Honoris causa
Ровесник і Президент НАНУ
ВІД РЕДАКЦІЇ: у 2010-му році Президент НАНУ Борис Євгенович ПАТОН отримав звання почесного доктора Каразніського університету. Герой України, науковець світового рівня, автор більше 1000 наукових робіт і 400 винаходів, присвячених темі електрозварювання, очолював НАНУ протягом 58 років безперервно. Окрім зварювання металів, Борис Євгенович є провідним автором унікальної хірургічної технології зварювання тканин організму, за що у 2004 році разом із колективом отримав Державну премію України в галузі науки і техніки. У своєму останньому інтерв’ю науковець зауважив, що після пандемії Україна, як і весь світ, змужніє та заново осмислить свої переваги та слабкі сторони.
У житті Бориса Євгеновича були доленосні співпадіння, найбільш яскравим, напевно, є те, що майбутній Президент НАН України народився в день, коли вона була заснована – 14-го листопада 1918-го року. Борисові Євгеновичу судилося продовжити справу свого батька Євгена Оскаровича, фундатора і керівника Інституту електрозварювання АН України. Щодо історії родини, то за матеріалами видання «Радіо Свобода», предки Бориса Патона походять із Західної Європи і займалися кораблебудуванням. Серед прадідів Патона були генерали, контр-адмірали, прокурори, придворні радники та дипломати. У 2015 році історики Марія Дмитрієнко та Валерій Томазов видали генеалогічну книгу «Рід Патонів: історико-генеалогічне дослідження. Документи».
Доктор фізико-математичних наук, директор інституту фізики твердого тіла, матеріалознавства і технологій НАН України Віктор Миколайович ВОЄВОДІН розповідає: 19-го серпня цього року зупинилося серце Б. Є. Патона, видатного вченого, який протягом 58-и років очолював НАН України. Борис Євгенович був неймовірно цікавою людиною, він вважав, що наука може об’єднати все людство у досягненні цілей гуманізму та гідного життя. Б. Є. Патон – великий українець, вчений, творець, справжня гордість і слава України. Мені пощастило спілкуватися з Борисом Євгеновичем і навіть організовувати під його керівництвом кілька нарад. Вперше ми з ним зустрілися у жовтні 1983-го року, коли до нашого інституту (Харківський фізико-технічний інститут) завітав дійсно високий гість – тодішній президент Академії наук СРСР академік А. П. Александров. Його супроводжували Президент Академії наук УСРР Б. Є. Патон і директор ХФТІ В. Ф. Зеленський».
Борис Євгенович провів дитинство в науковому інститутському середовищі КПІ, а вступаючи до закладу після школи мав такі враження: «Вступаючи до Київського політехнічного, я немов би повертався додому. Мені дуже пощастило. Я навчався в КПІ, коли там викладала ціла плеяда вчених. Це математики Кравчук, Смогоржевський, Зморович, механіки Штаєрман, Белянкін, Кільчевський», – цитату наведено на сайті Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут ім. І. Сікорського».
День захисту дипломної роботи видався фатальним, про що зберігся такий коментар Бориса Євгеновича: «22 червня 1941 року нас, рабів божих, відправили на захист дипломів. І ми пішки – я з вулиці Михайла Коцюбинського – пішли до КПІ. На площі Перемоги (тоді Євбаз) потрапили під бомбардування. Німці бомбили 43-й авіазавод, який знаходився за «Більшовиком». Ми виявилися настільки необізнаними, що побігли ховатися від бомб в підворіття. Хоча за всіма військовими канонами треба тікати на відкритий простір. Слава Богу, все обійшлося. Бомбардування пройшло, і ми дісталися в КПІ. Моя робота була повністю готовою. Я вдало її захистив. Навіть з відзнакою».
Під час війни Борис Євгенович брав участь у створенні установок, які дозволили зварювати під флюсом елементи танка Т-34, зробивши процес зварювання настільки простим, що його могли виконувати діти, що було важливою перевагою в тих умовах. У 1945 році Борис Євгенович захистив в КПІ кандидатську дисертацію «Аналіз роботи зварювальних головок та спосіб їх живлення при зварюванні під флюсом» як результат вже впровадженого практичного досвіду.
За матеріалами КПІ ім. І. Сікорського, в 1950 році Борис Євгенович став заступником директора Інституту електрозварювання. У 1951 році в КПІ він успішно захистив докторську дисертацію на тему “Дослідження умов стійкості горіння зварювальної дуги та її регулювання”. В 1953 році, після смерті Євгена Оскаровича, він очолив Інститут, заснований його батьком.
У результаті досліджень залежності параметрів зварних швів від напруги на дузі й інших умов механізованого зварювання Патон став основоположником нового наукового напряму – автоматичного регулювання зварювальних процесів дією на дугу і на параметри шва через систему, що їх живить. Були сформульовані принципи автоматичного регулювання процесу зварювання через джерело живлення, розроблені різні типи регуляторів напруги дуги при живленні змінним струмом. Ці розробки поклали початок науково обґрунтованим методикам розрахунку і конструювання трансформаторів для автоматичного зварювання.
Борис Патон розробив перший у світі прилад для обробки металу в умовах космосу за допомогою пучка променів. Цей винахід здатний різати, зварювати, паяти і наносити металеве покриття. Учені в Києві створили апарат «Вулкан», на якому в 1969 році вперше у світі випробували технології зварювання на космічному кораблі «Союз 6».
«В той час у нашому інституті інтенсивно розвивалась імітація радіаційних пошкоджень реакторних матеріалів на пришвидшувачах заряджених частинок (із 1974-го року ми були головною організацією галузі). Окрім того, нам вдалося придбати сучасний електронний мікроскоп японського виробництва (на той час це було великою рідкістю), тобто нам було що показати. Візит пройшов чудово, ми показали радіаційну пористість в нержавіючій сталі після опромінення на пришвидшувачі «ЭСУВИ». Гості пішли, і лише тоді ми перевели дух – все висіло ніби на волосині, так званий візит-ефект. Буквально за 5 хвилин до візиту високих гостей почав тремтіти катод в електронному мікроскопі. Ситуація здавалась безвихідною, оскільки заміна катоду і відкачка на високий вакуум вимагали багато часу. На щастя, катод «одумався» і навіть пропрацював ще деякий час. Ми були на межі невдачі!», – згадує В. М. Воєводін.
Борис Євгенович був надзвичайно відданий рідному Києву. В 1975-му році йому запропонували очолити Академію наук СРСР, але науковець відмовився, бо прагнув залишитися в Києві у рідному alma-mater. А чотири роки потому Академія наук України виступила проти будівництва 3-го і 4-го блоків ЧАЕС. Б.Патон звертався до уряду із попередженням про небезпеку і можливі катастрофічні наслідки, зокрема, через близькість станції до Києва.
Борис Патон ніколи не займався професійним спортом, але завжди був прихильником фізичної активності. Займався тенісом і водними лижами, плавав. Понад 20 років тому пошкодив ногу, але від руху не відмовився, оскільки вважав його чудовим засобом проти стресу.
Віктор Миколайович Воєводін: «Мені довелося кілька разів доповідати на Президіумі НАНУ, де саме Борис Євгенович задавав тон, ініціював обговорення і ставив питання глобального характеру. Варто зазначити, що саме він завжди був підкреслено уважним до доповідачів, завжди дякував їм за пророблену працю. Борис Євгенович мав чудові людські риси – він спілкувався однаково легко і просто як з академіками, так і з молоддю. Йому не було притаманним ні чванство, ні зарозумілість.
Б. Є. Патон знав багатьох в Академії в обличчя. Піднімаючись сходами він міг запитати щось наприклад «Воєводін, ти чого живіт наїв». Незважаючи на його величезну зайнятість, він був пристрасним футбольним уболівальником, який у будь-який час міг відповісти, як зіграли «Ворскла» і «Металіст». Коли я запитав його, як йому це вдається, він відповів, що О. В. Ярославський – його друг, а він завжди слідкує за успіхами друзів. А ще Борис Євгенович полюбляв співати українських пісень і дзвінко сміявся. Він був людиною, яка любила життя і жив на повну. Наука приносила йому величезне задоволення. Для мене є великим щастям те, що доля дозволила познайомитися з такою прекрасною людиною».
В одному зі своїх останніх інтерв’ю Борис Євгенович висловив свій погляд на майбутнє України:
«Після пандемії Україна, як, напевно, і весь світ, зміниться. Вона змужніє, а ми правильніше зрозуміємо і оцінимо загрози і свої можливості, на які дотепер не звертали уваги. Будемо точніше сприймати і більш зріло осмислювати наші переваги в світі та способи просування країни шляхом прогресу. Ми більш раціонально і з вигодою для всього народу почнемо використовувати своє національне багатство: щедрі природні ресурси, благодатну родючу землю і особливо талановитий людський капітал. Ми більш впевнено зможемо дивитись у майбутнє України, бачити її дійсно процвітаючою і шанованою у світі».