Університетський учений

Друк

Шлях до науки: ainsi va la vie - так йде життя!

ВІД РЕДАКЦІЇ. Професор, доктор хімічних наук, виконуючий обов’язки директора НДІ хімії Олександр Давидович РОШАЛЬ - наш сьогоднішній герой. У дитинстві він мріяв стати добрим чарівником. Чарівником не став, став хіміком, і науці віддав 42 роки свого життя. Про шлях до науки, дослідження, проекти, плани на майбутнє ми і поговорили зі вченим.


- Олександре Давидовичу, розкажіть, яким був ваш шлях до науки?

- Відповім  вам словами з фільму «Діамантова рука»: «Йшов, спіткнувся, впав, втратив свідомість, прокинувся - в науці».  Спеціально до науки ніхто не пробивається. Я не з першого разу вступив до університету, не вистачило півбала. Тож у 1979 р. влаштувався на роботу в НДІ хімії лаборантом. Наступного року все ж таки вступив на хімфак нашого університету. У 1985 р. закінчив навчання з відзнакою. Моєю спеціальністю стала фізична хімія. За розподілом на роботу відпрацьовував 3 роки там, куди направила держава: у науково-дослідному інституті птахівництва в Борках, де працював 5 років. В інституті на той час існувала велика біохімічна і хімічна лабораторія, і мене включили до групи, що займалася розробкою нових методів аналізу біологічно активних речовин. Це була справжня наукова школа, зі специфічною атмосферою, де я міг використовувати свої знання і де багато чому навчився. Це мене й спрямувало: я досі займаюся фізико-хімією біологічно активних речовин, а саме флавоноїдів. Далі я перейшов на роботу до Науково-дослідного Інституту кріобіології АН України. Інститут змінився, а тематика роботи - ні. Всі ці роки я паралельно був здобувачем в нашому університеті: щось на кшталт заочної аспірантури без відриву від основного місця роботи. У 1993 р.  -  захистив дисертацію кандидата хімічних наук і повернувся до Інституту хімії на посаду старшого наукового співробітника. У 1995 р.  брав участь у конкурсі посольства Франції і виграв 3-місячне постдокторальне стажування у французькому Ліоні за своєю спеціальністю “Фізична хімія люмінесцентних сполук”. Ці місяці багато чому навчили мене. Повернувшись додому, я знов взяв участь у конкурсі, на цей раз на посаду наукового співробітника Національного центру наукових досліджень Франції (така своєрідна Академія природничих наук) - CNRS і виграв його. Так у 1998-1999 рр.  працював в CNRS на базі університету Поля Сабатьє в Тулузі. З тих пір моє співробітництво з французькими колегами не припиняється, і зараз наші студенти і співробітники мають можливість їздити до Тулузи на навчання та зі своїми  проектами.

У Франції я захистив дисертацію Габілітованого доктора хімії, але в Україні визнання таких дипломів інших країн наш ВАК відмінив. Очікувати на нострифікацію мого французького диплома за новими правилами довелося довгих 18 років: мій науковий ступінь, який я отримав у Франції, став  прирівнюватися до наукового ступеня доктора хімічних наук за спеціальністю "фізична хімія". Насправді я нічого такого не очікував, спокійно працював у своєму відділі НДІ хімії старшим науковим співробітником, брав участь у міжнародному проекті НАТО в Іспанії, довгі роки виконував спільні програми з Гданським університетом, де я маю свій курс "Фотоніка молекул" і викладаю його польською мовою.

Вважаю, що ніякого спеціального "шляху в науці" немає. Просто, як говорять французи - ainsi va la vie - так йде життя.

— Чому саме хімія?

— Чим я тільки не займався в дитинстві. З третього класу  розводив і колекціонував кактуси, їх у мене було близько двохсот. Був президентом біологічного гуртка у своїй школі. З шостого класу займався радіоелектронікою та фізикою.  Взяв почитати підручник  з хімії для сьомого класу - і не зміг відірватися. У школі я вивчав хімію сам і рухався на рік вперед. Потім вже захопився фотографією і працював з проявниками, закріплювачами - а це все теж хімія. Тож, коли я вступав до університету, я добре знав, чого прагнув. Головне - це не чому, А, КОЛИ я обрав хімію. Головне - це інтерес. Цікавість - це єдиний прямий шлях до науки. Мене цікавила природа - біологія, хімія, фізика, і зараз я природу вивчаю. Перед кожною людиною є вибір – тисячі шляхів, і треба докладати зусиль, щоб пройти обраний шлях. Але у кожного є ще один унікальний шлях - ШЛЯХ ЖИТТЯ. Вважаю, що мені пощастило. І якби життя повторилося знов, я би знову обрав хімію.

— За даними Research Gate у вас 137 наукових статті…

- Насправді в мене набагато більше наукових робіт. Статей близько 180, ще є 22 патенти, 4 монографії, декілька підручників і посібників. Якщо порахувати разом з тезисами з наукових конференцій, то всього наукових робіт понад 400. До того ж, цього року в мене ювілей: вийшла сота стаття у Scopus.

— Ваш проект, що стосується бета-глюкозідаз.

— Все йде за планом. Нещодавно придбали нове обладнання на гроші, що виділив нам Національний фонд досліджень України. До речі, наш звіт по роботі визнали одним із найкращих. Я робив доповідь до Всеукраїнського Дня науки, також запросили виступити перед комітетом Ради з науки, зараз готуємо доповідь на виступ перед Кабінетом міністрів і Президентом. Фонд навіть найняв репетитора з ораторського мистецтва: ми готували мій виступ. Тож і цим займаємося.

— Які плани на майбутнє?

— Як кажуть, хочеш розсмішити Бога - розкажи йому про свої плани. Зараз закінчується один проект, продовжується інший, також займаємося проектом “Еразмус +”, готуємо нові проекти до нового конкурсу. Хочеться отримати щось свіже, цікаве, працювати своїми руками. Але тепер більше доводиться займатися нецікавою адміністративною роботою, оскільки зараз я виконую обов’язки директора НДІ хімії. Дуже хвилююся за Інститут хімії, бо усе моє життя пов’язане з ним, я тут фактично виріс...

Розмовляла Анна УДНІКОВА.