Люди… Події… Століття…

Університетський історик на чолі Харкова

(Д. І. Багалій ― Харківський міський голова (1914-1917 рр.))

ВІД РЕДАКЦІЇ. Минулого року виповнилося 155 років від дня народження видатного українського історика та громадського діяча, академіка Всеукраїнської Академії Наук, ректора Харківського університету (1906-1910 рр.), голови Харківської міської думи та Харківського міського голови (1914-1917 рр.) Дмитра Івановича Багалія (1857-1932).

Дмитро Іванович Багалій (7.ХІ.1857 – 9.ІІ.1932) ― один з найвідоміших харків’ян, видатний український історик і громадсько-політичний діяч. Його внесок у вивчення історії Слобожанщини та України в цілому важко переоцінити, значення його постаті для розвитку, збереження й примноження української культури не підлягає сумніву.

Громада Харкова гідно поціновує свого видатного співвітчизника, про що свідчить постійна увага до збереження і вшанування його пам’яті. Важливим, зокрема, стало відкриття 1993 р. меморіальної дошки на будинку, де мешкав Д. І. Багалій, а також заходи, здійснені до його 150-річного ювілею 2007 р.: випуск ювілейної монети, поштової марки і конверта, заплановане перейменування вулиці на честь науковця, проведення ювілейних наукових конференцій тощо. Здійснене харківським тижневиком «Главное» опитування впевнено вивело Дмитра Івановича на друге місце у переліку видатних харків’ян після Г. С. Сковороди.

17 листопада 2010 р. перед будівлею Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна було урочисто відкрито пам’ятники математику Олександру Ляпунову й історику Дмитру Багалію. Показово, що Дмитро Іванович зображений на пам’ятнику з книгою «История города Харькова за 250 лет его существования», написаною у співавторстві з Д. П. Міллером, що свідчить про сприйняття його передусім як історика, і, до того ж, історика міста й регіону, літописця-краєзнавця ― творця ідентичності сучасних харків’ян.

Саме в ролі «літописця історії Слобожанщини» присутній Д. І. Багалій у дискурсі регіональних харківських ЗМІ. Утвердження такого сприйняття діяча чималою мірою сталося внаслідок перевидання на початку 1990-х рр. «Історії Слобідської України», що стало основою відродження слобідського «бренду». При цьому інші сторони багатогранної особи цього непересічного харків’янина залишаються в тіні його наукового історичного доробку. Це, зокрема, стосується діяльності історика на посаді Харківського міського голови.

Д. І. Багалій очолював харківське міське самоврядування впродовж двох з половиною років ― з 10 грудня 1914 р. до 9 липня 1917 р. При цьому офіційно до виконання обов’язків керівника міста він приступив лише з 13 лютого 1915 г., а втратив можливість реально керувати справами міста вже з кінця лютого ― початку березня 1917 р.

Різнобічна попередня діяльність дозволила Дмитру Івановичу якнайкраще ознайомитися з харківським міським господарством як у теоретичному й історичному аспекті (під час написання історії міста), так і у безпосередньо практичному плані (під час роботи гласним міської думи і вирішення поточних господарських проблем університету, різноманітні установи якого були розкидані по різних куточках Харкова). З іншого боку, тривале перебування у Харківській міській думі у якості гласного і активна робота у різноманітних її комісіях сприяли знайомству як представників міського самоврядування, так і всіх харків’ян з Д. І. Багалієм як працьовитою й сумлінною людиною, знавцем міських справ. Значною мірою цьому сприяло перебування науковця на посаді ректора, але найбільше ― популярність першого і особливо другого томів історії міста Харкова серед широких кіл освіченої харківської громадськості.

Водночас, Д. І. Багалій зарекомендував себе як поміркований політик, зорієнтований на ліберально-демократичні ідеали, прихильник еволюційного курсу реформ і компромісів. Його праця у складі Державної Ради (1906, 1910-1914 рр.) утвердила за ним репутацію прогресивного, не схильного до радикалізму і екстремізму громадсько-політичного діяча, якому вдавалося знаходити взаєморозуміння з найнепримиреннішими ворогами і досягати консенсусу там, де він, здавалося б, був абсолютно неможливим.

Очолювати Харків Д. І. Багалію довелося за нелегких умов Першої світової війни, коли стан різних галузей міського господарства і рівень життя мешканців міста неухильно погіршувалися і, внаслідок цього, місцевому самоврядування доводилося інтенсивно працювати над вирішенням пекучих проблем життя міста.

Надскладною виявилася фінансова ситуація, у якій опинилося місто. Д. І. Багалію доводилося погоджуватися на укладання короткотермінових кредитів під високі відсотки військового часу. Ситуація, до того ж, значно ускладнювалася тим, що під час війни міському самоврядуванню доводилося витрачати значні кошти на непритаманні йому сфери витрат ― піклуватися про родини військовослужбовців-харків’ян, поранених, хворих, переміщених осіб, забезпечення продовольством і паливом військових частин, що постійно чи тимчасово перебували у Харкові тощо. Особливо пекучою стала проблема біженців, для соціальної допомоги яким доводилося брати окремі позики, звертатися за допомогою до держави і приватних осіб.

У цій ситуації Д. І. Багалій зміг проявити неабиякі організаторські й політичні здібності, особисто беручи участь в переговорах щодо надання кредитів і позик. Зокрема, саме завдяки його особистому втручанню місто змогло отримати у вересні 1915 р. довготермінову позику на суму 800 тис. крб., а також 150 тис. урядової допомоги на потреби біженців.

Беззаперечним успіхом діяльності Дмитра Івановича Багалія на посаді Харківського міського голови можна вважати той факт, що місто не лише виживало в умовах війни, але й розвивалося. Саме за його головування успішно функціонували і розширювали свою мережу введені раніше в дію міська електрична станція, трамвай і водогін, до них під’єднувалися нові абоненти.

Більше того, місто не лише використовувало і розвивало наявну до війни матеріальну базу комунального міського господарства ― споруджувалися нові об’єкти. Зокрема, було добудовано і введено в дію міську каналізацію, яка була вкрай необхідною для Харкова, оскільки допомагала вирішувати задавнену проблему міста, пов’язану з утилізацією промислових і побутових відходів. З цією ж метою функціонували утилізаційний завод і асенізаційний обоз. Планував Д. І. Багалій спорудження спеціальної печі для спалювання сміття, яка б водночас могла надавати енергію для опалення житлових приміщень і підігріву води.
Важливим стало також виконання завдання щодо впорядкування роздрібної продовольчої проблеми у місті. З цією метою за керування містом Д. І. Багалієм було завершено будівництво і відбулося урочисте відкриття критого ринку на Благовіщенському базарі. До сьогодні він залишається одним із найвідоміших і важливих центрів торгівлі різного роду продовольчими товарами у Харкові.

Важким випробуванням стала для міста спричинена війною загальнодержавна продовольча і паливно-енергетична криза. Харківське міське самоврядування на чолі з міським головою намагалося у міру своїх можливостей протистояти її негативним наслідкам. З цією метою було створено вугільно-продовольчу комісію, яка мала на меті забезпечення мешканців міста товарами підвищеного соціального попиту за фіксованими помірними цінами. У місті відкривалися спеціальні лавки цієї комісії, що користувалися значною популярністю в населення.

На жаль, наявних у міського самоврядування коштів не вистачало для того, щоб успішно і стабільно реалізовувати заплановані ним соціальні програми. Паливна і енергетична криза мали загальнодержавний масштаб, і впоратися з ними силами міського самоврядування навіть такого великого торговельно-промислового міста, як Харків, було неможливо.

За таких умов загострювалися соціальні проблеми, зростало невдоволення мешканців міста владою, здобували дедалі більшу підтримку радикальні політичні сили на кшталт більшовиків. Та й сам Дмитро Іванович чудово розумів необхідність кардинальних політичних змін у житті країни, без яких вирішити поточні економічні й соціальні проблеми було б неможливо. З огляду на це, цілком закономірно, що він вітав Лютневу революцію 1917 р., вбачаючи у ній можливість для демократизації громадського життя.

Вже на початку березня 1917 р. Д. І. Багалій виступив із закликом створити оновлену міську думу на основі загальнонародних демократичних виборів, що передбачало й переобрання міського голови. Внаслідок виборів 9 липня 1917 р. керівником Харкова було обрано С. Г. Стефановича і Д. І. Багалій склав з себе повноваження Харківського міського голови.

Новий мер отримав міське господарство за складних умов, але воно аж ніяк не було повністю дезорганізованим і занепалим, й у цьому була безперечна заслуга Д. І. Багалія, який, перебуваючи на чолі міського самоврядування за надскладних умов Першої світової війни, спромігся не лише підтримувати роботу наявних об’єктів міського господарства, але й споруджувати й здавати до експлуатації нові. Йому вдавалося забезпечувати поточні житлові, транспорті, продовольчі, паливні потреби міста, піклуватися про стан освіти і охорони здоров’я, успішно вирішувати проблеми біженців. Видатний історик, як бачимо, виявився талановитим і ефективним адміністратором, копітка повсякденная праця якого з вирішення проблем Харкова виявилася призабутою на фоні вивчення його непересічного наукового доробку. Вона все ще потребує належного дослідження й гідної оцінки з боку нащадків.

Доц. А. ДОМАНОВСЬКИЙ,

кафедра українознавства.