Життєрадісний ерудит

Кафедра української мови ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 60-ті роки ХХ ст. (верхній ряд, п’ятий ліворуч - Павло Іванович Мартем’янов).
«Не слухай, що підкаже, а дивись, що підробе», - любив жартувати Павло Іванович Мартем’янов, філолог, перекладач, стиліст та викладач філологічного факультету Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна.
Павло Іванович Мартем’янов народився в складні 20-ті роки ХХ ст., коли тільки-но починав будуватися СРСР. Його навчання в Університеті на філологічному факультеті було перервано Великою Вітчизняною війною. З 1941 року він воював, брав участь у Сталінградській битві, бойових операціях в Угорщині, Словаччині, Австрії, звільняв Харків, форсував Дніпро (в районі Кременчука), за що був нагороджений Орденом Червоної Зірки та бойовими медалями.

Закінчивши в 1957 році аспірантуру, залишився в університеті, присвятивши своє життя викладацькій роботі на кафедрі української мови, читав курси сучасної української літературної мови, історичної граматики, діалектології, старослов’янської та польської мов.
Як згадує професор Людмила Георгіївна Боярова: «Він викладав у мене старослов’янську мову, потім був колегою…Це була дуже талановита людина з гострим та іронічним розумом. Викладаючи таку складну дисципліну як старослов’янська мова, Павло Іванович намагався зробити сам процес навчання легким, часто жартував зі студентами. Він міг зацікавити студентів тими знаннями, які він давав».
Завідувач кафедри української мови, професор Володимир Семенович Калашник також колись був студентом Павла Івановича Мартем’янова. Лекції Павла Івановича він характеризує як нестандартні заняття. Згадує, що колись в студентські роки разом з групою просив викладача дати етимологію імен, бо Павло Іванович якось обмовився, що кожне ім’я має своє походження. А ще розповів, що коли він вже працював в університеті, Павло Іванович сказав йому, що зберігає його диктант, написаний напередодні державних іспитів. В ньому було одне виправлення, але відмітка була «п’ять».

Також Павло Іванович Мартем’янов був поліглотом, вільно володів німецькою та більшістю слов’янських мов. Його наукові інтереси були пов’язані із загальною теорією. Він розробляв проблеми становлення українського правопису, української ономастики, уклав реєстр широковживаних слів і виразів, які походять з біблійних текстів. Але одним із найцінніших здобутків були матеріали до словника - говірки села Кам’янецьке Тростянецького району Сумської області, його Батьківщини, які відбивають процеси функціонування російського говору в україномовному оточенні. Над ними він працював усе життя, проте, на жаль, усі ці праці залишилися в рукописах.
Професор Людмила Георгіївна Боярова додає: «Таких людей зараз немає, бо викладачі старшого покоління завжди мали своє обличчя, були індивідуальними і добре запам’ятовувалися студентам».

Д. ЗЕЛЕНСЬКА,
першокурсниця відділення журналістики.