Університетська сім’я

Друк

Університетська сім’я

Під знаком всеохоплюючої любові


ВІД РЕДАКЦІЇ. Влітку минув рівно рік, як пішов від нас у вічність ветеран Харківського університету, ветеран Великої Вітчизняної війни професор Іван Яремович ТКАЧЕНКО. 17-річним хлопчиськом пішов на фронт, танкістом пройшов дорогами Великої Вітчизняної. Закінчив її під Кенігсбергом. Там і горів у танку. Повернувся додому ― всі груди в орденах. А солдату стільки років ― як нинішнім студентам… Івану Яремовичу і в страшному сні не приснилося б, щоб знайшлися «розумники», які не лише пам’ять про Велику Вітчизняну, а й саму цю святу назву хочуть вбити і зітерти з лиця землі… Бо був Іван Яремович надзвичайно скромною, чесною, відданою справі своїй людиною. Цей матеріал про сім’ю Івана Яремовича був готовий ще за його життя, але він не дозволив його опублікувати, сказав, що незручно якось… Увічнюючи пам’ять нашого колеги і вірного друга редакції, ми сьогодні у річницю його відходу все ж вирішили дістати із портфеля редакції матеріал…

Існує мудра думка, що сімейне життя може дати велике щастя, якщо воно пов'язане зі взаємною любов'ю. Це почуття променіє в очах людей, і вони дарують його іншим. Кохання окрилює. В ім’я любові перш за все до людей, а потім вже до конкретної особи, здійснюються подвиги. Сьогодні хочемо познайомити вас із подружжям, яке по праву можна назвати університетською сім’єю.

Чоловік ― Іван Яремович Ткаченко ― народився 27 травня 1923 р. в с. Косанове Гайсинського району Вінницької області. У роки війни відважно боровся з фашистськими загарбниками на фронті. Має численні військові нагороди. Іван Яремович ― «лицар без страху й віку». Закінчив економічний факультет нашого університету. З 1962 р. був обраний на посаду старшого викладача кафедри політекономії. У 1970 р. став деканом економічного факультету і працював ним 20 років. Іван Яремович ― професор, доктор економічних наук, викладач кафедри економічної теорії.

Дружина ― Тамара Леонідівна Степаненко ― народилася 26 квітня 1935 року в м. Вольськ Саратовської області. Випускниця історичного факультету. З 1970 р. ― кандидат історичних наук, доцент. Тамара Леонідівна ― співробітниця кафедри історії Росії.

Доля поєднала Івана Яремовича й Тамару Леонідівну в стінах університету. Обоє – віддані своїй справі люди. Одним словом: університетська сім’я. Якою вона має бути, поцікавились у декана історичного факультету проф. С. І. Посохова.

― Моя дружина й син працюють і навчалися у ХНУ імені В. Н. Каразіна. Університет ― це окремий світ, особливий спосіб мислення, і я радий, що належу до великої університетської сім’ї. Я давно знаю Тамару Леонідівну й Івана Яремовича – двох чудових людей. У захваті від їх життєлюбності, особливого ставлення до студентів. Тамара Леонідівна приходить до мене, із захопленням розповідає про студентів. Вони також люблять її. Це поширене явище, але гідне уваги. Достатньо лише побачити усмішку Івана Яремовича, і ви зрозумієте, що перед вами добра людина. На мою думку, доброта ― один із важливих проявів університетської сім’ї. Іван Яремович і Тамара Леонідівна ― яскраве свідчення цього.

А потім ми звернулися до колег та студентів. Проф. В. М. ДУХОПЕЛЬНИКОВ, завідувач кафедри історії Росії:

― Тамара Леонідівна ― дуже чуйна, відповідальна людина, завжди готова допомогти. Доброзичлива до оточуючих, я вже не кажу про студентів. Вона днями з ними працює, ділиться знаннями й досвідом. Коли я представляю Тамару Леонідівну студентам, то кажу: «Якщо хочете другу маму на п’ять років ― обирайте куратором саме її».

О. САФОНОВА, заступник старости групи ІС-43, у якій куратором була Тамара Леонідівна:

― Ми зустрічалися з Тамарою Леонідівною і вирішували, куди піти ― до театру чи на виставку. І зараз бачимося й відвідуємо заходи з її першим курсом. Вважаємо, що нашу групу згуртувала саме наш куратор.

Дівчину підтримує Марина МЕДВІДЬ, староста групи ІА-44:

― Організувати такої високої проби кураторську роботу, ні в якій групі так і не вдалося. Тільки в Тамари Леонідівни.

Проф. Є. М. ВОРОБЙОВ, завідувач кафедри економічної теорії:

― Іван Яремович ― людина гідних подиву творчих і людських якостей із багатою біографією. Сором’язливий, доброзичливий, із тих, хто «знімить останню сорочку». Для мене Іван Яремович ― утілення інтернаціоналіста й патріота. Він любить свою країну й інші народи, їх культуру. Завжди намагається зберігати оптимізм, і є джентльменом у найкращому смислі цього слова.

Розмова з Іваном Яремовичем ще раз переконала мене у тому, наскільки важливо добре знати людину, з якою хочеш пов’язати своє життя. Головне ― не тільки мати спільні захоплення, а й прагнути у всьому розуміти одне одного, ставити себе на місце коханої людини в будь-якій ситуації.

― Як народжується кохання?

― Любов до протилежної статі посідає особливе місце в житті кожної людини. Народна мудрість каже: «У кожному чоловікові є трішки від жінки, і у кожної жінки є трішки від чоловіка. Це є тим фундаментом, на основі якого виростає кохання.

― Як ви розумієте поняття «сім’я», і що має бути в її основі?

― Сім’я ― первинний осередок перш за все цивілізованого суспільства. Це не тільки двохатомна молекула ― чоловік і дружина ― а також і діти. В основі сім’ї, на мою думку, мають бути взаєморозуміння, злагода й певна культура родинних стосунків.

― Як поєдналися ваші долі?

― Тамара Леонідівна читала книжки у бібліотеці. Я раз на тиждень відвідував читальний зал. Там ми й познайомилися. Нас поєднало взаєморозуміння. Тамара Леонідівна часто радиться зі мною з наукових питань.

― Чи є у вас спільне захоплення?

― Так. Наша дача в с. Гайдари Зміївського району Харківської області. Вирощуємо яблука, помідори, ходимо на пляж, купаємося!

― Чи сваритеся з побутових дрібниць?

― Ми не ділимо працю між собою. Наприклад, я ходжу на базар за покупками із задоволенням. Взагалі, взаємозамінюємо одне одного.

― Чого хочеться побажати молодим сім’ям?

― Частіше прислухатися одне до одного, бо внаслідок непорозумінь виникають суперечки, а найгірше ― розлучення. Їх хотілося би бачити не в такій суворій, напруженій формі, а також із піснями, танцями і застіллям. Колишні чоловік і дружина не повинні бути ворогами, навіть якщо сімейне життя у них не склалося. І наостанок скажу, що найміцнішими є студентські сім’ї, бо навчання, спільні захоплення і, як не дивно, труднощі й турботи, об’єднують. Отож, побільше б студентських родин!


Ю. НЕМИЛОСТИВА.