Субота, вересня 23, 2017

Загальноуніверситетська
газета
№ 7 (4016)
вівторок 8 квітня
2014 р.

З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).

Газета нагороджена Почесною грамотою Державного комітету у справах преси, телебачення та радіомовлення України.

Університетський учений

Університетський вчений

Синкретична особистость Ірина КРЯЖ: «У наших силах обирати
свою поведінку в тих чи інших ситуаціях»

 


Мінімум макіяжу, зручний та водночас стильний одяг, добрі очі... Саме такою постала переді мною завідувач кафедри прикладної психології, доктор психологічних наук, доцент Ірина Володимирівна Кряж.

Вона займається розробкою відносно нової галузі знань – екологічної психології, що вивчає відношення людини і навколишнього середовища. На пострадянському просторі напрям почав розвиватись у дев’яностих, одночасно в Україні, Росії та Білорусі. І.В. Кряж стала однією з «першопрохідців» у нашій державі.

Вона з тих, кого називають синкретичними особистостями. Гармонійно поєднує наукову роботу, викладання, численні хобі, серед яких фотографування пейзажів, малювання натюрмортів, любов до класичної та сучасної музики. А ще вона надзвичайно багато та швидко читає, адже любов до книги з’явилася зі шкільної лави.

Ірина Володимирівна пройшла довгий шлях перед тим, як вступити до Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, та згодом стати одним з провідних науковців країни. Шкільні роки минули у Мінську, де вона навчалася в класі з хімічним нахилом, оскількі він був найсильнішим в школі. Потім вступила до Московського державного університету імені М.В.Ломоносова, де провчилася два курси. До Харкова Ірину Володимирівну привело кохання: вийшла заміж та переїхала разом із чоловіком-письменником. Відтоді наше місто стало рідним і для неї: вона вступила на третій курс тодішнього відділення психології (на факультеті біології).  «Я рада, що перевелася саме на третій курс, адже основу вже було закладено, мала досвід самостійної роботи. В університеті – хороший рівень викладання, чудова бібліотека. Згадую, як годинами сиділа у читальному залі. Там всотувала особливий настрій, дисциплінувалася», - з легкою посмішкою говорить науковець.

З особливим теплом Ірина Володимирівна згадує свого наукового керівника – доктора наук, професора Людмилу Федорівну Шестопалову: «Працювала вона  в НДІ неврології та психіатрії. В студентські роки мене приваблювала медична психологія, тож я одразу «напросилася» до неї на практику. Саме Людмила Федорівна дала хорошу школу організації та проведення досліджень.

Хоча в Московському університеті я мала спеціалізуватися з соціальної психології, в Харківському університеті я вирішила студіювати особистісні особливості людей з патологією судин головного мозку. На цю тему я писала курсову, її ж поглибила і у дипломній роботі. Протягом двох років я 2-3 рази на тиждень індивідуально працювала із хворими, проводила необхідні дослідження. За результатами дипломної роботи у «Віснику ХНУ» (в серії «Психологія») вийшла наша спільна з Людмилою Федорівною стаття».

Потім – три роки праці у Харківському педагогічному училищі. Викладала психологію та педагогіку. Тут Ірина Володимирівна шукала свої методики навчання та роботи з дітьми, спираючись на праці «педагогів-новаторів». «Перечитувала роботи Виготського, Давидова, Амонашвілі та багатьох інших вчених. Намагалася вирішити свої конкретні проблеми у педагогіці, психологічно грамотно викладати для майбутніх вчителів  початкових класів. Хотілося закласти основу для їх подальшої роботи» - зазначає Ірина Володимирівна.

У 1989 році, завдяки освітній реформі, в Харківському університеті почали підготовку шкільних психологів (друга освіта для вчителів шкіл). «Мені запропонували викладати в університеті. Я погодилась із радістю, адже це – вищий рівень, можливість займатися науковою роботою, - говорить Ірина Володимирівна, - на той момент сформувався чіткий інтерес до психологічних аспектів екологічної проблематики. Цікавило, як ставлення до природи впливає на вчинки людини». Перший рік був складним: новий вид діяльності, багато часу забирала підготовка до занять, адже не в правилах нашого науковця легковажно ставитися до роботи. Протягом другого року дослідження поновилися. У 1993 вступила до аспірантури, достроково захистила кандидатську влітку 1995-го. «Я не шкодую, що не одразу вступила до аспірантури. Робота в училищі дала необхідну паузу для отримання досвіду, набуття необхідних знань» - говорить Ірина Володимирівна.

Наш науковець брала участь у груповому дослідницькому проекті ("Розвиток національної, етнолінгвістичної та релігійної ідентичності в дітей та підлітків, що мешкають у СНД " (грант INTAS). Серед індивідуальних проектів, виконаних за грантами - "Розвиток екологічних уявлень у процесі міжособистісної взаємодії (на прикладі екологічних ігор)" (грант RSS), "Майбутнє в уявленнях мешканців східної та західної України: фактор стабільності чи показник напруги?" (грант Фонду МакАртурів).

Нова сторінка наукового життя – робота над докторською дисертацією. «У 2008 році я прийшла до Олександра Миколайовича Лактіонова, тодішнього декана факультету психології. Він погодився стати моїм консультантом. Але сталася трагедія – ця Людина пішла із життя. Тож над докторської я працювала самостійно. Але я завжди відчувала підтримку своїх колег, насамперед доктора наук, профессора Олени Феліксівни Іванової, нашого декана Надії Петрівни Крейдун.  В 2012 році вийшла моя монографія «Психология глобальных экологических изменений», а у травні 2013 року я захистила докторську дисертацію. Важливу психологічну підтримку у складний час підготовки до захисту я отримала від  доктора наук, профессора Людмили Федорівни Шестопалової».

Із вересня 2013 року Ірина Володимирівна завідує кафедрою прикладної психології. Заступник декана з наукової роботи Любов Миколаївна Яворовська зазначає: «Вона дуже захоплена своєю справою. Вплив екологічної психології відчувається навіть у дрібному: Ірина Володимирівна просить студентів друкувати роботи з обох боків аркуша, щоб не витрачати даремно папір. Приємно бачити її у якості керівника-початківця: приємний стиль спілкування, уміє знайти підхід до людини. Ми на неї покладаємо великі надії!»

Для Ірини Володимирівни посада завідувача кафедри – високий рівень відповідальності. Енергії багато, так само, як і зібраних матеріалів. А от часу для написання робіт – катастрофічно не вистачає! А дані просто «вимагають» виходу в статтях.

Після захисту кандидатської роботи Ірина Володимирівна розуміла важливість психологічних досліджень людської поведінки, яка призводить до руйнації екологічного оточення, поглиблення екологічної кризи. Але головне – це зробити конструктивний внесок, пристосувати результати досліджень для життя: «З’явились студенти, які хотіли писати на еколого-психологічну тематику. Є дипломники, яких непокоють екологічні зміни, а, значить, –  потрібно діяти. Адже бувають події, керувати якими людина не може, та в наших силах обирати свою поведінку в тих чи інших ситуаціях!»

 

О. ЯКОВЧЕНКО