З 1 січня 1817 р. Харківський університет видавав "Харьковские известия", з 8 квітня 1927 р. - "Робітник освіти", з 15 грудня 1928 р. - "Іновець", з 1 січня 1930 р. - "За нові кадри", з 1 січня 1936 р. - "За більшовицькі кадри", з 1 січня 1947 р. - "Сталінські кадри", з 1 січня 1957 р. - "Харківський університет" (вперше номер з такою назвою з'явився 19 грудня 1945 р.).
Минає рівно рік, як пішов з життя ТОЛОК Володимир Тарасович - учений із світовим іменем, вихованець Харківського університету, член-кореспондент НАН України, Заслужений діяч науки України. Винахідник СРСР. Ветеран атомної енергетики Росії. Професор займався дослідженнями в сфері експериментальної ядерної фізики і прискорювачів елементарних частин, фізики плазми та керованих термоядерних реакцій.
В.Т.Толоку належить заслуга створення у ХФТІ наукової школи кваліфікованих фахівців-термоядерщиків, які проводили дослідження плазми, розігрітій на 40 млн градусів. Він опублікував 190 робіт, 89 з яких - у зарубіжних виданнях, підготував 9 докторів і 17 кандидатів наук. Володимир Тарасович був учасником бойових дій у Великій Вітчизняній війні - пройшов війну повітряним стрілком-радистом бомбардувальника авіації Чорноморського флоту, мав численні урядові нагороди.
І був вірним другом університетської газети. Ми пишаємося цією дружбою. В редакції газети зберігається книжка віршів Володимира Тарасовича із дарчим написом редактору… Талановита людина виявляється талановитою у всьому. Згадаймо світлим словом нашого колегу, прочитавши у ці дні його поетичні рядки.
Друзей прошу не удивляться,
Что в рифмах я нашел приют.
Чем еще физику заняться,
Осталось в лирики податься,
Когда работать не дают?
***
Немало есть мужей ученых
Полезным делом увлеченных:
Ночь, переспав с чужой идеей,
Наутро звать ее своею.
***
Приём, испытанный со стажем,
Власть применять не перестала:
Былое мажет черной сажей,
Чтоб ныне серость заблистала.
***
Щоб там не казали знову,
Та народ вже знає:
Де за «Владу» йде розмова
Сорому немає.
***
На тротуарах мерседесы
У нас испытывают стрессы.
Бедняжек жаль. Истошно воют:
Их пешеходы беспокоят.
***
Пришла желанная «свобода»,
Что хочешь можешь говорить…
И стало вдруг престижной модой
Вовсю Всевышнего любить,
И как же современно, братцы,
Погромче в той любви признаться!
(Со стороны смотреть противно:
Любовь, уж коль любовь - интимна).
***
Кто пожил, тот, конечно, знает
Насколько истина проста:
Богатство разное бывает,
Оно людей разъединяет,
И всех ровняет нищета.
***
Достойно жил: семья, работа,
В заботах жизни беспокойной.
И вот уже одна забота:
Теперь отчалить бы достойно.
***
Пожалуй, век не зря прожил,
Свободой, честью дорожил.
Пусть в разной степени умело,
То часто делал, что любил,
Ну и любил уж то, что делал.
***
Заполонила мене ніч.
Один я перед чистим небом…
Позаду все. Одна потреба
Мені з ним бути віч-на-віч…
То й би хотів, те певно знаю,
В таку натхнення щастя мить
Оте життя моє спинить,
Та хай в Безодню льот триває…
***
Рвётся с песней ввысь душа,
Молода и хороша!
Ей до смерти надоело
Это старческое тело.
***
Так лишь бывает,
Так мир устроен:
Вера - мечтает,
Вера- толкает,
Знание - строит.
***
Я жизнь за многое любил…
И странно, что хватало сил.
***
Бессонной ночью так бывает:
Ко мне является судья.
Он неподкупен, он всё знает,
Он беспощаден - это я.
***
Порою истины ночною
Я беззащитен пред собою…
***
Военная юность
Красавец «Лебедь» как привет
Мне через шесть десятков лет
От верных боевых друзей
Военной юности моей.
(Спасибо, чудо-интернет)
Х х х
Автоэпитафия
Скончавшись, понял:
Счастлив был - что жил.