Ювіляри

Друк

ЖИВИЙ КЛАСИК


ВІД РЕДАКЦІЇ: Виповнилося вісімдесят років видатному фізику-теоретику Сергію Володимировичу ПЄЛЄТМИНСЬКОМУ, академіку НАН України, Заслуженому діячеві науки України, лауреатові Державних премій України в галузі науки і техніки за 1986 та 1996 роки, лауреатові іменних премій НАНУ, почесному доктору – honoris causa – Каразінського університету, Відміннику освіти України. Життя Сергія Володимировича, сповнене видатних наукових здобутків та наполегливої праці, одним з результатів якої є створення всесвітньовідомої наукової школи із статистичної фізики, заслуговує на увагу студентства як взірець самовідданого і результативного служіння науці і рідній землі.
Талановитій людині для повної реалізації своїх здібностей треба потрапити у відповідний час, у відповідне місце, у відповідне середовище та мати, як взірець, геніальних Вчителів. Сергію Володимировичу поталанило у житті отримати все це.
На другому курсі Воронезького університету дізнавшись про існування ХФТІ (УФТІ) Сергій подає заяву з проханням про переведення до Харківського університету. А Вже на третьому курсі Воронезького університету Сергія Пєлєтминського доц. Г.Ю.Кривець забрав до Харківського держуніверситету для навчання ядерній фізиці на ядерному відділенні фізико-математичного факультету. Тут були зібрані кращі студенти з різних вузів країни, більшість з яких згодом стали видатними вченими. Молоді, талановиті, амбіційні вони вже тоді стали неформальною спільнотою закоханих у науку «класиків», лицарів науки. Це були майбутні академіки НАН України В.Г.Бар’яхтар, Д.В.Волков, С.В. Пєлєтмінський, член- кореспонденти І.І.Залюбовський, К.М.Степанов, П.І.Фомін, відомі у науковому світі своєю виключно плідною науковою діяльністю вчені В.Ф.Алексін, В.Ю.Гончар, , Є.В.Інопін, В.Н.Нікітін, Є.І.Ревуцький та Л.А.Шишкін. Сергій Пєлєтминський ще студентом прийшов до керівника теорвідділу ХФТІ академіка О.І.Ахієзера, який став йому вчителем, другом і співавтором на все життя. Сам Олександр Ілліч казав, ще у нього три сина: Ілля, Сергій Пєлєтминський та Вітя Бар»яхтар. У 1953 р. закінчує університет, а у 1957 – аспірантуру під керівництвом О.І. Ахієзера і йде працювати до нього у ХФТІ.
У житті кожної талановитої людини обов’язково є такі книжки, знайомство з якими визначають усі подальші напрямки його творчої діяльності. Такою книгою для Сергія Володимировича стала «Квантова електродинаміка» О.І. Ахієзера та В.Б. Берестецького, з якою він познайомився ще студентом у рукопису. Вся подальша його діяльність так чи інакше була пов’язана з цією дуже красивою та складною наукою. Понад п’ятдесят років професор С.В. Пєлєтминський викладав її студентам фізико-технічного факультету і я мав радість слухати ці лекції і, як усі інші, хто їх слухав , закохався у цю дивовижну науку. Дві наступі книжки належали видатному фізику 20 століття академіку М.М Боголюбову написані ще у сорокові роки і присвячені фізичній кінетиці та квантовій статистичній фізиці.
Кваліфікаційні сходинки Сергій Володимирович долав стрімко. У 1959 р. – кандидат, в 1966 – доктор фізико-математичних наук. Із 1969 р. – професор, у 1978 р. його обирають членом-кореспондентом, а у 1990 – дійсним членом Національної академії наук України. Разом із О.І.Ахієзером та В.Г.Бар’яхтаром він передбачає нове фізичне явище – магнітоакустичний резонанс, яке згодом поклало початок новій галузі промислової радіотехніки. Залишаючи посаду начальника теоретичного відділу, О.І.Ахієзер рекомендував на своє місце свого найкращого учня - С.В.Пєлєтминського. Зараз це Інститут теоретичної фізики імені О.І. Ахієзера.
Сергій Володимирович створив всесвітньовідому наукову школу зі статистичної фізики. Під його безпосереднім керівництвом захищено 20 кандидатських дисертацій, 12 кандидатів з яких вже захистили докторські. Науковий доробок його вражає не лише обсягом виконаних досліджень та опублікованих робіт ( понад 250 наукових публікацій, у тому числі – 5 монографії), а насамперед значущістю й глибиною здобутих результатів.
Стати академіком на місці Сергія Володимировича зміг би кожний! І секрет напрочуд простий: слід лише щоденно починати день на своєму робочому місці о 9-й ранку і працювати, працювати і працювати... Тільки от чомусь так роблять не всі й академіками стають одиниці. Він дуже м»яка, скромна людина. Навіть першокурсник може звернутися до метра із запитанням, за науковою порадою будь-коли і отримати її. Сергій Володимирович працює у звичайній кімнаті разом із молодшими і старшими науковими співробітниками – своїми учнями. За тим же столом, що й пятдесят років тому, на початку своєї наукової діяльності.
.. Із майбутньою супутницею життя познайомився жартома у трамваї. А виявилося - на все життя. Валентина Григорівна подарувала Сергієві Володимировичу двох синів, Володю та Сашка. Діти обидва з відзнакою закінчили фізико-технічний факультет нашого університету, захистили кандидатські дисертації.
Це наше щастя – спілкуватися, працювати поруч із взірцем відданості науки, принциповості у відстоюванні її істин, поваги та шанування до своїх Вчителів, доброзичливого ставлення до всіх, «живим класиком» - Сергієм Володимировичем Пєлєтминським.


Проф. В. ХОДУСОВ, завідувач кафедри теоретичної ядерної фізики