Дякуємо долі, що дала нам Іллю Івановича Залюбовського...

Друк

Кого пам’ятаємо і любимо!

 

Дякуємо долі, що дала нам Іллю Івановича Залюбовського...

 

Чванство поминуло його…

 

Проф. І. О. ГІРКА, декан фізико-технічного факультету:

— Мої почуття до Іллі Івановича — це, передовсім, вдячність. Він був першим деканом фізико-технічного факультету. В моїй уяві він репрезентував те покоління фізиків повоєнних років, романтику яких оспівано у фільмі М. Ромма «9 днів одного року». Учень академіка А. К. Вальтера, він стояв у одній ланці з В. Г. Бар’яхтаром, Д. В. Волковим, С. В. Пелетмінським, К. М. Степановим... Так, як і вони, він досяг визнання і високого рейтингу в суспільстві, залишившись досяжним і простим — чванство поминуло його.

Біографія Іллі Івановича повною мірою відбиває хитросплетіння історії нашої країни. Серед того, чого вчив мене Ілля Іванович, передовсім, повага до вчителя: на кафедрі, яку створив Антон Карлович і яку очолював Ілля Іванович, завжди згадували засновника з глибокою пошаною.

Згадуючи спілкування з Іллею Івановичем, ловлю себе на думці, що він ніколи не лаявся. Не виконати його доручення було поза межами реальності. Якщо Ілля Іванович особисто щось доручав, то сам факт такого доручення сприймався як велика честь.

Яким він запам’ятається мені? Не лише як видатний учений, керманич наукової галузі в університеті, але й як по-батьківськи дбайливий, чуйний старший товариш, як людина, з якою приємно поділитися радістю і яка готова будь-якої миті прийти на допомогу тому, хто її потребує.

 

Аристократ і демократ


С. І. ПОСОХОВ, декан історичного факультету:

— В університеті кожна людина — окремий елемент. Ілля Іванович був сполучною ланкою. Це приклад по-істині університетської людини. Ілля Іванович був водночас і аристократом, і демократом. Він умів любити людей, а ми любили його. Він був м’якою людиною у спілкуванні, всерозуміючою. Ілля Іванович — мій вчитель щодо вміння спілкування з людьми, підходу до справи. Світла пам’ять з нами…

Світла душа


Проф. В. М. САВЧЕНКО, декан медичного факультету:

— Я знав Іллю Івановича з 1969 року. Це була світла душа, порядна та щира людина. Він завжди був готовий прийти на допомогу, а я завжди знав, що отримаю від нього пораду у разі потреби. Ілля Іванович має велике значення у моїй долі. Ця людина вплинула на моє становлення як викладача, науковця, керівника. Я його щиро любив та поважав. Пам'ять про нього залишиться у моєму серці назавжди.

Був нашим керівником


А. В. КУРГОСОВА, завідуюча відділом аспірантури й докторантури:

— Ілля Іванович був нашим керівником. З жовтня 1968-го року я працювала безпосередньо під його керівництвом. Це була дуже добра людина, м’яка. Ілля Іванович завжди йшов назустріч, ніколи не чинив перепон молодому науковцю, допомагав. Від нього рідко чули слово «ні». Неконфліктна людина. З ним було добре працювати. За час його роботи аспірантуру закінчили стільки університетських людей, і наш ректор Віль Сабанович Бакіров, і проректор Юрій Валентинович Холін… Не вистачить жалю, щоб оцінити втрату!

Поряд з ним ставав кращим


О. ЗІМОВІН, п’ятикурсник факультету психології, голова СНТ:

— Дякую Вам, Іллє Івановичу, за Вашу увагу до студентів і до їх проблем, за те, з яким натхненням Ви говорили про науку й, таким чином, надихали нас. Я назавжди запам’ятаю, як Ви, видатний учений, мудра й досвідчена людина, раділи ймовірному знаходженню «бозона Гігса» — останньої відсутньої часточки Стандартної моделі, теорії, яка описує взаємодію у мікросвіті! Ви — та людина, яка щедро ділилася своєю душею з іншими і яка буде жити вічно у серцях учнів, друзів і всіх тих, кому пощастило бути поруч з Вами!

Іллю Івановича створили не звання чи посада, а він сам у своїй індивідуальності, самобутності, унікальності!

Мені пощастило співпрацювати з Іллею Івановичем у питаннях студентської науки, Він завжди був готовий вислухати, порадити, прийти на допомогу. Але головне, він наповнював смислом і цінністю усе, чого торкався. І поряд з ним я відчував, що стаю на краплинку кращим, а моє життя набуває сенсу!

Він пам’ятав усіх


Доц. Н. А. ОНІЩЕНКО, заступник декана з наукової роботи факультету іноземних мов:

— Він пам’ятав усіх, навіть звичайних співробітників. Прекрасно знав, які є проблеми, як їх вирішити, як розібратися з найконфліктнішими питаннями. Просто неймовірно, як точно він, доктор фізико-математичних наук, розумів проблематику філології, коли відкривав конференції на нашому факультеті. Він говорив про це вільно, без будь-якої підказки з нашого боку. Це була людина високої ерудиції і широкої душі.

До величі університету


Проф. В. Т. ЛАЗУРИК, декан факультету комп’ютерних наук:

— Я співпрацював з Іллею Івановичем майже все своє життя. Це була абсолютно унікальна людина, яка розуміла, що робить. І уміла це гарно. Він був надзвичайно тактовним. Таке поєднання практично не зустрічається. Зазвичай професіонали достатньо різкі. Він досяг висот світового рівня у галузях ядерної фізики, радіаційних технологій. Велич університету багато в чому є заслугою Іллі Івановича. Я думаю, що на фізико-технічному факультеті буде зроблена книга, присвячена й Іллі Івановичу, і тим, хто довго з ним співпрацював. Ілля Іванович — мій перший і останній керівник. Я вважаю, що мені у житті винятково пощастило. Він був завідувачем кафедри експериментальної ядерної фізики. Я протягом 35 років провідний науковий співробітник кафедри. Я насправді фізик-ядерник. Свою тему розробляв разом з ним. У вересні 2012 року приїздили до нас на навчання професор і його асистент з Каїру. Там є науковий радіаційний каїрський центр. Цей центр створював Ілля Іванович. Вони зустрічались з Іллею Івановичем, згадували про ті часи. Він був головою радянської делегації, які навчали фізиків-ядерників у Єгипті. У цієї людини міжнародне ім’я.

Не виміряти, не оцінити


Проф. О. Ф. ТИРНОВ, голова профкому:

— Втрату університету не виміряти, не оцінити. Немає такого приладу, немає таких одиниць вимірювання. Ілля Іванович був людиною, мудрість якої, посилена необхідністю вирішення професійних і людських головоломок, була тим джерелом, до якого зверталися і метри освіти та науки, і аспіранти. При цьому масть і ранг не мали особливого значення. Його вистачало на всіх. Втрату університету не можна відновити чимось іншим. У нього було багато колег, друзів, але всі вважають його своїм учителем. Виходячи з його кабінету, більшість усвідомлювала важливість його мудрих порад і хотіла в чомусь бути схожим на нього. Це відчуття в наших душах залишиться назавжди, проростаючи справами, гідними Іллі Івановича, людини широкої душі.

Не відмовляв


Доц. С. В. Д’ЯЧКОВ, директор Університетського ліцею:

— Я не буду оригінальним і скажу Іллі Івановичу: «Дякую за розуміння!» Він завжди бачив суть проблеми, яка перед ним формулювалась, допомагав, а не відмовляв… Я часто звертався до Іллі Івановича з приводу наукового співробітництва. Він був постійним гостем наших (кафедра історіографії, джерелознавства та археології) кових форумів, підтримував Університетський ліцей…

Не прощаємось…


Проф. Н. П. КРЕЙДУН, декан факультету психології:

— Ілля Іванович — людина, яка залишила незабутній слід у моєму житті, це людина з великої літери, це феноменальна людина.Мені дуже пощастило в житті зустрітися зі справжньою людиною, високоінтелектуальною, доброю, вихованою, чуйною. Я знала його ще першокурсницею. Ілля Іванович завжди допомагав нашому факультету при проведені заходів: наукових конференцій, студентських наукових конференцій, у роботі спеціалізованої вченої ради факультету. Весь факультет йому дуже вдячний. У нашому житті він назавжди.

Уособлював університет

Проф. А. М. ЦИМБАЛ, заступник декана радіофізичного з наукової роботи:

— У моєму баченні Ілля Іванович Залюбовський уособлював увесь університет. Стільки років був проректором, радником, організатором. На прощання сказав би, що Каразінський університет — дітище його науки.

Стрижень університету


Проф. В. М. ДУХОПЕЛЬНІКОВ, завідуючий кафедрою історії Росії:

— Ілля Іванович був стрижнем університету. Ця талановита людина 46 років пропрацювала проректором. Мені пощастило познайомитися з ним у 1967 році. І вісім років ми працювали пліч-о-пліч. Жодного разу я не чув, щоб Ілля Іванович підвищив голос: спокійний, урівноважений, відповідальний. Якщо навіть і хвилювався, тримав переживання у собі. З цією людиною можна було порадитися, поділитися своїми труднощами. А він завжди допомагав. Навряд чи хто коли-небудь виходив з його кабінету незадоволеним.

Розумів роботу декана…


Проф. В. Г. ПАСИНОК, декан факультету іноземних мов:

— У всіх деканів було особливе ставлення до Іллі Івановича Залюбовського. Він розумів, у чому полягає робота декана, і був для нас зразком інтелігентності, вихованості, професіоналізму, доброти і довіри, що, на жаль, не так часто зустрічається. Його принцип був – говорити правду. Цього він очікував і від іншої людини. Він нам вірив, тому люди вірили Іллі Івановичу — спокійний, стриманий, принциповий. Наші стосунки були побудовані на глибокій повазі один до одного.

У його кабінеті стіни такі темні! Через якісь принципи він не робив ремонт, але настільки завжди у нього було затишно та тепло! Я до нього приходила консультуватись з багатьох питань, і не було жодного разу, щоб Ілля Іванович не зрозумів, не підказав, не допоміг. Тут кожен зустрічав особливу атмосферу.

Декани вітали його з черговою датою дружнім «ура». Це стало нашою традицією.

Сьогодні ми говоримо про пам’ять. Зрозуміло, що забути Іллю Івановича неможливо. Висловити серйозність втрати, якої зазнав університет, неможливо. Надходять пропозиції назвати його ім’ям аудиторію, вулицю в Харкові… А я скажу так: якщо кожен захоче бути схожим на нього хоч чимось, а далі — передамо це іншим, то це й буде найкраща пам’ять про науковця зі світовим ім’ям — Іллю Івановича Залюбовського.

Втрата болюча


Доц. О. В. ШЕХОВЦОВ, в. о. декана фізичного факультету:

— Втрата несподівана — і від цього ще болючіше. Ілля Іванович — представник епохи великих звершень. З відходом таких людей відходить і ця епоха. Величний, скромний, еталон ученого, викладача, людини. Зустрічалися ми з ним декілька разів, але ці зустрічі закінчувалися позитивним результатом, справляє враження грамотної, мудрої людини. Ілля Іванович здатен оцінити ситуацію, знайти вирішення будь-якої проблеми. Людина пішла, але залишилися його добрі справи, учні, наукові школи, добре ім’я, світла пам'ять. Ілля Іванович ішов дорогою добра. Коли такі люди поряд, світ стає світлішим. Будемо пам’ятати про них!

Університетська харизма


Проф. І. В. КАРПЕНКО, декан філософського факультету:

— З 1980-го року я був в аспірантурі, докторантурі, а Ілля Іванович тоді вже був проректором, наші з ним зустрічі були пов’язані з особистими проханнями стосовно кандидатської. З 2001-го року, коли я став деканом філософського факультету, ці зустрічі набули інтенсивнішого характеру. Прохання мої зводилися до збільшення набору студентів на філософський, створення нових спеціальностей. Часто просив його відкрити студентську конференцію. У Іллі Івановича був дуже щільний графік, але він ніколи нам не відмовляв, приходив, виступав з привітальними словами. Мав професіональну пам'ять, нічого не забував, кожного пам’ятав. Спілкування з ним прикрашала його людяність, порядність, доброта. Був найдоступнішим для спілкування. Незамінні люди є. Такого проректора вже не буде. Разом з ним іде ввесь світ. Важко не відчути трагічність такої втрати.

Любив і цінував


Проф. Ю. М. БЕЗХУТРИЙ, декан філологічного факультету:

— Ілля Іванович любив університет та цінував тих, хто в ньому працює, навчається. Він був простою людиною в сенсі доступності, двері його кабінету зажди були відчиненими. До Іллі Івановича можна було звернутися з будь-яким питанням, професійним чи особистим. Він допомагав проходити «кола пекла», пов’язані з акредитацією, ліцензуванням. Ілля Іванович був першим деканом фізико-технічного факультету, тому добре знав цю роботу і завжди говорив гарні слова на адресу деканського корпусу. Я вдячний йому за розуміння і допомогу. Вічна йому пам'ять.

Крізь моє життя


Проф. В. І. ТКАЧЕНКО, завідуючий кафедрою фізики нетрадиційних енерготехнологій та екології:

— У Харківському університеті я з 1969 року, навчався, працюю. І протягом багатьох років я бачив, чув Іллю Івановича. Його ім’я червоною ниткою проходить крізь моє життя. Мої захисти кандидатської, докторської робіт відбулися за його підтримки. Ілля Іванович м’яко керував, був уважним до всіх: підлеглих, аспірантів. Не пригадую такого, щоб я не потрапив до нього на прийом. Він завжди говорив «так». Тому я старався бути схожим на нього у відношеннях з підлеглими, у підходах до науки. Ілля Іванович був і залишається для мене Людиною. На щастя, в університеті є ті, хто несе зерно, залишене нам Іллею Івановичем Залюбовським.

При п’яти ректорах


Проф. А. О. ДОРОШЕНКО, заступник декана з наукової роботи хімічного факультету:

— Нам буде не вистачати Іллі Івановича. Було таке враження, що він вічний, адже був проректором при п’яти ректорах. Шкода, що такі люди йдуть від нас. У якому б віці вони не пішли, нам завжди здаватиметься, що рано... В університеті закінчилася ціла епоха.

Втратили Учителя


Проф. Г. М. ЖОЛТКЕВИЧ, декан механіко-математичного факультету:

— Для мене Ілля Іванович — уособлення університетської науки. Усе його життя було пов’язане з університетом, тому сьогодні відчувається порожнеча. Проректора вже немає, а підсвідомо хочеться зайти до його кабінету, щоб порадитися або обговорити якесь питання. На мою думку, ми втратили Учителя, який був для нас прикладом не тільки служіння науці та університету, а й по-справжньому гідної поведінки у складних ситуаціях. Ця втрата буде відчуватися дуже довго.

Розумів ситуацію


П. С. КАБАЛЯНЦ, заступник декана з наукової роботи механіко-математичного факультету:

— Згадую конференцію, присвячену 50-річчю механіко-математичного факультету. Ілля Іванович виголосив промову. Це було два роки тому, а я досі пам’ятаю майже кожне його слово. Він розумів те, що ситуація у сфері вивчення математики і фізики не найкраща, і глибоко переживав та вболівав за розвиток фізмат наук. Він умів підтримати, вселити надію у людей… Світла пам'ять.

Тяжка втрата

Д. А. СВЄЧКАРЬОВ, старший науковий співробітник НДІ хімії:

— Тяжка втрата. У вівторок ти подаєш документи Іллі Івановичу на підпис, а в п’ятницю дізнаєшся про таке нещастя. Він був людиною, яка власноруч зробила собі ім’я, завоювала повагу оточуючих. Завдяки цьому Ілля Іванович міг собі дозволити акцентувати увагу на реальних речах, не приховувати проблеми, а відкрито про них говорити.

Згадую посмішку


В. БЕЛЯВСЬКА, студентка філологічного факультету:

— Згадую посмішку Іллі Івановича. Студенти святкували День усіх закоханих в університеті. У холі лунала музика, навкруги майоріли шаровари, стрічки. Проректор спустився, похвалив організаторів та сказав, щоб частіше у нас відбувалися такі свята. Саме таким, з посмішкою на вустах, запам’ятаю Іллю Івановича. Також студентська організація навесні планувала зняти фільм про найкращого у світі проректора, але не встигла. Ми все-таки знімемо цей фільм, але, на жаль, без участі Іллі Івановича.

У витоків факультету


Проф. К. Е. НЄМЧЕНКО, декан фізико-енергетичного факультету:

— Ілля Іванович Залюбовський стояв у витоків нашого факультету, який є втіленням ідеї спільного розвитку академічної науки і наукових досліджень вищої школи. Ілля Іванович постійно піклувався про розвиток наукової роботи на нашому молодому факультеті. Його внесок у розвиток фізико-енергетичного важко переоцінити. Особливо багато уваги приділяв проведенню наукових досліджень спільно з інститутами Академії наук України. Усі наукові напрацювання, які втілювалися у нас на факультеті, були розпочаті з благословіння Іллі Івановича та проводилися під його опікою. Він доклав чимало зусиль для оформлення технічної бази на фізико-енергетичному факультеті, а також для створення факультетської лабораторної бази. Будучи взірцем сучасного вченого та прекрасної людини, Ілля Іванович назавжди залишиться в пам’яті співробітників нашого факультету.

Дивовижна Людина


Проф. В. А. ПЕРЕСАДЬКО, декан геолого-географічного факультету:

— Сказати на прощання хочеться так багато, що не вистачає слів! Моя перша зустріч з Ним відбулась, коли я була ще студенткою і готувала серію карт на замовлення обласного управління охорони природи. Він запросив мене до себе в кабінет (кабінет, до речі, за 30 років анітрохи не змінився, Ілля Іванович був постійним у всьому) і так ґрунтовно запитував про причинно-наслідкові зв’язки моєї науково-дослідної роботи, що не кожен еколог міг побачити цю проблему, а Він був фізиком!

Ніколи не забував тих, кому допомагав. Я була студенткою, аспіранткою, викладачем... Здавалось, Він слідкує за моїм життям. Ілля Іванович завжди пам’ятав, кому, де, коли і що казав, при яких обставинах зустрівся. Дивовижна Людина!

Вдячна Йому за те, що Він був у моєму житті. За посмішку, а Він посміхався увесь, у нього не було фальші! За інтелігентність та почуття такту!

Стяг університету


О. Б. ПЕРЕВЕРЗЄВА, головний спеціаліст профкому:

— Дуже жаль… Ілля Іванович — як стяг нашого університету! Нам здавалось, що Він буде завжди…
Найчастіше ми з ним перетиналися у справах профкому. Професіональний, діловий у всьому, розсудливий. Мільйон років очолював науку в університеті. Завдяки Йому нас знали по всьому світу!

Хотілося б подякувати Іллі Івановичу за те, що Він зробив для університету, за служіння цьому навчальному закладу!