Естафета громадянськості

Перше наше знайомство із заступником декана філологічного відбулося у вересні, коли Юрій Іванович Кохан розповідав нам, першокурсникам, про університет, правила поведінки в його стінах і про те, що таке основи охорони праці. І ми зрозуміли, що дорослі люди – студенти – не повинні, образно кажучи, «сунути пальці в розетки», а студент-філолог – «сунути пальці в розетки у кабінеті української мови». Ми тоді сміялися образному жарту, але й сьогодні, вже третьокурсниками, пам'ятаємо постулати охорони праці… Юрій Іванович взагалі світла і доброзичлива людина – всі мною опитувані заявляли  про це одностайно.

…Усе життя доц. Ю. І. Кохана пов’язане із Харковом і університетом. Дорога до університету була тривалою і непростою: навчання у школі №123, отримання професії механіка у профтехучилищі, робота слюсарем-складальником на заводі «Електроприлад», служба в армії, навчання на «робітфаці» університету, на вечірньому відділенні філологічного за спеціальністю українська мова та література. А в 1993 він прийшов на кафедру української мови, щоб працювати тут і по сьогодні.

Він інтелігентний і доброзичливий, терплячий і вимогливий, працьовитий трудоголік, щирий та сердечний – саме  такий, як потрібно на посаді заступника декана з навчальної роботи. Через його руки і серце проходять сотні нас, різних: працьовитих і лінивих, відмінників і боржників, слухняних та дисциплінованих і не дуже,  а він з усіма знаходить спільну мову. Юрій Іванович терпляче дозволяв мені, початківцю-журналісту, збирати про мого героя інформацію, заважаючи працювати йому – зайнятій людині – на заняттях і в робочому кабінеті, на кафедрі і в аудиторії, у спілкуванні зі студентами і колегами.

Аудиторія 2-37… Я сиджу на лекції Юрія Івановича. Він роздає студентам ЛР-21 перевірені диктанти і, помітивши мою присутність, не може обійтися без жарту: «А Ваш нарис я перевірю потім». Із цього під веселий сміх аудиторії Юрій Іванович починає розповідь про роди іменника... Доц. Ю. І. Кохан викладає  курс сучасної української мови і такі, скажімо, непрості, курси, як основи охорони праці, основи охорони праці в галузі, вища освіта і Болонський процес. Кандидатську дисертацію «Фраземіка в с системі ідіостилю письменника» захищав на матеріалах прози О. Гончара і П. Загребельного та постійно працює з даної наукової проблематики. І науковий семінар для студентів теж пов’язаний із стилем письменника, його фразеологією. Учасник багатьох наукових конференцій, одним словом, – справжній філолог (таким був завжди, ще зі школи). «Юрій Іванович уміє поєднувати першочергове і другорядне, робити життя цікавим, уміє бачити цікаве і світле у буденному, – розповідає колега Ніна Іванівна Гноєва. – Він прекрасний спеціаліст і надійна, світла, відкрита людина».

– Юрію Івановичу, а вам цікаво розповідати студентам «про розетки»?

– Будь-які знання здобувати цікаво. Бачите, я навчаю студентів, що світло повинно падати зліва, а на моєму робочому столі воно падає навпаки. Порушення? А як цікаво…

Затісний кабінет Юрія Івановича, який він ділить із іншим заступником декана, не просто тіснуватий – робочий стіл і підлога завалені курсовими роботами студентів, і лампа світить неправильно – зліва направо. А на лампі – синій прапорець із символікою університету. І все це не вирішальне у його роботі. Насправді, найголовніше, що ця лампа світить і несе світло нам, його вихованцям. І насправді, Юрій Іванович вирішує для студентів масу життєво важливих проблем – від академзаборгованостей до стипендії і поселення в гуртожиток. І світить лампа до пізнього вечора. Та коли донька Діна доручає забрати із садочка онука Віктора, він робить це з радістю і ніколи не запізнюється. Як і взагалі любить обов’язковість у всьому. – На хобі часу не вистачає, – говорить Юрій Іванович. – Люблю читати. Люблю літаки: ріс у бабусі у Вовчанську поруч із авіаційним училищем…

Пілотом не став,  але інструктажі ми отримуємо у свого  викладача-вихователя, перш ніж злетіти у небо професіоналізму. Заступник декана філологічного факультету теж не одразу злетів у небо. Він, як тепер його першокурсники, «проходив інструктаж» у декана Юрія Миколайовича Безхутрого, який і запропонував йому цю посаду, та у колеги Ніни Іванівни Гноєвої.

У розмові з кореспондентом Юрій Іванович згадує вдячним словом людей, які визначили шлях в житті, про своїх шкільних учителів, університетських педагогів, своїх улюблених  учнів, які вже самі працюють на університетській ниві. Ми удвох в кабінеті. Я  прощаюся із героєм свого  журналістського матеріалу, а Юрій Іванович ще залишається на робочому місці і п’є міцний чай із світлої чашки – найціннішого подарунка від вдячних студентів. Чашка нагадує про священне – зв’язок Учителя і його учнів. І світло від лампи падає, як часто буває в житті, не з того боку. А я забираю із собою слова Юрія Івановича про те, що він називає себе щасливою людиною, бо займається улюбленою працею і  що вдячна доля привела його саме сюди, де куточок його душі  – в УНІВЕРСИТЕТ.

А.МАСЛЮКОВА, третьокурсниця відділення журналістики.