Кафедра
«Вже не страшно», – проф. Н. В. МАКСИМЕНКО
ВІД РЕДАКЦІЇ: Карантин став викликом для української системи освіти. Однак, за словами доктора географічних наук, професора Надії Василівни МАКСИМЕНКО, кафедра моніторингу довкілля та природокористування ННІ екології, якою вона завідує, гідно впоралася із дистанційним навчанням. Яким для кафедри було друге півріччя та як організували роботу в новому навчальному році – інтерв’ю з перших вуст для наших читачів.
– Надіє Василівно, яким видалося друге півріччя?
– Ми використовували увесь потенціал Центру електронного навчання. Нам пощастило, що на той час в його базі вже було багато наших кафедральних дисциплін. Це звісно дуже полегшило роботу, бо до запровадження жорсткого карантину не був готовий ніхто. Ті ж викладачі, які в цій базі дисциплін не мали, змушені були користуватися електронною поштою, месенджерами і сервісами для проведення онлайн-конференцій. Звичайно, працювати через систему Moodle було легше і ефективніше, тому зараз ми займаємося активним наповненням всіх наших дисциплін: завантажуємо в систему програми курсів, конспекти лекцій, рекомендації для виконання практичних робіт тощо.
– Практику студенти також проходили дистанційно?
– Взимку ми вирішили розділити практику на дві частини: два тижні ми провели взимку і три – залишили на літо. Звичайно, тоді ніхто про карантин і не здогадувався, але добре, що ми провели такий експеримент. Для літньої частини практики нам довелося створити в системі Moodle ЦЕН електронні курси, у які кожна кафедра давала завдання по практиці і покрокову схему їх виконання. Наприклад, в Анастасії Анатоліївни Клєщ була дуже складна частина практики – створення карт в середовищі ГІС. Вона зробила серію відеозаписів для того, щоб показати буквально кожен крок. Тому студенти добре впоралися з цією частиною. Якою буде практика цього року, ще невідомо. Але вже не страшно, бо є досвід і дистанційної практики, і сесії, і захисту дипломних робіт. Ба більше, невдовзі з’явиться досвід захисту онлайн і кандидатської дисертації. Дві наші аспірантки виходять на захист. Це буде перший досвід у спецраді, в якій я є головою.
– Які недоліки дистанційного навчання для себе виділили?
– Зараз всі лекції і значну частину практичних занять ми вимушені проводити дистанційно. На психологічному рівні для викладачів це дуже складно. Ми втрачаємо можливість бачити очі студентів, адже не у всіх швидкість інтернету є достатньою, щоб підключитись із зображенням. На аудиторних лекціях ми ставили студентам запитання і за їхньою реакцією бачили, що вони зрозуміли, а що ні, настільки матеріал для них був цікавим та корисним. Тому зараз я дуже прошу всіх студентів, у яких гарний інтернет, підключатися із зображенням. Ще один недолік дистанційного навчання – це втрата переваги стаціонару над заочним відділенням. Адже стаціонар, на мій погляд, відрізняється не лише більшою кількістю аудиторних годин, а ще й академічним вихованням. Наші студенти гордо несуть по життю звання «каразінця», бо їх так виховала сама аура закладу – одного з найвеличніших і найстаріших університетів країни.
– А чи є якісь переваги дистанційного навчання?
– Раніше більшість науково-методичних комплексів кафедри були в паперовому вигляді. Карантин став тим каталізатором, який пришвидшив процес переведення цих комплексів в електронний формат. І в цьому, звичайно, плюс. Як не дивно, але завдяки технологічним можливостям дистанційного навчання нам легше відстежувати відвідування студентів. На гугл-диску ми зробили спільні для всіх курсів журнали відвідувань, в яких викладачі відразу відмічають присутніх та відсутніх. В першу чергу це необхідно для того, щоб контролювати кількість захворілих студентів.
– Наукові конференції плануєте проводити також онлайн?
– Досвід проведення наукових конференцій онлайн у інституту також є. У березні ми активно готувалися до проведення студентської наукової англомовної конференції «Ecology is a priority», аж раптом – карантин. Тому конференцію ми провели через Zoom. Було складно, адже безкоштовна версія додатку дає доступ лише на 40 хвилин, потім потрібно було перепідключатися. Але ж впоралися! А влітку ми навіть провели міжнародну інтернет-конференцію «Міжнародний досвід підготовки фахівців-екологів», у якій взяли участь закордонні партнери нашого інституту з Австрії, Греції, Естонії, Нідерландів, Великобританії, Словаччини, а також представники Одеського державного екологічного університету та Інституту екології Карпат. Зараз готуємося до XVI Всеукраїнських наукових Таліївських читань, які традиційно проводимо в жовтні.
- - В яких проектах цього навчального року буде задіяна кафедра?
– Зараз вийшли на фінальний етап проекту Ерасмус + «INTENSE» – комплексна докторська програма з екологічної політики, менеджменту і технологій. Ми повинні були провести літню школу для аспірантів з В’єтнаму і Монголії за участю європейських партнерів – Естонії, Австрії, Угорщини і Німеччини. Оскільки через карантин ми такої можливості не маємо, плануємо провести в рамках цього грантового проекту дистанційну докторську школу. Зараз йде процес узгодження між партнерами, адже скрізь навчальний рік починається в різний час. Цього року кафедра також виграла новий проект Міжнародного Вишеградського фонду – «Зелено-голуба інфраструктура у містах країн колишнього СРСР», координатором якого буду я. Зараз готуємося до підписання договору і узгодження бюджету. В Україні зелено-голуба інфраструктура, на жаль, успадкувала радянські принципи, коли намагалися заасфальтувати якомога більше території. Ідеологія цього проекту полягає в наступному: в населених пунктах потрібно залишити якомога більше незаасфальтованих територій для того, щоб атмосферні опади могли природнім шляхом потрапляти в підземні і поверхневі водні об’єкти. Вишеградська четвірка працює в прогресивному напрямку, і нам є чому в них повчитися.
Карина ТАРАСЕВИЧ.