Ми вас слухаємо…

Друк

Ми вас слухаємо…


ВІД РЕДАКЦІЇ. Нинішнього навчального року загальноуніверситетській газеті «Харківський університет» виповниться 195 років. Адже коріння наші сягають в січень 1817 р., коли силами університетських професорів побачили світ «Харьковские известия». Минулого номера ми вже відкрили нову рубрику. Спробуємо упродовж року провести наших читачів шляхами пам»яті і проблемами сьогодення газети.
Пам’ять потрібна живим!
20 серпня минуло 15 років, як пішла від нас у позасвіти блискучий талановитий журналіст, незмінний упродовж 30 років (1966 -1996) редактор нашої газети Луїза Мойсеївна МЕЖОВА. А за два місяці до цього, у травні, ми попрощалися із Тамарою Вікторівною МІГУЛІНОЮ. Згадаймо сьогодні світлим спогадом цих двох вихованок Харківського університету, хто робив з любов»ю свою газету, любив свій університет, свою справу до останньої хвилини життя, поклавши його на вівтар цієї любові…

У п’ятдесяті роки минулого століття доля подарувала Харківському університету талановиту сімю Межових – Лолу і Юхима – випускників відділення журналістики 1954 р.. Після роботи на журналістській ниві в Запоріжжі за розподілом і народженням другого сина вони повернулися до рідного Харкова: Лола Мойсеївна з 1956 р. почала працювати в університетській багатотиражці, а Юхим Ісайович стояв у витоків харківської телестудії і тележурналістики. Про Фіму – улюбленого чоловіка і друга Лоли Мойсеївни – окрема розповідь. А Л. М. 10 років пропрацювала штатним співробітником редакції, аж доки в 1966 партком затвердив її РЕДАКТОРОМ. Тамара повернулася в університет після роботи вчителем за призначенням. Золота медалістка, випускниця з Червоним дипломом українського відділення філфаку, людина дивовижної пам’яті і освіченості. А третім співробітником – кореспондентом – була я наймолодша, найбігучіша - Ленка НОВОСЬОЛОВА, третьокурсниця –стаціонару філфаку, що без вагань перевелася на вечірнє відділення і прийшла працювати в редакцію на запрошення «Лолочки». Так ми і пропрацювали разом упродовж 30 років, готуючи рідній альма матер її газету. Аж до 1996 р. Гарну, між іншим, роблячи газету – адже «Харківський університет» ставав неодноразовим лауреатом різного роду конкурсів і був нагороджений Грамотою на Міжнародній виставці у Варні, де експонувався.

Усі друзі звали її Лолкою за невгамовний характер, а для нас, студентів, вона була улюбленим метром. І лише покійний (світлої пам’яті) Павло Іванович Мартем’янов, викладач кафедри української мови і наш позаштатний літературний редактор на громадських засадах, приходячи по п’ятницях вичитувати номер, звертався: «Луїзо, краса черкаських дочок…».

Тамара була трудоголіком. Ми всі напівжартома називали її «напівЛолою» і вона не заперечувала. Працювала вона, мені іноді так здавалося, і вдень, і вночі. Після інсульту ми відшукали її серед списаних паперів та словників. Її домом, її життям і захопленням була наша газета. Це з її легкого слова серед наших кореспондентів багатьох поколінь пішли «редакційні перлини» і серед них – «найкраща в світі газета». Адже після смерті Тамари я не зустріла більше таких людей (окрім нашого почесного ветерана університету, що ось у жовтні відзначатиме своє 85-річчя – Міліца Сергіївна ЛАПІНА), які б так пересипали свою мову латиною, були таким грамотними і освіченими. Коли не стало П. І. Мартемянова, газету стала вичитувати Тамара, його улюблена учениця, і робила це два десятки років просто блискуче…

Лола Мойсеївна була кладезем ідей. Ідеї сипалися , як з рогу достатку, і вона щедро ними ділилася з нами, підлеглими і студентами-кореспондентами. Відділення журналістики тоді не було, а працював на громадських засадах Факультет громадських професій (ФГП) і там вели факультет журналістики Л. М. та Ю. І. Межови. Третього червня у день народження нашої Вчительки і 20 серпня, у день її смерті, до редакції і по сьогодні, 15 років поспіль, обов’язково телефонують люди-професіонали, і просто випускники-фізики, математики, радіофізики, хіміки… - одним словом ті, хто вилетів із гнізда журналістики ФГП при редакції газети «Харківський університет». І таких сотні. Бо тут вчилися не просто писати, а бути ЛЮДЬМИ, робити такої висоти журналістські шедеври, до яких сьогодні багатьом із нині діючих професіоналів ще підніматися і підніматися…

Висить у нас в редакції портрет Луїзи Мойсеївни – зроблений ще в 60-ті роки. – молодої, красивої і щасливої. І вона щоденно благословляє на нелегку журналістську працю тепер уже випускників відділення журналістики. Вона і сьогодні вчить нас університетським традиціям і світло її любові (своє дітище вона заповіла покласти з нею поруч у далеку вічну дорогу; а ще – 19 серпня підписала номер до друкарні, а 20 – відійшла) надихає і нас, сьогоднішніх, тягнутися до взірця, наближатися до нього. Очевидно, нас почули Лолочка і Тамара, коли ми у цьому червні показали їй нашу чергову Грамоту Національної Спілки журналістів, завойованої до Дня журналіста України. І коли два роки тому газета «Харківський університет» була визнана другою вузівською газетою серед української студентської преси. І ми пишаємося цим..

О. НЕРУХ, головний редактор газети «Харківський університет».