Вчитель – вища нагорода!

Друк

Вчитель – вища нагорода!


ВІД РЕДАКЦІЇ. Перед початком навчального року відбулася прекрасна подія: 11 харків’ян стали Почесними громадянами свого міста. Всі вони зробили значний внесок у розвиток Харкова. Серед них – вихованка Харківського університету, велика жінка України, ректор університету НУА людина, яка любить свою альма матер та рідний історичний факультет, нашу газету, на сторінках якої бажаний гість, і завжди із радістю дає інтерв’ю нашим кореспондентам – Валентина Іларіонівна АСТАХОВА не відмовила нам і цього разу.
–    Валентино Іларіонівно, що Ви відчуваєте, отримавши таку високу нагороду?
–    Я ніколи не думала, що ця мрія може реалізуватися. Для мене це була неймовірна й неочікувана радість! Ми не подавали ніяких документів, про це не просили. Вийшло так, що вона сама до мене прийшла. Дуже приємно мати честь стати Почесним громадянином Харкова.
–    Якою повинна бути людина, щоб стати Почесним громадянином?
–    По-перше, вона повинна мати особливе ставлення до праці, сумлінно трудитися на благо міста, працювати задля людей, не запитуючи, а що тобі за це буде. Наше покоління росло тоді, коли за роботу ти міг не отримати нічого, але ти її виконував, як слід. Треба працювати в  ро’я справи, любити її. Знаєте є така пісня: «Готовься к великой цели, а слава тебя найдет…»?
–    Які людські якості Ви цінуєте?
–    Ціную таких співробітників, які сумлінно ставляться до роботи, які працюють за покликом душі, а не за високою заробітною платнею. Коли до мене приходять нові люди на роботу і одразу просять підвищити їм заробітну платню, я цього не розумію. Ти спочатку щось зроби, прояви себе, тоді й винагорода знайде тебе.
–    Хто був Вашим учителем у житті?
–    Мій головний учитель Віктор Іванович Астахов. У нього я навчилась читати лекції, вести науково-дослідницьку діяльність та багато цікавий речей, які знадобились у житті. Все ж між нами була 13-річна різниця у віці. Багато вчителів залишись на історичному факультеті Харківського університету імені В. Н. Каразіна: професори С. І. Сидельников, А. Г. Слюсарський та  ро. Якщо згадати школу, то перша, хто спадає на думку – Ю. Л. Бойко, вчителька географії. Вона як зайшла до класу, так я її і запам’ятала. Все що у мене є: зачіска, одяг, все таке, як у неї колись було. Дуже добре пам’ятаю нашого директора Агафію Дмитрівну Чересленко.
–    Валентино Іларіонівно, а як Ви вважаєте, чи розуміють сьогоднішні студенти,  хто такий вчитель/викладач?
–    Сьогодні студенти вже не так ставляться до занять, як ми колись. Ми росли в атмосфері святого ставлення до того, що нам дають викладачі. У нас формувався одразу такий світогляд, і може сьогодні мої принципи застаріли, але ніякі сьогоденні мерзенності життя не зламають цих принципів. Я рада, коли до мене приходять мої колишні студенти, коли заходять привітатися. Колись до мене прийшли студенти механіко-математичного факультету Харківського університету і запросили на святкування 40-річчя свого випуску. Вони не забули моїх лекцій, хоча я у них викладала  лише один курс «Науковий комунізм як життєва позиція». Це дуже тішить. Іноді йдеш по вулиці, а хтось: «Добрий день! А ми пам’ятаємо, Ви у нас читали!». Ходиш потім, обличчя світиться наче у іменинника! Нещодавно дівчинка прислала листа з вітаннями із Москви… Це все заради чого живе викладач. Якщо він цього не розуміє – він поганий викладач. Коли тебе пам’ятають, тебе люблять, то ти відчуваєш, що все віддане повертається утричі більше. Інакше викладачу нічого робити у цьому світі.
Валентина Іларіонівна із авторським колективом опублікувала чотиритомник «Учителю, перед  ро’ям твоїм» про відомих викладачів Харкова. Наша газета, колектив університету, як і міська влада вважає ректора Харківського гуманітарного університету НУА, Заслуженого працівника освіти України, Відмінника освіти України, кавалера Орденів княгині Ольги І та ІІ ступеня, академіка Академії наук Вищої школи України одним із найдостойніших Почесних громадян міста Харкова. Сердечно вітаємо!

М. ШАЛІМОВА, спецкор..