З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).
ВІД РЕДАКЦІЇ. Читачам «Харківського університету» давно припала до душі наша рубрика від власного кореспондента про незвичне, цікаве, захоплююче, що побачив, почув, помітив: і репортаж із садиби сера Ісаака Ньютона, із осіннього Ботсаду альма матер, про народжене у Харківському дельфінаріїї дельфінятко Гермеса, і про пропозицію подовження життя старих книг… Сьогодні про альбіносика СНІЖКА.
Влітку минулого року в Харківському зоопарку в сім`ї індійських дикобразів (Histrix indica) народився альбінос. Назвали малюка Сніжком, і не дивно, адже він повністю білий, а оченята червоні. Глядачів до нього поки що не пускають і тримають дикобраза на карантині, бо ще маленький дуже. Тому, щоб дізнатися подробиці про життя альбіноса я відправилася до завідувача відділу наукових досліджень Стрілкова Дмитра Георгійовича.
− Скажіть будь ласка, як вийшло, що малюк народився альбіносом?
− Взагалі то для індійських дикобразів альбінізм не рідкість і не є унікальним явищем. У нас колись давно була пара білих дикобразів, тож можливо залишився якийсь загублений ген, який і спричинив народження альбіноса. Щоб відбулася подібна мутація, необхідно, щоб у обох батьків вищепився рецесивний ген, а потім два таких гена зустрілися, - каже Дмитро Георгійович.
Зазвичай дикобрази вважаються довго живучими гризунами, вони доживають приблизно до 20 років. Але нажаль альбіноси відрізняються слабким здоров’ям і їм дуже важко вижити в дикій природі. Адже по-перше шкірні покрови не захищають тварину від ультрафіолету, а по-друге вони стають дуже помітними для хижаків. Але, як виявилося, дикобрази мають одну цікаву особливість − голки. Саме так вони захищають себе, випускаючи голки, які від’єднуються від шкіри і чіпляються на хижака. Найстрашнішим ворогом дикобраза є леопард. Але тут, у зоопарку Сніжок у безпеці, крім того йому забезпечили належний догляд.
«Оскільки дикобраз є великим гризуном, він їсть не все і інколи може пройти понад 10 кілометрів в пошуках їжі. Вони їдять опалі плоди, викопують клубні. Ми годуємо їх овочами та фруктами, даємо гілочки, вони дуже люблять кору дерев, можуть їсти зелень, отже є дуже розбірливими», − зазначає Дмитро Георгійович.
Сходіть подивитися на білявого малюка! Сподіваймося, що він проживе довгі та здорові 20 років!
Вікторія ДУБОВА, наш спецкор.