22 червня 1941 р.

ВІД РЕДАКЦІЇ. Відкриваємо нову рубрику, присвячену 70-річчю початку Великої

Вітчизня

ної війни. Запрошуємо всіх до розмови….

Мені було п»ять рочків…

Доцент Лариса Олексіївна КРАСИЛЬНИКОВА, в день початку війни мала п’ять років: «Пам’ятаю, що 22 червня тоді було в неділю. Ми з мамою Ангеліною Миколаївною кудись йшли, гуляли площею Конституції. Тоді на вулицях, особливо на великих площах скрізь висіло радіо, нічого окрім радіо не було, томі навколо цих так званих радіоточок завжди збиралося багато людей, щоб слухати новини. Того дня ми з мамою також підійшли до радіоточки, що на площі Конституції. Мама щось уважно слухала, а потім сказала, що нам вже час іти додому. Я дуже обурилася, а мама пояснила, що … війна. В той момент я не розуміла значення слова «війна». Я зрозуміла це пізніше, коли вже німці окупували Харків, коли були постійні бомбардування, коли ми днями не виходили з дому, бо дуже боялися, що нас заберуть у німецький полон, тоді такі випадки були не поодинокими».

Фашистом не хотів бути ніхто…

Проф. В. М. ДУХОПЕЛЬНИКОВ, завідувач кафедри історії Росії: «Я народився, коли вже майже рік йшла війна, але день 22 червня закарбувався у мене в пам’яті через спогади рідних. Мама розказувала, що саме цього дня після того, як всім повідомили про початок війни, чоловіки сунули до військоматів, там почали утворюватися величезні черги. Також вона казала, що в той день ще ніхто не відчував, не хотів вірити, що війна все ж таки почалася. День 22 червня став просто поштовхом, переломним моментом в історії, але навіть початок війни – це продовжений у часі період, а не один день. Протягом війни було багато чого, але ми були дітьми, продовжували гратися, навіть гралися у «війнушку», це тоді була найбільш поширена гра, коли ми розподіляли ролі в цій грі ніхто не зголошувався грати німців. Мама завжди казала, що наш народ винесе все, аби тільки не було війни, адже війна найстрашніше лихо, яке несе за собою втрату близьких, розлуку та сльози».

А. ЧАЛА, наш спецкор.