Яке ваше ставлення?

Я працюю волонтером

Михайло КУЗЬМЕНКО, третьокурсник історичного факультету, групи ІС-33:
– В. Н. Каразін – непересічна видатна людина з активною життєвою позицією. Підтвердженням цього стало заснування у Харкові УНІВЕРСИТЕТУ, котрий в результаті вивів наше місто на новий, вищий етап розвитку. Сьогодні людей із активною життєвою позицією можна відшукати і серед моїх друзів, однокурсників – Олексій Чеботарьов, Ігор Черніченко, Вікторія Солодкіна, Ольга Чистотіна і т.д. Досить широкий список. Мене, в принципі, туди також можна внести. Я працюю волонтером. відвідую дитячий будинок «Родина», беру активну участь у науковому житті університету і факультету. Те ж саме можу сказати і про наших викладачів-істориків. У наш час саме молодь вирізняється активним способом життя, має свою думку з багатьох актуальних проблемних питань і, у разі потреби, може її відстояти.

В. Н. Каразіна канонізувати

Доц. О.М. КАЛУГІН, декан хімічного факультету:
– Ми оцінюємо людей за їх вчинками. Університет – центр інтелектуальної, культурної еліти не лише міста – д ержави. Центр науки, культурного життя, інновацій. Наш університет – запорука постійного прогресу. Якщо повернутись в ті роки, коли Харків був такий самий, як Чугуїв та Вовчанськ; і коли сьогодні проїхати Харковом, то не треба нічого говорити. Уявіть драматичну ситуацію: в місті Вовчанську хтось вирішив відкрити університет. Ми б почули: «божевільний», звідки у нас на це гроші? То як же Василю Назаровичу Каразіну вдалося переконати в потрібності відкриття уныверситету у 1805 р. саме у Харкові, досягти реалізації ідеї? Дії просвітителя говорять про те, що людина подолала дуже великі складнощі. Коли б я вирішував щось у релігійних сферах, я б Каразіна канонізував. Це найвизначніша дія людини за останні 200 років на території Слобожанщини.

Активну життєву позицією сучасників оцінювати дуже складно. Якщо намагатись порівняти когось із Каразіним, то ми повинні розуміти, що рівень інформованості на три порядки вищій. Але якщо говорити про державне розуміння того, куди прямує наука, що слід робити, я б назвав Семиноженка Володимира Петровича, директора НТК «Інститут монокристалів». У справах цієї людини я бачу стратегію, дії. У свій час моїм дипломником був Сапронов Юрій Анатолійович. Він підготував серйозну дипломну роботу. Він став крупним бізнесменом і меценатом. І у всі часи він підтримує науку, фінансує стипендіальний фонд кращим молодим науковцям. А ще – виділяє кошти на операції дітям, на підтримку бібліотек. Він робить багато того, що могли б робити й інші заможні люди. Але вони цього не роблять. Юрій Анатолійович погодився працювати в обласній адміністрації, і це справжній вчинок для успішного бізнесмена.

Я схиляю голову перед невичерпністю таланту нашої молоді. Щоб Україна досягла висот, слід не стільки виховувати активність, скільки змінювати менталітет: ставлення до роботи, етики та моральності, законослухняність. Європа до цього йшла досить довго.

БУЛИ, Є і БУДУТЬ

Проф. Є. П. ПУГАЧ, генеральний директор музейного комплексу:
– Люди з активною життєвою позицією – це ті, у кого чітко визначено мету життя, люди послідовно принципові, віддані справі, якій слугують і роблять її якнайкраще. Таким був засновник нашого університету В. Н. Каразін, великий патріот Слобожанщини. Його метою було відкриття університету в Харкові. Він досяг мети ціною величезних особистих втрат. Щоб переконати Олександра I в необхідності відкриття університету саме в нашому місті, він заявив йому, що дворянство ідею підтримало і навіть виділило кошти для цієї благородної справи. Насправді гроші були зібрані для відкриття кадетського училища. Коли було дозволено проведення дворянських зборів, Василь Назарович переконав його учасників у тому, що цар схвалює ідею зібрання коштів. Дворяни вирішили зібрати 400 тис. рублів, до них приєдналося купецтво. Олександр I похвалив харків’ян, але за обман Каразін був відлучений від двору. Відвернулося від нього і ображене дворянство. Але справу було зроблено і УНІВЕРСИТЕТ відкрито. Харків перетворився завдяки університету у велике промислове місто, центр освіти, науки і культури. А вдячна харківська громада лише через 100 років за ініціативи вчених університету поставила пам’ятник Василю Назаровичу. Він і нині стоїть біля нашої альма матер та вітає нас, своїх нащадків.

Другий приклад людини з активною життєвою позицією – Володимир Іларіонович Токмань, мій однокурсник, талановитий поет, журналіст, філософ. Він прожив коротке, але таке яскраве життя. Помітивши талановитого юнака, його запросили працювати  у ЦК ВЛКСМ. Захистив кандидатську, написав дві монографії по філософії. Одна з них називалась «Восхождение к идее». У ній він виклав своє бачення шляхів досягнення людиною своєї мети. Володимир Іларіонович разом із своїм другом Попцовим видавали мільйонним тиражем молодіжний журнал «Сільська молодь», редагував найкращий журнал для студентів «Студентський меридіан». Він прожив усього 39 років, але встиг так багато.

Нарешті, ще однією людиною із активною життєвою позицією вважаю завідуючого кафедрою зарубіжної літератури професора Міхільова Олександра Дмитровича. Випробуванням для всіх став розпад СРСР. Буйно розквітнув націоналізм, з’явилося багато перевертнів, що паплюжили все, що було в Радянському Союзі, роздмухували національну ворожнечу. Треба було мати неабияку мужність і принциповість, щоб протистояти цьому. І проф. О. Д. Міхільов протистояв. Він очолив  російсько-українське товариств в Харкові, що пропагує спільність долі двох братніх народів, необхідність дружби і співробітництва. Це принципова позиція.

Вірю, що і в сьогоднішніх умовах панування найгірших зразків масової культури, коли замість моралі домінуючим став культ грошей, в Університеті виростають люди із власною активною позицією.

Розмовляла Карина ЛИТВИНЕНКО, другокурсниця відділення журналістики.