Легендарний Севастополь

Місто моряків, сюрпризів і запаху хвиль.Як  не банально звучить зараз моя фраза, але цінувати ми, дійсно, починаємо лише тоді, коли втрачаємо.  Це торкається всіх дрібниць. І зараз я спробую це довести.
…Їду я нещодавно в маршрутці. Вона переповнена, робочий день скінчився, всі їдуть додому, водій роздратований… Зупиняємось на  ро..Гагаріна, виходить дівчина, щоб випустити людей, потім заходить назад із ще однією новою. Через декілька хвилин водій починає кричати, що йому за проїзд передала лише одна особа. Він зупиняється, ми хвилину чекаємо невідомо чого, потім пояснюємо, що друга дівчина була «старою», та він цього розуміти не хоче. У цей самий момент,коли нерви у всіх напружені і роздратовані, я згадую Севастополь, де за проїзд платять на виході, щоб не було ніякої плутанини. І ось така дрібниця змушує мене цінувати це кримське місто із його приємними сюрпризами…
Я починаю згадувати все, що пов’язано із Севастополем. Людей, білі будинки, пам’ятники, набережну… У Севастополь мені вдалось з’їздити лише раз, цього році. Але враження, що залишились, рівні десятьом поїздкам до столиці. Севастополь- це, безумовно, місто історії. Але воно не таке, як Київ, хоча історія останнього не менша. Севастополь наситився історією. Кожна його вулиця, кожний будинок дають енергію, яку хочеться увібрати, всмоктати і залишити в собі якомога триваліше. Ця історія не показова, вона не вимірюється великою кількістю пам’ятників та назвами вулиць. Місто морського флоту. Це не реклама, не спосіб привернення туристів. Зрозумілим це стає тоді, коли бачиш, як морські офіцери мужньо і гордовито ходять вулицями. Як вони тримаються, яка повага до них від перехожих. Коли ти бачиш, що найбільші концерти відбуваються в Будинку офіцерів. Коли в музеї Чорноморського флоту тебе доводять до сліз. Це, напевно, дивно, що до сліз і в музеї, тому я поясню. Екскурсовод, жінка років сорока п’яти, розповідала про одну картину, «Оборона Севастополя». Вона говорила про те, що колись вела екскурсію для іноземців. І один голландець, дивлячись на намальоване, почав плакати. Він сказав, що бачив маленьке зображення цієї картини в дитинстві, у радянському підручнику. І все життя мріяв побачити оригінал. І ось, на схилі літ, його мрія здійснилась. Розумієте? Люди мріють подивитись на те, як наші з вами земляки боролись, як вони у біленьких сорочках проливали свою багряну кров…
Севастополь- це місто офіцерів не лише за формою, але й за наповненням, за  укладом життя. Все точно, прораховано, чітко. Мені перепала можливість переконатись в цьому, у першу чергу, на транспорті. Не було межі здивуванню, коли я побачила, що у місті існує нічний тариф маршруток. Тобто з 23.00 до 6.00 ви платите вдвічі більше. Це може когось обурити, але мені подобається ідея. Бо в Харкові, наприклад, після одинадцятої треба йти пішки (таксі студентам не по кишені). Дуже дивним було те, що один тролейбус в протилежних напрямках їде різними вулицями. Якщо, наприклад, до набережної ви їхали по  роц. Леніна, то назад доведеться їхати паралельно їй. Шкода, що ми про це дізнались лише на третій день відпочинку, бо до цього йшли на своїх двох. Наскільки я зрозуміла, поясненням такої особливості є неширокі вулиці.
«Любите, девушки, простых романтиков: отважных лётчиков и моряков»,- співає група «Браво». А, дійсно, моряки- вони ж романтики. І їх романтика передається місту. Безліч кафе та ресторанів на набережній, «Кришталевий»  пляж, з якого закохані спостерігають за заходом сонця, музика, жовті ліхтарі, відсутність ялтинської метушні, важке синє море, білі фасади будівль… Дівчата й чоловіки заводять романи. Навіть якщо і курортні, але ж із посмішками, щасливим сміхом, квітами, солодким морозивом на губах… Севастополь- це місто душевного спокою. Коли все навколо живе, рухається, поспішає,  ти ходиш і насолоджуєшся. І тобі нічого більше не треба. Тільки ця мить. Тільки повітря, жовте світло і запах морських хвиль…

Карина ЛИТВИНЕНКО, другокурсниця відділення журналістики