Субота, вересня 23, 2017

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Мої мама і тато

Мої мама і тато


Моя підтримка і опора

 

Павло КОБИЛІН, аспірант геолого-географічного факультету:

-Я хочу подякувати своїм батькам - Любові Василівні та Олексію Михайловичу за те, що вони є. Вони мене виростили, виховали.  Мої батьки - моя підтримка та опора. Це вони виростили мене таким, яким я є. Щастя вам і  здоров’я , і всього найкращого!

 

Мама-героїня

Дар’я ПІДДУБНЯК, студентка економічного факультету:

-Я хочу розказати про те, що кожен член моєї родини має потяг до мистецтва. Мій тато, Віктор Піддубняк познайомився з моєю мамою, Наталею, у художньому училищі. У сімейному щасті та дружній атмосфері народилася я (мені 18), потім Анна (зараз їй 17), близнючки Тетяна та Оксана (їм по 15), а потім - Марія (їй 12). У 2012 році моїй мамі присвоїли почесний статус «Мати-героїня». Люблю і шаную.

 

Святі люди

Юлія КУЧЕР, студентка юридичного факультету:

- Святі для мене люди - це мої батьки: тато Василь Васильович та мама Оксана Іванівна. Вони дуже багато роблять для мене, за що я їм вдячна. Дякую за життя, за виховання, турботу і тепло.

 

Я люблю…

Наталя ЧАРОВА, студентка екологічного факультету:

- Моя мама Олена - це людина, яку я люблю понад усе. Вона чарівна та розумна. Моя підтримка, моя найкраща подруга, мій власний психолог. Мама завжди поруч. Коли я йду до якоїсь мети, саме мама допомагає мені. І завдяки їй у мене все виходить. Мама завжди чекає на мене вдома… Матусю! Я люблю тебе!

 

Пізня дитина

Анна ОВДІЄНКО, студентка юридичного факультету:

- Я - пізня дитина. Мама Олександра народила мене у тому віці, коли первістків заводять лиш одиниці, а деякі вже звикаються зі статусом бабусь. Мама ростила та виховувала мене без батька: для цього вона навіть кинула роботу, аби присвятити всю себе дитині. Вона і дідусь Григорій - ті люди, які зробили щасливим моє дитинство. Пам’ятаю наші прогулянки парком Горького, сумую за часами, коли ми разом із дідусем прикрашали новорічну ялинку… Мама і дідусь старіють набагато швидше, ніж хотілося б, а мені з кожним роком хочеться все більше самостійності. Проте по-справжньому, такою, яка я є, я потрібна саме їм - найближчим людям у світі. Дякую вам, мої рідні, за те, що ви поруч.

Опитувала Я. ОЛЬГІНА.

 

 

Мій батько - метробудівник

 

Мій тато Віктор Миколайович СІДОРОВ працював у метробуді понад тридцять років. Метрополітен для нього - другий дім.

…1982 рік. Юнак, якому тільки виповнилося двадцять років, прийшов з армії. Грошей не було, батьки далеко, аж у Курську, а тут брат порадив місце, де можна добре заробити. Ось так В. М. СІДОРОВ опинився в метробуді. І майже все життя йому присвятив. Коли тато тільки починав, Холодногірсько-Заводська лінія вже працювала «на повну». Свою роботу в метро почав з будівництва станції «Історичний музей».

- Які існують етапи будівництва метро?

- Спочатку забивають металічні палі, потім укріплюють котлован, екскаватором копають ґрунт, готують щебінь. Наступним етапом є бетонні роботи, монтаж, гідроізоляція. А потім вже йде засипка і демонтаж цієї металічної конструкції. Можна сказати, що ми прокладаємо фундамент. Для цього потрібно близько 30 чоловік.  Плитку,  мармур, граніт кладуть вже інші робітники.

Про те, як будував кожну станцію, тато розповідає з  жагою та натхненням.

- Скільки часу займає будівництво однієї станції?

- Це дуже складний процес, який потребує великої кількості часу і робочої сили.

За радянських часів за чотири-п’ять років будували по три станції, у наші часи «Олексіївську» - 10 років, а «Перемогу»  - невідомо скільки будемо чекати.

- Хто в колективі працює?

- Є хлопці, яким навіть  по 18 років. Важко їм, звісно, я сам прийшов у «Метробуд» у цьому віці. У нас трудяться і жінки-кранівниці. Колектив  великий, але грошей не вистачає не те, що на заробітні платні, а й навіть на пальне, яке є необхідним матеріалом для будівництва. Сьогодні майже кожного харків’янина хвилює, коли ж запрацює станція «Перемога».

- Чому будівництво «Перемоги» призупинено?

- Минулого року 20 мільйонів  від продажу стадіону «Металіст» виділили метробуду,  і ми запрацювали, а потім знову зупинка… Головна проблема - фінансування. Держава не виділяє, ми не працюємо.  Коли відновимо роботу - невідомо, головне, щоб не 10 років будували, як «Олексіївську». Метробудівник -  це не просто професія… Недаремно ж у 2009 р. на  станції «Університет» було відкрито пам'ятник Метробудівникові, прозваний у народі «залізним дроворубом». З 2010 р. ви можете  побачити пам'ятник біля будівлі управління метрополітеном. Метробудівник -  це гордість!

Л. СІДОРОВА, ЛЖ-11.