І професор був першокурсником…

Друк

 

Секрети фізтехівської школи від академіка М. О. АЗАРЕНКОВА

При майстрах якось легше. Вони – як атланти:
Держать небо на плечах. Тому і є висота.

Ліна Костенко.

ВІД РЕДАКЦІЇ. Усі майстри колись починають із підмайстрів, усі професори колись були першокурсниками… Академік НАН України,  автор понад 500 наукових робіт, проректор з науково-педагогічної роботи, проф. М. О. АЗАРЄНКОВ - випускник фізтеху 1976 року. Про яких університетських людей зберігає пам’ять звичайнісінького  хлопця із сільської Муравлинської школи Нововодолазького району, розповідає Микола Олексійович:

- Давно це було. Але пам'ять тримає. Гостро пам'ятаю почуття щемливої туги за шкільним життям. Важко було переносити розлуку зі шкільними друзями, однокласниками. На обкладинках підручника німецької мови відображені були побажання однокласників, в основному, однокласниць. Побажання майбутньому інженеру, майбутньому професору, просто Колі Азарєнкову. Тоді я не розумів, що побажати легко, а реалізувати це набагато складніше. Але треба було обирати вуз та крокувати вперед. Незнайомий, незрозумілий Харків, П'ятихатки, фізтех, общага! Лякало, відштовхувало. Хотілося кинути все і поїхати в село, додому. І один раз я так і зробив. Поїхав за приписним свідоцтвом, яке потрібно було при прописуванні в гуртожитку стати на військовий облік. У село приїхав увечері, пройшовся порожніми вечірніми вулицями… Нікого з друзів або однокласників немає. Вони теж роз'їхалися. Вранці поїхав до Харкова, усвідомлюючи, що шляху назад немає.


…В останніх числах серпня нас зібрали в університеті. Аудиторія була заповнена. Спочатку перед нами виступив декан - Георгій Анатолійович Мілютін, якого ми знали за вступними іспитами. Він розповів про історію університету та факультету, про те, чому нас будуть вчити, про те, чим ми відрізняємося від студентів МІФІ (Московський інженерно-фізичний інститут) та МФТІ (Московський фізико-технічний інститут), про те, як потрібно організовувати свій навчальний час. Своє ставлення до нас висловив Михайло Миколайович Макаров, заступник декана з виховної роботи. Михайло Миколайович, суворий зовні, насправді ж –  найдобріший чоловік, з величезним життєвим досвідом, який пройшов Велику Вітчизняну війну на передовій, мав бойові нагороди, в тому числі і орден Леніна. Для нас він був строгим батьком: «Я не знаю, чи зроблять з вас  професори вчених, але я з вас людей точно зроблю». Багато поколінь фізтехівців пам'ятають все добро, що зробив для нас ветеран М.М. Макаров. Потім виступив Анатолій Митрофанович Блінкін, заступник декана з навчальної роботи і зупинився на характеристиці навчального плану, який нам доведеться освоїти в найближчі п'ять з половиною років. Зазначив, що не для кожного з нас він виявиться підйомним. Так і виявилося - і відрахувань за академічні заборгованості було багато, і здоров'я не витримувало. Навантаження були величезними. За станом здоров'я втратили ми в процесі навчання Льошу Гриценка, Льошу Олійника, Сашу Коцегуба, Валєру Тирнова, Сашу Максакова, Володю Коляду. Всі вони були нашими по духу і по таланту, але так вийшло. Особливе враження на мене тоді справили виступи Іллі Івановича Залюбовського і Володимира Тарасовича Толока. Географія можливостей на той час була фантастичною і дуже підкоряла.  Професор Толок розповів нам про проблему керованого термоядерного синтезу, він легко переходив від фізичних обґрунтувань термояда до питань технічної реалізації і термоядерних установок. Розповідав він і про корифеїв, які сформулювали цю задачу - Нобелівського лауреата І.Є. Тамма, І.В. Курчатова, К.Д. Синельникова.

…А першого вересня ми вже сиділи на лекціях. Лектори у нас були унікальні. Академік Ахієзер читав нам лекції із загальної фізики. Олександр Ілліч мислив ясно, міг викласти фізику явищ просто і доступно. Його відрізняли високий професіоналізм та артистичність. Навіть студенту першого курсу, який не дуже розуміє, хто такий академік, було зрозуміло, що Олександр Ілліч - це брила. При цьому академік був доступний, йому можна було ставити будь-яке питання. Він не заспокоювався, поки все в наших головах не впорядкує. Різні розділи фізики читали нам різні викладачі. За конспектами Олександра Ілліча читала нам механіку і молекулярку Ольга Ігорівна Дементій. Вона ж вела і задачі із загальної фізики. У Ольги Ігорівни вийшов гарний, дуже гармонійний курс фізики. Легко вирішувати завдання не виходило. Домашнє завдання складалося з 6 -10 задачок на тиждень. У мене після сільської школи на вирішення завдань йшло багато часу. Доводилося використовувати і колективні методи роботи. Але ще складніше було захистити це домашнє завдання, захистити своє рішення. Ті, хто склали «дози» і «лаби», на іспиті з фізики отримували оцінку не нижче «четвірки». Напевно, тому на фізтесі Харківського університету, зберігають, бережуть цю освітню технологію, створену попередниками. Вдячний Ользі Ігорівні, моєму куратору і наставнику, за підтримку у багатьох питаннях. Математичний аналіз, аналітичну геометрію і вищу алгебру читали нам доцент Палант Юрій Олександрович і асистент Мишкіс Петро Анатолійович. Юрій Олександрович - лектор видатний, вів навчальні програми з математики на прогресивному тоді Харківському телебаченні. Не можна не згадати викладача англійської мови Валентина Дмитровича Чернова, на прізвисько «Гундрізер», придумане не нами. В прізвиську нічого поганого не було, і пов’язане воно  з рекомендованим підручником для початківців в англійській за авторством В. Р. Гундрізер. Напевно, я так тоді переживав, аби погано не скласти англійську, що нічні кошмари, буцімто я запізнююся на пари з англійської, не можу написати підсумковий диктант, сняться мені і донині… (Читайте у наступних номерах продовження про фізтехівську школу у спогадах М. О АЗАРЄНКОВА).

Ліна ТИМАРСЬКА