Ода вдячності

ВІД РЕДАКЦІЇ. Всього за рік до редакції університетської газети надходить понад 1000 листів. Різних. Але завжди – не байдужих. Вони викликають щоразу радість від розуміння необхідності виходу нашої газети, здивування, що виступи кореспондентів помічають і підтримують, живий біль і прагнення відразу ж підтримати автора листа і поділитися всім із нашими читачами. Цьому листу професора Володимира Михайловича АНДРОНОВА передував дзвінок, а потім – похід нашого кореспондента в гості до вченого. Матеріал під рубрикою «Люди. Події. Століття» читайте в наступних номерах. А сьогодні пропонуємо Вам витримки з листа професора.

Альма матер присвячується

Все, чого я досяг у житті, пов’язано із Харківським університетом. Та життя людини – така непередбачена річ: в одну мить можуть відбутися метаморфози, що радикально перевернуть все. І я в результаті помилки лікаря потрапив у жахливе становище. В першу мить приходить в голову порівняння із чимось непоправним, втратою всього, що тебе тримало на цьому світі. Коли криза минула, зрозумів – ти вже інша людина. Ти по-іншому пізнаєш людей, відкриваєш поняття честі, обов’язку, совісті, дружби, злоби, невдячності…
Я не буду говорити про справді подвижницьку місію дорогої дружини Валентини Борисівни (світла їй пам’ять), сина Андрія, родичів – їх роль для мене неоціненна. Я хочу розповісти про прояви доброти тих, хто міг і не допомагати. Моя вдячність колегам, друзям, просто знайомим не має меж. Моє поклоніння їх великодушності теж безмежне… Проте найголовніша моя розповідь – про колектив рідного університету. І в першу чергу серед тих, хто прийшов на допомогу і продовжує це робити вже багато років, – ректор Віль Савбанович Бакіров. Завжди уважний і співчутливий, завжди готовий прийти на допомогу: я отримую від нього листи і вітання, він розмовляє зі мною по телефону, він вникає у побутові моменти мого життя. Коли Віль Савбанович дізнався, що мені необхідний пандус для виїзду із квартири, він був збудований із повною відповідністю з нормативами для інвалідів… Я отримав можливість дихати свіжим повітрям, бачити людей, відвідувати лікарню і приїжджати на рідну кафедру…
Неослабна підтримка проректора І. І. Залюбовського, завідувача кафедри В. В. Заварзіна, завідувача майстерні, нині покійного Ю. Т. Грищенко, завідувача лабораторією Б. М. Валійова, інженера кафедри В. В. Нерубенко, золоті руки якого багато зробили, щоб допомогти мені адаптуватися в нові умови. Безмірну увагу зустрічаю я і при перших же звертаннях у всіх відділах рідного університету (бухгалтерія, фінансові служби, проректор В. М. Ришков) . Я часто пригадую слова про те, що наявність у нашому житті інвалідів, – це тест на людяність наших душ. Я вдячний всім, хто допоміг мені не просто вижити, а не впасти в депресію, вірити в справжніх людей. Ось і зараз Асоціація випускників Харківського університету допомогла мені придбати новий інвалідний візок. Така допомога дає мені можливість відчути братство випускників нашого університету, співучасть до високих ідеалів гуманізму.

Глибоко, щиро і вдячно віруючий в людську доброту проф. В. АНДРОНОВ, Співробітник університету з 55-річним стажем роботи, патріот і вихованець Харківського університету.