«На першому місці, в душі, у нього був Університет...»

Друк

Люди. Події. Століття.

 

«На першому місці, в душі, у нього був Університет...»


ВІД РЕДАКЦІЇ. Травень 2012 рік приніс для університету знакову дату: 90-річчя від дня народження, а в червні наступить 40-річчя від дня смерті улюбленого сина Харківського університету, його вихованця і проректора – Віктора Івановичв АСТАХОВА.

У сузір'ї імен, які пов'язані із історією Харківського університету ХХ ст., серед найперших, найяскравіших, і найдорожчих – Віктор Іванович Астахов, перший проректор, визначний організатор, талановитий учений, воїн-фронтовик, абсолютно непересічна особистість... І ці характеристики – не данина минулому, не перебільшення. Доля забрала його так рано, що і досі той короткий час, який він був серед нас, здається миттю. Але ж який слід ця людина залишила в історії!

У книзі до 80-річчя проф. В. І. Астахова є рядки про те, що у особі цієї людини відбилася епоха «відлиги», епоха сподівань, громадського піднесення, оптимізму. Таким і зберігся у нашій пам'яті Віктор Іванович – масштабністю своїх задумів, своєю посмішкою, жартом і енергією дій, людяністю і рішучістю, гармонійністю академічного і людського.

Та найголовніше, що залишив нам у спадок В. І. Астахов – це любов до нашого університету. Він любив Харківський університет особливою любов'ю, бо альма матер стала його долею, його вдачею. Він нікому не дозволяв називати ці стіни приземленим «універ». Він любив людей, які трудилися в цих стінах. А люди любили його. І пам'ятають і сьогодні, черех десятки років, коли ми пройшлися університетом і збирали такі спогади напередодні річниці. І сила УНІВЕРСИТЕТУ – в таких людях, як Віктор Іванович Астахов. І в таких почуттях, які він прищеплював, і в тих традиціях, які він оберігав і зміцнював...

«Наказом ректора Харківського університету від19.Х1.1948 р. «За відмінне навчання, дисциплінованість, активну участь в громадському житті Університету присвоїти звання «Почесний відмінник» Харківського університету студенту четвертого курсу історичного факультету тов. АСТАХОВУ В.І.»
Ректор Харківського університету проф. БУЛАНКІН І.М.

...Віктор Іванович народився 29 травня 1922 р. в селі Маливо Коломенського району Московської області в родині службовців. Закінчив десять класів Коломенської середньої школи № 24. У вересні 1940 р. став студентом історичного факультету Московського інституту філософії, літератури та історії. У жовтні 1941 р. добровольцем вступив до лав Радянської Армії. У 1946 р. після демобілізації з армії, продовжив навчання в Харківському університеті як студент історичного факультету. Диплом отримав з відзнакою, залишився в аспірантурі на кафедрі історії СРСР. Через три роки достроково захистив кандидатську дисертацію на тему «Студентський рух в Харківському університеті напередодні та під час Першої російської революції (1895-1907)». Через два роки вийшла його монографія у співавторстві з Ю. Ю. Кондуфором і в цьому ж році Астахова обрали доцентом кафедри історії СРСР. Так розпочалася плідна 20-річна викладацька робота Віктора Івановича. Паралельно з цим він займав адміністративні посади: 1959-1961 рр. – секретар Харківського обласного комітету КП (У); з 1963 р. – проректор з навчальної роботи в Харківському університеті; з вересня 1964 р. – завідувач кафедри історіографії.

Доц. В. Г. ПІКАЛОВ, кафедра історіографії, джерелознавства та археології:
– Я вже був п'яткурсником історичного факультету, коли Віктор Іванович у 1964 році відкрив кафедру історіографії, джерелознавства та археології. Тоді ж був випущений один із перших підручників з історіографії та історії СРСР, автором якого теж  був В. І.Астахов. Кафедра стала першою такою в Україні.

Віктор Іванович був людиною енциклопедично освіченою. Історіографія – це як теоретична механіка або матаналіз: проникає в усі особливості розвитку історичної науки, у всі її тенденції, як власне в науці, так і в навчальних дисциплінах. Він був людиною відкритою, усміхненою, доброю, розумною, благородною, яка завжди готова була підтримати студентів. Як проректор з навчальної роботи дбав не лише про навчання, науку, а й про дозвілля студентства. На першому місці, в душі, у нього був Університет. Він абсолютно університетська людина, яка внесла величезний внесок у його розвиток.

Пам’ятаю, як на першому курсі він давав цікаві завдання – підготувати доповіді з історії СРСР – та можливість виступити з ними. Відбирав чотири роботи і говорив: «Тут в конверті оцінки, ці чотири людини виступлять – дві роботи найкращі і дві найгірші». Це було дуже цікаво для першокурсників.

А ще у нього був геніальний девіз: «Робиш – не бійся, боїшся – не роби». Він мій Учитель. Я схилявся і схиляюсь перед ним. Віктор Іванович створив те, чим я дихаю вже п'ятдесят років. Все, що закладено Астаховим, дає право говорити про нього, як про велику людину.

Проф. С. М. КУДЕЛКО, кафедра історіографії, джерелознавства та археології, директор Центру краєзнавства:
– Він користувався величезним авторитетом і повагою у громадськості. Умів знайти підхід до будь-якої людини, всі знаходили з ним спільну мову. Ми відчували, кого старшокурсники просто обожнюють. Коли я переходив з третього на четвертий курс, трапилося страшне нещастя: не стало Віктора Івановича. Похорони перетворилися на величезну маніфестацію. Він залишив нам стадіон вищої школи, музей історії на другому поверсі і ...свою любов до університету.

Проф. В. С. КАЛАШНИК,  кафедра української мови:
– Я був секретарем комітету комсомолу в той час, коли Віктор Іванович обіймав посаду проректора. Це була активна людина, в якої енергія через край хлюпала. Одного разу я проводив пленум комітету комсомолу з академічних питань, виступав з доповіддю. І Віктор Іванович похвалив, сказав, що вперше почув від комсомолу такий кваліфікований аналіз навчальної роботи та якісь конкретні пропозиції. Я звертався до нього і після цього, він завжди підтримував, йшов на зустріч. Це була людина на своєму місці.

Тетяна Федорівна ІЛЬЇНА, бібліотекар:
– За часів його проректорства я працювала, як і зараз, тут, в ЦНБ. При Вікторі Івановичі університет відроджувався. Саме при ньому бібліотека з цієї будівлі на Університетській, 23, переїхала в головний корпус ХНУ. Це дало змогу розширити книжний фонд. Користуватися бібліотекою стало зручніше.


Д. ЗЕЛЕНСЬКА, О.НОВИКОВА.