Вівторок, вересня 24, 2019

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Діалог поколінь

Сленг. Суржик. Татуйована лексика


Нещодавно в одному з маршрутних таксі міста я стала випадковим свідком розмови двох підлітків, які жваво обговорювали українську літературу. Цей епізод підштовхнув мене до досить невеселих роздумів. адже захоплення сучасною українською літературою серед молоді – явище не таке уже й розповсюджене. У час звідусіль проголошуваного вільного суспільства, де кожен може писати і читати, що хоче, панує майже тотальна апатія. Напрошується висновок, що саме заборони та табу викликають найбільший резонанс у читацьких колах, а зовсім не прагнення до духовного збагачення.
Чому ж література, а йдеться передусім про сучасну українську підліткову літературу, так рідко потрапляє у коло інтересів молоді? Можливо, причина криється у тому, що ця література – це «альтернатива», тобто опозиція до масового, традиційного, «сірого». Це рух проти течії, маніфестація інакшості, а отже, вона вимагає активної життєвої позиції, відмови від невиразності, так часто зумовленої українською ментальністю.
Ще один бар’єр – мова. Українська мова хоча і визнана державною, але досі не є загальновживаною, особливо у зрусифікованому східному регіоні країни. Саме там російська культура виявляється значно впливовішою за власну, що послаблює інтерес до неї.
Якщо ж подивитися на проблему з іншого боку, можна припустити, що література, яка зараз створюється, - просто неактуальна та нецікава для молоді. Але я маю сумніви з цього приводу, бо більшість молоді навіть не намагалася читати. З українських авторів у кращому випадку згадають прізвища Дереша та Карпи, а в Харкові ще Жадана. Це далеко не всі автори, що пишуть для молоді.
Проблема якості підліткової літератури надзвичайно актуальна. Те коло питань, що авторами окреслюється, - це певна модель поведінки, що читачеві нав’язується, це внесок у формування особистості, естетичних смаків. Часто написане не піддається читачем критичній оцінці і сприймається як канонічне світобачення. Мова ж сучасних творів характеризується надмірним часто невмотивованим вживанням (чи точніше зловживанням) молодіжного сленгу, суржику, татуйованої лексики.
Але не слід критикувати сучасних авторів, зрештою, вони намагаються зробити українську літературу самодостатньою, актуальною, зацікавити нею молодь. Балансуючи між життям і текстом, вони прагнуть протиставити власну маргінальність суспільній байдужості, показати, що життя може бути інакшим, кращим, варто лише наважитися вийти за рамки звичного. Своїми текстами вони утверджують свободу мислення, нестандартний спосіб життя, виражають колективне підсвідоме, а це стало можливим лише з розвитком вільного суспільства.
Сучасна література – це відображення тієї реальності, у якій ми живемо.


І. МОЇСЕЄНКО, студентка.