Особистості

Георгій Анатолійович МИЛЮТІН: той, хто «зробив» фізтех!

ВІД РЕДАКЦІЇ: Меморіальну дошку з барельєфом Георгія Анатолійовича МІЛЮТІНА відкрили третього вересня на  фізико-технічному факультеті в П'ятихатках до  сторіччя від дня народження нашого декана. На дошці золотими літерами написано: «Фізтехівска система освіти – запорука нашого успіху» з його автографом, як заповіт нащадкам. Тепер і молоде покоління студентів фізтеху зустрічається з  добрим поглядом нашого Декана. Людиною, яка «зробила» фізтех.

«Георгій Анатолійович  належав до дворянського роду. Його батько, Анатолій Трохимович Милютін, інженер-технолог, працював до революції 1917 р. директором багатьох цукрових заводів («за відмінну службу» напередодні Жовтневої революції йому перейшли у власність кілька таких заводів), у радянський час був директором Цукортресту Харківської області. Особисто для мене батько завжди був прикладом справжнього інтелігента – в найкращому сенсі цього слова. Георгій Анатолійович був однаково ввічливий, доброзичливий, уважний у спілкуванні: і з академіками, і з простими людьми. Гадаю, в цьому чимала заслуга його батька, Анатолія Трохимовича, який  прищеплював йому змалку любов до людей і праці. У дитячі роки Георгій Анатолійович вже працював у майстернях цукрових заводів. І як фізик-експериментатор, і як батько сімейства з «золотими руками» він міг виконати будь-яку роботу  від ремонту ювелірних виробів, пайки магнітофона до ремонту вакуумного насоса або меблів», – згадує тата дочка Георгія Анатолійовича Вікторія Миколаївна Федоренко.

У червні 1930 р. Георгій Анатолійович закінчив «дев'яту групу» Курської Дослідної Школи II-го ступеня з педагогічним нахилом». У Посвідченні вказано, що він «визнаний ... цілком підготовленим для заняття посади вчителя у школі I ступеня, ставився до обов'язків сумлінно». Він дійсно став учителем багатьох поколінь студентів фізтеху! Трудову діяльність він розпочав у 1930 р. з посади кіномеханіка в Харкові. З 1931 р. – студент фізико-механічного факультету Харківського механіко-машинобудівного інституту (в 1949 р. увійшов до складу ХПІ). Новий факультет був створений для підготовки фахівців, необхідних Українському фізико-технічному інституту (1928). Керував факультетом директор УФТІ Іван Васильович Обреімов, лекції студентам читали К. Д. Синельников, А. К. Вальтер, Л. Д. Ландау, Л. В. Розенкевич та ін. Ось що пише з цього приводу сам Георгій Анатолійович. “Теоретичну механіку нам читав Л. Розенкевич. Після класичного викладу інженерної механіки ми прийняли його лекції "на біс". Як не дивно, лекції Л. Д. Ландау викликали у нас бурхливий розпач. Він читав дуже жваво, цікаво, з жартами, але "на пальцях". Я, наприклад, перестав ходити на його лекції. Оскільки я був знайомий з Фоком (він часто приїжджав в УФТІ), вирішив самостійно вивчати його книгу "Основи квантової механіки". Ландау чомусь звернув увагу на те, що я не ходжу на лекції. Якось побачивши мене в коридорі, він поцікавився, чому я не ходжу. Я йому сказав, що мені не подобається, як він читає, і пояснив чому. Він попередив мене, що на іспиті буде питати як слід. Після іспиту з електродинаміки Ландау виділив кілька людей з нашої групи (Старцева, Маслова і мене) і став окремо з нами працювати."

Оскільки перелічені вище викладачі  були штатними співробітниками УФТІ (провідними!) і там, в лабораторіях інституту, їм потрібні були енергійні молоді наукові співробітники, на кафедрах навчального інституту вони відбирали найкращих студентів та запрошували до себе на роботу. Так потрапив у фізико-технічний інститут Георгій Анатолійович Милютін, і майбутній ректор університету В. І. Хоткевич, і багато ін... Мілютін  збирався вступати до аспірантури до Л. Д. Ландау. Однак, при розподілі на початку 4 курсу йому запропонували поїхати на роботу до Луганська.  На черговій зустрічі з Ландау, де був присутній і Лев Васильович Шубніков, "спливла" історія з розподілом. Дізнавшись подробиці, Лев Васильович запропонував Мілютіну залишитися в УФТІ. Так Георгій Анатолійович, ще студентом, потрапив до кріогенної лабораторії Л. В. Шубнікова. Лев Васильович запропонував зайнятися дослідженням MnO, вимірюванням її теплопровідності при низьких температурах. Дещо пізніше Георгій Анатолійович (спільно з О. М. Трапезніковою і Л. В. Шубніковим) став учасником піонерських робіт по антиферромагнетизму – вони виміряли теплоємність хлоридів Co, Cr, Ni. Знайдені ними температури Нееля досі фігурують в довідниках без всяких змін. За матеріалами цих робіт Георгій Анатолійович написав дипломну роботу (і дві статті у журналах) і в 1936 р. отримав диплом і кваліфікацію «інженер-фізик». Цікава деталь. Як згадує О. М. Трапезниікова, коли справа дійшла до захисту дипломної роботи, вони з Левом Васильовичем чомусь «боялися», що він (Георгій Анатолійович) в останній момент втече. Тому пішли гуляти, тримаючи його за руки. Довели його до Технологічного інституту і не відпускали до моменту захисту. Диплом він захистив. Вже в якості старшого інженера УФТІ (з 1936 р.) Георгій Анатолійович став займатися вимірами теплоємності метану. В результаті, в 1939 р. в журналі "Nature" побачила світ його наукова робота. П. Бріджмен в 1945 р. писав, що ця “робота по теплоємності твердого метану унікальна. Це перша в світі робота при таких високих тисках і таких низьких температурах". Тільки в 1957 р. (через 20 років!) американці змогли просунутися до тиску 20 атм. Експериментальні точки, отримані Георгієм Анатолійовичем спільно з Ольгою Миколаївною Трапезніковою, точно лягли на криву, побудовану американцями. Тому ця робота 1939 р. стала класичною, на яку було зроблено величезну кількість посилань. У листопаді 1939 р. термін навчання в аспірантурі минув, захист не відбулася. А в 1940 р. він перейшов на роботу на посаду старшого інженера у «Харківський електромеханічний завод ім. Й. СТАЛІНА». В центральній заводській лабораторії продовжував займатися наукою - вирішував актуальну тоді проблему високочастотного гартування металів. Війна перешкодила довести цю роботу до впровадження - у жовтні 1941 р. Мілютін ... згідно з рішенням Уряду від 16 вересня 1941 р. за № 681 отримав відрядження до Сталінграду, а потім в Новосибірськ для проведення робіт по відновленню евакуйованого обладнання. Проте обставини склалися так, що з Харкова він не виїхав, в результаті «перебував на тимчасово окупованій території». Після закінчення війни Г. А. Мілютін був нагороджений медаллю «За трудову доблесть у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.»

На початку 1950 р. К. Д. Синельников запросив Георгія Анатолійовича на роботу в ХФТІ. Так розпочався університетський період в житті Г. А. Мілютіна, що  тривав понад 38 років. Починав він на фізико-математичному факультеті, на закритому тоді відділенні ядерної фізики, де працювали К. Д. Синельников, А. К. Вальтер, А. В. Ахієзер, К. Е. Паргаманик, Л. Н. Розенцвейг, Г. Л. Любарський, Л. М. П'ятигорський, Я. Б. Файнберг, А. П. Ключар, Р. Н. Миколаїв, В. О. Іванов, Я. М. Фогель, А. М Некрашевич, Н. Р. Афанасьєв, Б. Н Руткевич, П. М Зейдліц, Р. Е. Кривець, А. В. Власенко, В. З. Сурков та ін.

У 1963 р. обов'язки декана переходять на Г. А. Мілютіна, і з цього моменту на його плечі повністю лягають всі турботи по організації навчального процесу та будівництва навчального корпусу ФТФ та гуртожитку в сел. П’ятихатки. Багато часу і сил забирає будівництво. Доводилося по суті відновлювати після переїзду навчальний процес, особливо лабораторні практикуми. Виручив, як завжди, фізико-технічний інститут – основна частина лабораторних практикумів проводилася в лабораторіях інституту. З іншого боку, переїзд у нове просторе приміщення зіграв і позитивну роль – за ініціативи Георгія Анатолійовича були організовані дві кафедри загальної та прикладної фізики (завідувач доц. В. Т. Грицина) і загальної математики і матфізики (вона проіснувала всього два роки). До викладацької роботи на факультеті Георгієм Анатолійовичем були запрошені з ХФТІ професори А. М. Кондратенко, Ю. А. Бережний, доценти С. І Муратов, К. І. Луценко та ін. Результати роботи навчально-наукового комплексу ФТФ ХДУ-ХФТІ стали більш вагомими. У зв'язку з бурхливим зростанням факультету поширювалися та розвивалися наукові дослідження в лабораторіях факультету. Суттєво зросла чисельність співробітників у науково-дослідному секторі. Зросла кількість публікацій, винаходів і відповідно кількість захистів дисертацій, і кандидатських, і докторських. Велика завантаженість Георгія Анатолійовича факультетськими справами не дозволяла повернутися до наукової роботи – він повністю віддавався турботам про факультеті.

На посаді декана Георгій Анатолійович пропрацював до вересня 1978 р. Його безпосередніми помічниками в деканаті були А. С. Черкасов, М. Н. Макаров. А. М. Блінкін змінив Георгія Анатолійовича на посаді декана в 1978 р., О. В. Дементій, Е. І. Луценко. До 1988 р. Георгій Анатолійович працював на кафедрі загальної та прикладної фізики на посаді доцента, продовжуючи навчати азам електроніки юне покоління фізиків. У жовтні 2000 р. у лабораторії, в якій він проводив заняття, урочисто була відкрита меморіальна дошка. Після виходу на пенсію основною турботою і сенсом життя Георгія Анатолійовича все одно залишався рідний фізико-технічний факультет. Він закінчував роботу над створенням, як потім її стали називати його вихованці, «червоної книги», у якій зібрана інформація про всіх випускників факультету та ядерної відділення фізмату. Багаторічну працю Георгій Анатолійович присвятив пам'яті свого вчителя і наставника К. Д. Синельникова. Завдяки йому, ми сьогодні знаємо, що серед випускників ядерного відділення є академіки, Герої Соцпраці, лауреати Ленінської і Державної премій, ті, хто разом з В. В. Курчатовим створювали ядерний щит країни. 1150 його вихованців, його "хлопчиків", з вдячністю згадують роки навчання на фізтесі. Сьогодні цю роботу, в пам'ять про Георгія Анатолійовича, продовжують його вихованці. Понад 40% випускників захистили докторські та кандидатські дисертації, чотири обрані в Академію наук України, багато стали лауреатами різних премій, чим щиро пишався Георгій Анатолійович. Досягнення в науці своїх вихованців він вважав своїми власними. Під час ювілейних зустрічей, що відбуваються щороку ранньою весною, фізтеховці обов'язково відвідують могилу Георгія Анатолійовича (помер 16 серпня 1990 р.).

Матеріали надали професори Д. В ХОДУСОВ  (світла пам'ять)  та В. В. ВЛАСОВ.