова та М. Я. Азбеля. На початку 70-х років 20 століття вийшла в світ книга І. М. Ліфшиця, М. Я. Азбеля і М. І. Каганова «Электронная теория металлов».

Теорія невпорядкованих систем, створена І. М. Ліфшицем та його співробітниками, викладена в оглядах І. М. Ліфшиця, С. А. Гредескула та Л. А. Пастура. На початку 80-х років 20 століття вийшла в світ книга «Введение в теорию неупорядоченных систем».

Найважливіший результат - створення харківської школи теоретичної фізики конденсованого стану, школи Ліфшиця. Результати, які були отримані І. М. Ліфшицем, його учнями та численними представниками його наукової школи, були підсумовані в багатьох монографіях та навчальних посібниках.

Міжнародні досягнення

Блискучі досягнення 1952-1962 років забезпечили Іллі Михайловичу широке міжнародне визнання. У 1957 р. проф. П. Флері - генеральний секретар Міжнародного Союзу чистої і прикладної фізики (IUPAP) повідомив І. М. Ліфшиця про те, що він включений до складу комісії Союзу з фізики твердого тіла, серед яких були фізики світового рівня такі як Е. Амальді, М. М. Боголюбов, Дж. де Бур, К. Гортер, А. Іоффе, П. Капіца та багато інших.

10 червня 1960 р. Ілля Михайлович Ліфшиць був обраний членом-кореспондентом АН СРСР. У 1961 р. йому була присуджена міжнародна премія імені Саймона за видатні роботи у галузі фізики низьких температур. Розширювалися і міжнародні зв'язки Іллі Михайловича. Іллю Михайловича постійно запрошували на міжнародні конференції, але виїхати за кордон з режимного УФТІ йому не дозволяли. Однак, всередині Союзу його блискучі досягнення були відзначені. У квітні 1967 р. І. М. Ліфшицю була присуджена Ленінська премія за дослідження електронного енергетичного спектра металів. У грудні 1967 року, майже через двадцять років після обрання І. М. Ліфшиця членом-кореспондентом, він був удостоєний звання дійсного члена Академії Наук УРСР.

Різке зростання інтересу до біології на початку 1960-х років, стимульоване відкриттям подвійної спіралі (1953) і звільненням біології в СРСР з-під гніту Лисенко, також відбилося у тематиці міського харківського семінару, яким керував І.М. Ліфшиць. Стали з'являтися доповіді на біологічні теми.

У 1968 р., після смерті Л. Д. Ландау, директор Інституту фізичних проблем (ІФП) АН СРСР П. Л. Капіца офіційно запросив І. М. Ліфшиця стати керівником теоретичного відділу Інституту фізичних проблем, яким керував Л. Д. Ландау.

У 1969 р. І. М. Ліфшиць переїхав до Москви. Несподівано для всіх його перша «московська» робота, виконана спільно зі старшим братом Є. М. Ліфшицем та І. М. Халатниковим, була присвячена вельми тонкому питанню загальної теорії відносності. В результаті переїзду до Москви, І. М. Ліфшиць отримав додаткові можливості для своєї праці, найвище офіційне наукове визнання і певну свободу. Він організував і провів у Москві II Всесоюзну конференцію з теорії твердого тіла (Москва, грудень 1969 р.). Іллю Михайловича нарешті випустили за кордон. Він брав участь у роботі чотирьох поспіль Міжнародних низькотемпературних конференціях (ГДР 1969 р., Болгарія 1971 р., Угорщина 1973 р., Фінляндія 1975 р.), а в 1977 році - у роботі VI Радянсько- Американського симпозіуму з актуальних проблем теорії конденсованого стану речовини.

4 листопада 1970 р. Академія наук СРСР обрала І. М. Ліфшиця своїм дійсним членом. Восени 1970 р. він відвідав Харків. Протягом двох днів у кабінеті заст. директора ФТІНТ харківські теоретики розповідали йому свої роботи. Це був останній приїзд Іллі Михайловича до Харкова.

Захоплення та хобі

Важливу роль в житті І. М. Ліфшиця грали марки. Він з ранніх років захопився їх колекціонуванням і по праву вважався одним з найвідоміших філателістів не тільки Союзу, а й світу. У 1957 році у Москві, в рамках VI Всесвітнього фестивалю молоді і студентів, була проведена виставка філателії. І. М. Ліфшиць представив реконструйовану матрицю листа першої англійської марки Black Penny і отримав диплом I ступеня та золоту медаль.

Філателістичні пристрасті І. М. Ліфшиця були блискуче обіграні під час святкування 50-річчя Л. Д. Ландау у 1958 р. В якості подарунка від харківських теоретиків ювіляр отримав спеціально виготовлений конверт з маркою. На лицьовій стороні конверта був зображений на п'єдесталі бюст Ландау, увінчаний лавровою гілкою. На самому п'єдесталі був зображений закон дисперсії збуджень у надплинній рідині з ротонним мінімумом.

У 1933 р. одночасно з навчанням на фізмех-факультеті І. М. вступив до Харківської консерваторії по класу композиції професора Богатирьова. Він написав декілька невеликих музичних творів, які згодом знищив.

Пам'ять

22 червня 1982 у І. М. Ліфшиця трапився четвертий за рахунком і дуже серйозний інфаркт. Через три тижні інфаркт повторився. Здоров‘я Іллі Михайловича стрімко погіршувалось. Незважаючи на це, він намагався продовжувати працювати, але 23 жовтня 1982 року його не стало.

З ім'ям І. М. Ліфшиця пов'язана ціла епоха у розвитку теоретичної фізики. Його нескінченна відданість науці і величезний талант дозволили йому створити кілька нових напрямків сучасної теорії конденсованого стану, сформулювати і впровадити у життя цілий ряд піонерських ідей, які багато у чому визначили шляхи розвитку науки. Завдяки своїй дивній здатності радіти чужим результатам, надзвичайній науковій щедрості у поєднанні з терпимістю і теплотою спілкування, він завжди був одним з головних центрів тяжіння у фізичному співтоваристві. При вирішенні принципових питань він завжди залишався чесним і безкомпромісним, представляючи собою моральний еталон для оточуючих.