«Пам’ять серця»

Друк

Сорокові – рокові…



Я был уверен, мой могучий,
Многострадальный Харьков мой,
Что мы с тобою неразлучны.
Что я вернусь к тебе домой.
Давид Каневський «Моему Харькову».

 

«Пам’ять серця»


Саме таку сильну, ту, що не проходить ніколи, чуттєву пам’ять, «пам’ять серця» залишив у душах своїх друзів поет Давид Каневський. Його вірші живуть на цьому світі вже більше сімдесяти років, а йому не судилося прожити і тридцяти. У році 2011, коли весь світ згадував 70 річницю початку війни, виповнилося 95 років із дня народження поета.
Із спогадів друга, фізика, професора Якова Овсійовича ГЕГУЗІНА: «Не пам’ятаю, де я вперше прочитав трохи дивне поєднання слів «пам’ять серця», не знаю, хто ці слова поставив поряд, тільки знаю, що вони дуже точно передають той сумний відтінок, яким забарвлені спогади про друзів юності, які пішли з життя, не встигши віддати у повній мірі свій талант людям. Спогади про Давида Каневського мені диктує «пам’ять серця»».
Довідка.
Давид Ісаакович Каневський народився у 1916 році в Лохвиці на Полтавщині в родині службовця. Закінчивши школу ФЗО, він працював на Харківському електромеханічному заводі. Публікувався у місцевих газетах, писав вірші, які навіть вийшли окремими збірками. У 1939 году виходить збірка «Рідна вулиця», а у 1940 році – «Лётчики». У 1937 році вступив на історичний факультет Харківського університету, але закінчити історичний йому не дозволила війна…
З початком Великої Вітчизняної війни Каневський пішов добровольцем до армії. Він був спочатку кореспондентом фронтової багатотиражки. Довго «просився» на фронт. У 1942 відправився на фронт. Давид Каневський загинув, виконуючи чергове завдання бойового кореспондента. Літак із смуги боїв у районі Будапешта не долетів у 1944 до того міста, де знаходилася редакція фронтової газети. Давидові не минуло і 28 років. За два дні до смерті дізнався, що дружина народила йому доньку.
Кто ушел из дома в ночь тревоги,
Пусть не озирается назад.
Будет ветер окликать с порога,
И в тоске заломит руки сад.
Для тебя земля всю душу вынет
И в слезах протянет у ворот,
Горько дым родной тебя обнимет
И к плечу, прощаясь, припадет.
Но не смей поддаться горю. Помни:
Не вернешь слезами отчий кров.

Так иди на бой святой и правый,
Стань к себе безжалостным в пути,
Лишь отцов немеркнущую славу
Ты с собою в битву захвати.


Д. КАНЕВСЬКИЙ, студент Харківського університету в 1937-1941 рр.