9 Травня – День Перемоги

«Расцветали яблони и груши...»

В дитинстві я наспівувала рядки культової «Катюші», розуміючи, як тягнути ноти, але не знаючи суті. Батьки змалечку вчили шанувати ветеранів, пам‘ятаю як ми кожного 9 травня відвідували традиційний парад, покладали квіти. Наш будинок знаходиться біля пам‘ятника «Вічно живим» у місті Кременчуці, де також символічно палає «вічний» вогонь. Епітет «вічний» має повторюватись у тематичних текстах про війну, бо вона —ровесниця людства. Хоча здавалося б, ворожнеча протиставить в нас «людяність». Це звучить прикро, болісно і правдиво. Ми —щасливе, везуче покоління, яке не познало несамовитої, руйнівної долі, яка настигла наших пращурів. В кожному домі є особиста історія, пов‘язана з війною. В моїй сім‘ї одна з таких —передана від матері до матері, про мою славну прабабусю Карнюшину Поліну Анатоліївну, яка пронесла тендітну юність та жіночність крізь жорстоку фашистську силу, борючись на фронті, як і більшість жінок, на рівні з чоловіками. Уперше. Як істинна патріотка, у свої 23, прабабуся працювала середнім медичним робітником. Днем та вночі.

22 червня 1941 року — це не просто дата, а суттєвий шрам в історії країни, відколи розпочалось справжнє пекло на Землі. Насправді, сьогодні мені дуже тяжко сприймається образ жінки на війні, бо ми створені для кохання й натхнення, ніяк не для воєнних шоломів.

Марія ГВОЗДЬОВА, першокурсниця