До 100-річчя Я. П. Ніколенка

Друк

ФРОНТОВИК. ПЕДАГОГ. ПОЕТ.

ВІД РЕДАКЦІЇ. У жовтні виповнилося 100 років від дня народження нашого земляка, фронтовика, педагога та поета Я. П. НІКОЛЕНКА. Світлої університетської людини, прекрасного знавця рідної мови, викладача і вихователя молоді, незмінного  члена редколегії університетської газети «Харківський університет». «Прожите строкате життя, одначе, прожите немарно…» - так про своє життя говорив сам Яків Петрович. Викладач і поет залишив нам проникливу, багату на образи поетичну спадщину, і свою любов до Альма матер, до рідної землі, до рідного слова… Він був одним із тих, хто 22 червня 1941 р. зустрічав ворожий напад. Яків Петрович брав участь в обороні Кавказу і Севастополя. Після демобілізації  у 1947,  вступив на 1-ий курс відділення журналістики філологічного факультету нашого університету, а згодом перейшов на відділення української мови і літератури, яке закінчив із відзнакою у 1952 році. Яків Петрович працював старшим викладачем (з 1960 р. ) кафедри української мови ХДУ, активно займався науковою діяльністю: друкувався в наукових журналах і періодичних виданнях, уклав словник старослов’янізмів та полонізмів. На громадських засадах він виконував обов’язки редактора газети «Харківський університет» (1961-1963, 1965 рр.). Чимало його творів покладені на музику харківськими композиторами А.Є. Салом, М.В. Шипковим, В.П. Сіренком. Публікуємо спогади сина  Я.П.НІКОЛЕНКА, професора медичного факультету Каразінського Євгена Яковича НІКОЛЕНКА та вірші поета. Світла память світлій університетській людині…


…Світанком 22 червня 1941-го року екіпаж лінкора, серед якого був і Яків Ніколенко, організовано зустрів напад ворожої авіації. Яків Петрович розвідав, що саме у перший день війни, екіпаж лінкора “Севастополь” збив ворожого літака. Потім були напружені бої з німецькими субмаринами та ворожою авіацією, які намагались потопити лінкор. Екіпаж корабля обороняв Крим, Севастополь, Кавказ. Колишній моряк був свідком, коли при виході в море,  в Криму залишилися тисячі військових перед окупацією півострова фашистськими військами. У бойовій характеристиці, виданій у 1944 році, зазначалось: “Я.П. Ніколенко брав участь в обороні Севастополя і Кавказу, учасник всіх бойових операцій лінкора “Севастополь”по розгрому німецько-фашистських загарбників. При відбитті атаки ворожої авіації,  корабель, виявив стійкість, мужність і винахідливість”. Під час бойових дій на Чорноморському флоті Я.П. Ніколенко був поранений і контужений.

Восьмирічна служба на флоті закінчилась  демобілізацією у 1947-му році Саме тоді  Яків Петрович і  вступив на 1-й курс відділення журналістики філфаку Харківського державного університету. Писати вірші Ніколенко Я.П. почав ще в школі. Під час війни його поезії з’являлись у військових газетах. До звільнення Харкова 23 серпня 1943 року Яків Петрович написав вірша “Лідер “Харків” – Харкову”: “Гарматний серпень. В битві жарко, Та радість лине з уст в уста: Війська звільнили рідний Харків, Вже довгожданий час настав!… І салютує лідер “Харків”, Вітають Харків всі флоти”. Чимало його віршів покладено на музику харківськими композиторами і самим автором, який грав на багатьох музичних інструментах. В часи дозвілля мені пощастило слухати його змістовні вірші, покладені на його ж музику, в його ж виконанні.

Яків Петрович з гордістю розповідав про своїх рідних. Його втіхою були онучки. Аня із золотою медаллю закінчила середню школу, з відзнакою  музичну школу ім. Марка Кармінського, до речі, однокурсника дідуся по університету, та з червоним дипломом економфак ХНУ, зараз викладає економіку. Молодша Оленка – теж  відмінно навчалася в освітній і музичній школах, закінчила університетський медфак,  працює викладачем, пише вірші, у тому числі і про дідуся:

«Ти будуй життя власноруч,

Прислухайся до коріння,

А я буду завжди поруч

Ненав’язливою тінню».

Дійсно, шановному Якову Петровичу було ким гордитись. Його рідні і зараз були б для нього іще більшою, заслуженою гордістю. Своє життя Яків Петрович підсумував у вірші «Мої шляхи»: «Ішов хлоп’ям голгофою тридцятих, Лишив і юність на війні, Освітню ниву скроплював пресв’ято, Трудивсь і ждав світліших днів…». Яків Петрович у збірці своїх поезій «Біжать літа озиминою» зазначав: «Прожите строкате життя, одначе, прожите не марно: мої любимі учні викладають рідну мову та іноземні в школах і вишах не тільки в Україні, стали журналістами, державними діячами…». Нагороджений Яків Петрович: орденом “Великої Вітчизняної війни” та 10-ма медалями, включно: “Медаль Ушакова” та  “Южный бант” -  ”За оборону Одеси”,  “За оборону Севастополя”,  “За оборону Кавказа”.

Помер Яків Петрович Ніколенко 6 жовтня 1999 року. Вічна пам'ять про нього збережеться університетом, рідними,  друзями, колегами та в учнях.

Проф. Є. НІКОЛЕНКО,  викладач медичного факультету.