Подвиг в ім’я життя…

ВІД РЕДАКЦІЇ. До Дня Перемоги у травні в Музеї історії університету працювала виставка «Подвиг в ім’я життя…». Тут експонувалася експозиція, що розповідала про вихованців Харківського університету учасників Великої Вітчизняної війни, Героїв Радянського Союзу. Я не могла відірвати очей від  виру подій ХХ ст., пройняталася мужністю і патріотизмом наших попередників.  …Фотографії,  фронтові листи, особисті речі, нагороди студентів та  викладачів альма матер. До нинішнього року їх, Героїв Радянського Союзу, в університеті було шестеро.

Дмитро Андрійович УШАКОВ - командир окремого інженерно-саперного батальйону, викладач Харківського університету, історик і філолог. У 1943 році за зразкове виконання бойових завдань при форсуванні Дніпра і проявлену мужність майору Ушакову присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Помер у листопаді 2011 року.

Митрофан Єгорович МАЛУЩЕНКО  у  1940 році закінчив історичний факультет Харківського університету.  Героя отримав у 1945 році . Помер у  вересні 1985 року.

Костянтин Миколайович КУРЯЧИЙ закінчив хімічний факультет Харківського університету.  З червня 1941 року - на фронті,  командир. Поліг смертю хоробрих 15 лютого 1943 в бою біля села Мелихівка Харківської області. У 1944 році йому посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Василь Петрович СИМОН у 1938 році вступив до Харківського університету на фізико-математичний факультету, закінчити який повністю  перешкодила війна. У 1944 року за вміле керівництво підрозділом, мужність і відвагу, проявлені під час захоплення і утримання плацдарму на березі річки Західна Двіна присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Помер 1999 року.

«Нескорена полтавчанка» - Олена Костянтинівна УБИЙВОВК. Наша Ляля - звали її друзі на біологічному. Останній передвоєнний комсомольський секретар Харківського університету.  У 1937 року вступила на астрономічне відділення фізико-математичного факультету Харківського університету. Під час окупації ворожими військами Полтави, дівчина створила підпільну групу «Нескорена полтавчанка ». Після жорстоких знущань фашистів була розстріляна разом з п'ятьма іншими підпільниками у 1942 р. У 1965 році Убийвовк Олені Костянтинівна посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Всеволод Єлисейович КАНСЬКИЙ  отримав Героя і особливо відзначився в ході Берлінської наступальної операції в боях за Берлін у 1945 році.  У 1949 році закінчив геологічний факультет Харківського університет. Помер 20 листопада 1993 року.

В. О. СІРОШТАН, молодший науковий співробітник музею розказав мені, що матеріали і документи для виставки збиралися з перших днів заснування  музею історії. Не всі Герої Радянського Союзу були відомі відразу.  У цьому році, завдяки пошукам Центру краєзнавства імені П. Т. Тронька, останнім, сьомим, знайшли випускника історичного факультету Василя  Пахомовича  ЧИЖОВА.  Про нього і буде моя розповідь.

…Відправляюся до Північного корпусу у Центр краєзнавства імені П. Т. Тронька, де завідує колективом професор С.М. Куделко. Як мені повідомили в Музеї та редакції газети,  людина, яка найбільше знає з історії Каразінського».

1922 рік, с. Артинів Омської області. В родині селянина народився майбутній Герой Радянського Союзу, Василь Пахомович ЧИЖОВ. Йому 19, а офіційний призовний вік - у 22 роки. Він потрапляє на курси молодших лейтенантів, що закінчив на початку війни.

1943 рік…Запеклі бої на Курській дузі. У них  були втягнуті величезні маси військ разом з бойовою технікою. Нині живий Герой Радянського Союзу Василь БАТЕХА згадує: «Опинилися в самісінькому пеклі. Танків - не злічити. Ідуть на таран, стріляють упритул, башти зриваються, метал плавиться. Люди вискакували з бойових машин і на ходу горіли, вели бої врукопашну -  кулаками, ключами, ножами, автоматами… Земля гриміла - скільки живу, такого ніде не бачив». У цей час на фронт відрядили командира телефонно-кабельного взводу, Василя Чижова, з завданням проникнути в с. Чернь і повідомляти про розміщення сил противника. Зв’язківці на чолі з Чижовим  довели справу до кінця - село Чернь було звільнено. Після битви, Чижов отримав першу бойову нагороду - медаль «За бойові заслуги».

На вулиці був серпень 1943 року... Батальйон гітлерівців підійшов до Десни. Штаб Чижова опинився під загрозою. Начальник вдало організував оборону, радянські бійці змогли закрити супротивникам шлях до штабу, закидавши їх гранатами. Коли два танки були підбиті, гітлерівці відступили. За винахідливість і мужність під час форсування Десни, Василь Пахомович отримав другу нагороду - орден Вітчизняної війни 2-го ступеня.

Форсування Дніпра у жовтні 1943 стало для нього найтяжчим випробуванням на лавах війни… Він шість разів під вогнем противника переправлявся через Дніпро, забезпечуючи управління підрозділами і частинами, що вели бій за оволодіння правим берегом Дніпра. За два місяці після початку бою отримав тяжке поранення. І саме у той час йому було присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і «Золотої Зірки».

Після закінчення війни командир звільнився у запас. Сидіти вдома вже не міг, бо звик вже до роботи. Працював секретарем партбюро залізничної станції Кременчук, секретарем Кременчуцького міськкому партії, директором трикотажної фабрики у місці Кременчук, де і прожив  перші роки після війни.

Далі життя Чижова було пов’язано з Харковом, де у 1951 він закінчив дворічну школу, а згодом історичний факультет Харківського університету.

Але знову повернувся до Кременчука…Василь Пахомович працював директором 9 школи, де його пам’ятають досі.

Випускник у минулому, колишній учень, Володимир БОРЕЙКО, розповідає: «Василь Пахомович був людиною широкої ерудиції, високої освіти. Характерна його риса - скромність. З учнями був ввічливим і тактовним, по-батьківськи суворим, по-материнськи ласкавим. Школа була так організована, що колектив вчителів з нами працював, як єдиний злагоджений механізм. Ми горді, у стінах нашої школи працювали такі люди, як Василь Пахомович, і ті зусилля, які він доклав до її розвитку не забудуться ніколи».

Зараз на алеї слави у Кременчуцькому Жовтневому сквері, де вшановано пам’ять Героїв Радянського Союзу, на гранітній плиті викарбуване ім’я Василя Чижова. Це місто стало рідним для Василя Пахомовича. А він став рідним для міста.

Л. СІДОРОВА.