ФРОНТОВИК. ПЕДАГОГ. ПОЕТ.

НАЩАДКАМ

Я не створив собі духовних веж і храмів,

Палаців пишних для нащадків не створив.

Котив з дитинства я важкий  на гору камінь,

А він все скочувавсь з гори.

Бувало, майже докочу до середини,

А далі сил-снаги котить не вистача,

Не чує стогону мого внизу людина,

Мабуть, свій камінь теж кача.

Колись гранітну глибу я котить не буду, -

Можливо, рукотворний пам’ятник комусь –

І мій Сізіфів труд нащадки не забудуть,

Я знов до каменя вернусь.

І заповім близьким потомкам і далеким –

Любить Вітчизну і свободу над усе.

Котити брилу рідним краєм, ой, не легко,

Та вільний дух життя несе.

А той, що я котив, мабуть, лежить і нині,

Якщо в підмурки стін приватних ще не ліг.

Візьміть з підніжжя і поставте на вершині,

Куди я викотить не зміг.

1995

СЛОВО

На світі все підвладно часу, -

Живе лиш Слово у віках,

Сховав літопис юність нашу

І все життя на сторінках.

Нетлінне Слово, незнищенне,

Долає час і люту смерть.

Слова гуманності – священні –

Добро, Любов, Свобода, Честь.

1997

Газеті «Харківський  університет»  - 205!
Літопису і літописцям Харківського університету

На світі все підвладне Часу,

Та серця памя’ть не спинить –

Сховав Літопис юність нашу…

Застигла в слові кожна мить.

В моїх руках газети давні –

Гортаю ветхі сторінки,

І оживають дати славні,

Студентські радісні роки:

Лунає гул аудиторій

Немов озвались юні дні…

А хто створив на шпальтах зорі,

Трактати вчені і пісні?!

…Талановитим , невсипущим,

Творцям у штормах і вітрах,

Чолом померлим і живущим,

І слава хроніки майстрам!

Я. НІКОЛЕНКО, ст. викладач.