Вівторок, листопада 21, 2017

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Нам - 200!

Проф. М. І. БОНДАРЕНКО: «Газета - дзвінкий голос університетської спільноти!»


ВІД РЕДАКЦІЇ: Університетській газеті - 200! Ось такий ювілей. Ми продовжуємо знайомити вас із  видатними людьми, які свого часу долучилися до роботи над «Харківським університетом». Кореспонденти, літературні редактори завжди славилися найвищим рівнем професіоналізму та незгасаючою любов’ю до alma mater. Цього разу говоримо з Михайлом Івановичем БОНДАРЕНКОМ, ректором Харківського інституту бізнесу та менеджменту, доктором філософії з економіки, Почесним професором, доктором, академіком Міжнародної кадрової академії та Академії економічних наук України, Заслуженим економістом України.

Дорога у 55 років!

…Я підозрювала, що інтерв’ю буде непростим, адже графік ректора не передбачає зайвих хвилин. Але як тільки Михайло Іванович почув про ювілей «кращої в світі газети», одразу ж призначив зустріч. Адже шлях, який він пройшов поруч із «Харківським університетом», наразі налічує 55 років-кілометрів!

«Більш ніж пів століття мого життя пов’язані з газетою: від тої пори, коли я у 24 річному віці переступив поріг університету, і до сьогоднішнього дня, - розповідає професор. - Я особисто знайомий з багатьма видатними людьми, які долучилися до її створення: Ю. І. Тереховим, Г. М. Поповим, Б. М. Щербаненко,  В. Є. Тичиною, Р. Я. Пирогом. Газета - дзвінкий голос університетської спільноти. А я з’являвся на її сторінках у кількох іпостасях: читача, автора, героя».

Академік пригадує безліч цікавих матеріалів, які він написав за час кореспондентства. Один з них - про родину Героя Радянського Союзу, космонавта Германа Тітова.

«Це було у 1961 році, - розповідає Михайло Іванович, - Ми поїхали у м. Сватово (Луганської області), щоб зібрати урожай кукурудзи. Лола Моїсеївна Межова (тодішній редактор газети) попросила мене і ще двох кореспондентів зробити особливий матеріал. Сватово - це місто, де жили тесть і теща космонавта Германа Тітова (який якраз у той час здійснив політ у Космос). І от я вийшов на керівництво району і попросив, щоб нас зустріли разом з родичами Тітова. Цікаво: вони не знали, що полетів саме Герман, проте їх швидко проінформували і літаком забрали до Москви. У цей час до їхнього старого будинку під’їхали два екскаватори, знесли будівлю, а на її місці побудували нову. І от нас трьох вперше приймали у цьому домі, скажімо так, ми опинилися на новосіллі.  Валерій Тамарін написав великий нарис про цю подію. Пізніше цей матеріал опублікував московський журнал «Кругозір».

Михайло Іванович заприятелював із Германом Тітовим, тож коли науковця обрали делегатом 15-го з’їзду комсомолу (у 1966 році), він зміг привезти ще один незвичайний матеріал. Кореспондент зустрівся з усіма одинадцятьма космонавтами і написав масштабний нарис, фрагменти якого надрукували на сторінках газети.

Лолочка та Оленка

А потім 31-річного М.І.БОНДАРЕНКА призначили проректором університету з адміністративно-господарчої роботи. Так аспірант, голова профкому став наймолодшим проректором в історії університету. Редакція газети у ті роки знаходилася на третьому поверсі 12-го корпусу університету. а новий проректор доклав багато зусиль, щоб «Харківський університет» отримав нинішню затишну кімнату на другому поверсі Головного корпусу. Михайло Іванович стверджує, що газета Каразінського завжди була в авангарді харківських багатотиражок (і університетських, і корпоративних).  Це зараз у газеті працюють студенти-журналісти, а тоді, у 60-тих, її створювали троє: редактор Луїза Моїсеївна Межова, Тамара Вікторівна Мигуліна та кореспондент Олена Олександрівна Нерух. Ці вихованки університету протягом 30 років тримали на плечах усю відповідальність.  Академік: «Ми з Лолою Моїсеївною були добрими друзями. Вона - журналіст від Бога, це була їхня з чоловіком сімейна справа. А Олену Олександрівну я пам’ятаю ще студенткою філологічного факультету. Коли ми ініціювали створення факультету громадських професій, вона перейшла на вечірнє відділення і стала працювати у дуеті з Лолою Моїсеївною, а пізніше продовжила справу своєї наставниці. Лола та Оленка - великі трудівниці. Університет, а разом з ним і газета - це консолідований організм, який реагує на суспільні зміни. У всі часи, а особливо у складні для країни, газета незмінно залишалася вірною традиціям alma mater.

Навіщо  університету газета?

З таким питанням я звернулася до свого співрозмовника. Звичайно, справжня університетська людина не барилася з відповіддю: «Для будь-якого співробітника і студента це найкраща можливість знати, що відбувається в університеті. Газету дійсно цікаво читати. Я навіть забираю її додому! У мене  університетська сім’я: тут навчалися і дружина, і двоє синів. Я три роки працював закордоном, на Кубі, і дуже сумував за трьома речами: університетом, снігом та бузком. Снігу міг нашкрябали у холодильнику, а от бузок та «Харківський університет» надсилали колеги. Завдяки газетам, які постійно передавала Лола Моїсеївна, я не відривався від дому».

З нагоди ювілею

Михайло Іванович пам’ятає десятки цікавих матеріалів, з особливим теплом говорить про невеличкий домашній архів «Харківського університету». «Газета дійсно оберігає свої традиції. Дуже цікаві історичні матеріали подані до 150-річчя, 200-річчя університету, люблю переглядати нариси про післявоєнну відбудову університету.

Зараз, після стількох років з alma mater, особливо приємно бачити матеріали про людей, яких я знав і багато з яких, на жаль, уже пішли з життя (наприклад, Л. Г. Авксентьєв, О. Ф. Плахотний). Вони цікаві не лише для тих, хто був особисто знайомий з цими ученими, а молодшому поколінню викладачів, студентам. Це ж історія університету, - говорить академік. - Впродовж багатьох років газета незмінно слідкує за долями учасників Другої Світової війни (наприклад, Терехова, Ушакова, Лялі Убийвовк, Курячого), завжди знаходить сторінки для розповіді про них. Для мене це особливо цінно,  адже я сам пережив війну. Думаю, що це не тільки моя точка зору. Принаймні я знаю, як  ставляться до «харківського університету» люди мого віку (П. В. Зарицький, Є. М. Воробйов)».

…Кожне слово Михайла Івановича пронизане любов’ю до газети та Каразінського. Тут він зробив блискучу кар’єру, знайшов друзів та кохання. З 1992 року науковець обіймає посаду ректора Харківського інституту бізнесу та менеджменту, проте ніколи не втрачав зв’язку зі своєю alma mater. Додам, що спілкуватися з людьми, які усією душею віддані Університету - велика честь.

О. ЯКОВЧЕНКО.