Вівторок, вересня 24, 2019

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Внутрішня свобода Андрія Цаплієнко

Харківський академічний театр опери та балету на кілька днів став літературним центром Харкова, там у квітні пройшов дванадцятий фестиваль «Світ книги-2010».
У рамках фестивалю була презентована книга нашого земляка, відомого кореспондента телеканалу «Інтер» Андрія Цаплієнко під назвою «Екватор». Виявилося, що він сором’язливо не хоче називати себе письменником, а тільки журналістом. Навіть історія створення роману пов’язана з його професією. У книжці автор розповідає про торгівлю зброєю. Про це Андрій збирався робити матеріал, але згодом люди, в котрих він збирався брати інтерв’ю – зникали чи відмовлялися… сценарій розвалювався, проте інформація накопичувалася. Так і народилася книжка.
Земляк приязно спілкувався з харків’янами.
– Чи справді небезпечно працювати воєнним журналістом?
– Так, журналістська професія одна з найнебезпечніших, а у гарячих точках особливо. Буває страшно. Справді. Доводилося опинятися в найнеочікуваніших ситуаціях, коли була вірогідність потрапити в полон чи навіть смертельна загроза. -А як захистити себе? Чи посвідчення журналіста, країна з якої приїхав мають значення?
– Іноді це рятує… хоча бувають ситуації, коли не питають чи коли навпаки це тільки погіршує усе. Іноді здається, що краще взяти автомат, тоді наче зможеш собі допомогти у разі небезпеки. Але це оманливе відчуття, тому що, насправді, коли береш до рук зброю ти вже приймаєш бік однієї з конфліктуючих сторін, отже стаєш для когось ворогом.
– Як зазвичай реагують на зйомку?
– По-різному, частіше за все – негативно.
– Як  сприймають наших журналістів за кордом?
– Ви знаєте, добре, адже є справжні професіонали, котрі нічим не гірші за інших. Наші телеканали мають дуже мало закордонних кореспондентів, на відміну від американських, наприклад, де навіть регіональні мас-медіа дозволяють собі журналістські пункти в інших країнах.
– Чи є в нас цензура та чи відчували її на собі?
– Мені пощастило, зі мною відбулося всього два подібних випадки. Я вважаю, що свобода починається всередині. Тобто якщо ти вільний у душі, то жодна цензура не зможе це змінити чи придушити твій голос.


Є. ПРИТУЛА.