Я хочу Вам сказати!
Уклонімося великим тим рокам…
ВІД РЕДАКЦІЇ. … Нашій Перемозі – 75! Студенте університету, з тобою розмовляють ФРОНТОВИКИ Великої Вітчизняної війни. Живі і мертві. І діти тієї Великої і страшної війни. Діти війни Другої світової. І діти Перемоги, хто народився у переможному 1945-му. Під Зіркою Перемоги! Голоси їх звучать із сторінок підшивок «Харківського університету» всіх 75 останніх років. СЛУХАЙТЕ! Ми їх чуємо у ТРАВНІ 2020! В історії нашого народу УНІКАЛЬНА сторінка – грандіозна епопея Великої Вітчизняної війни. Безкінечну страшну вагу боїв, грандіозну повоєнну відбудову винесло покоління наших з вами співвітчизників, легендарного покоління грізних 40-их, рокових.
Наймолодшому – 95!
Василю Семеновичу ЧЕРНИШУ виповнилося 95! І народився він в кінці квітня – близько-близько біля самої ПЕРЕМОГИ. Він її зустрів майже хлопчиськом, і віддав їй – Перемозі, свої найкращі юнацькі часи…
- На «фронті в тилу ворога»… Його бойовий шлях - воював із ворогом у партизанському загоні. Війну зустрів студентом бухгалтерського відділення Сумського хіміко-технологічного технікуму: саме проходив практику на Носівському цукровому комбінаті. Став свідком обстрілу німецькими літаками жінок, які пололи в полі цукровий буряк. Повертаючись до рідного села, побачив, як батько іде на війну. Це побачення стало останнім – більше живим батька не бачив. Не повернувся Семен Черниш із фронтів. Не Другої світової, як зараз намагаються нас переконати, а саме – Великої і саме Вітчизняної…
Молодогвардійка
Шура ДУБРОВІНА, вихованка біологічного, живою скинута із друзями у шурф шахти в Краснодоні:
-…Клянуся мститися нещадно за спалені і зруйновані міста і села, за кров наших людей. Кров за кров. Смерть за смерть… І мертві ми будемо жити у часточці вашого щастя, адже ми віддали за нього життя…
На Ялтинській конференції
Проф. В. Т. ТОЛОК, видатний учений, випускник ядерного відділення фізмату:
- Воював повітряним стрілком-радистом на Чорноморському флоті. Забезпечував безпеку проведення Ялтинської конференції. Запам’ятав епізоди спілкування із союзниками – американцями та англійцями, чиї літаки доставили на Ялтинську конференцію Рузвельта та Черчіля...
Гада розчавив наш гнів…
Проф. В.Ф.ЛАВРУШИН, Заслужений професор Харківського університету, ректор Харківського університету (1960-1966 рр.), Почесний професор Манчестерського університету, автор понад 400 наукових праць, керівник понад шістдесяти захищених кандидатських та чотирьох докторських дисертацій. Орденоносець бойових орденів «Червоної зірки», «Вітчизняної війни» ІІ ступеня та медалей «За бойові заслуги», «За оборону Сталінграда», «За Перемогу над Німеччиною», мирного «Знаку Пошани» та ордена Леніна, ветеран Великої Вітчизняної війни, член Надзвичайної комісії по розслідуванню злочинів фашистів у концтаборі Освенцим:
- З усіх днів війни найбільш пам’ятними для мене є ті, коли я разом із польськими колегами-хіміками брав участь у розслідуванні злочинів, скоєних фашистами у концтаборі Освенцим. Місяць роботи у Освенцимі – це вічно живі, болючі спогади. Мені часом здавалося, що це я сам усе пережив: в’язень я ступаю у похмурій колоні на каторжні роботи. Навколо мене – не лише українці, росіяни, а й французи, бельгійці, поляки, євреї, німці… Я теж помираю з голоду і виснаження. Це мене несуть до печі, щоб потім моїм прахом удобрити землі німецького бюргера… Людство не повинно цього забути!!
Позивний – «Я – бузок…»
Проф. Н.Г.ШЕСТОПАЛОВА, ветеран 2-го Українського фронту, зв’язківець, Почесний професор Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, піввіку учений і викладач ХНУ. На фронті із 1943, солдат-зв’язківець, визволяла Європу, війну закінчила у серпні перемогою над Японією:
- Мій смуток, смуток з тих пір – квітки бузку, спів іволги, гуркіт та пожарища війни, військовий марш у виконанні духового оркестру…Але зараз, коли вивчаються складні системи хромосом та нанотехнології, я вірю, що розквітне наша Батьківщина, і мирна перемога над негараздами переможе. Як і у Великій Вітчизняній війні!
Був інтернаціоналізм!
Проф. П. Я. КОРЖ, проректор, завідувач кафедри, декан філфаку, у 17 років потрапив на фронт. Повернувся до університету – на грудях п’ять орденів і вісім медалей. Командир артилерійської батареї під Сталінградом, громив танкову групу Манштейна, визволяв Донбас, Крим, Білорусь, Литву…:
- - Це неправда , що під кінець війни опір фашистів зменшився. Пиху то вже ми збили, але чорна змова приречених залишалася до останнього дня війни. На війні навколо мене були люди найвищої проби. У моїй батареї воювали люди всіх національностей: Юхим Ландсберг і Володя Кирясов, Кирило Горянський… Ми по землі пройшли недаремно – ми відстояли життя на Землі…
Вирішували долю свою
Проф.І.К.РИБАЛКА, із книги «Така наша доля»:
- - Дедалі більше опановувала нас ненависть до гітлерівців, які топчуть нашу землю, бажання схопитися з ними у двобої і повернутися до своїх міст і сіл… Я читав своїм товаришам вірш Олександра Олеся, який переписав у щоденник із книги, яку дав мені почитати Олесь Гончар:
Щасливий той, хто на полі в бою
Вирішує сміливо долю свою.
Впаде, як на небі блискуча зоря,
Щоб жити у струнах співця-кобзаря.
Лежить він на рідному полі віки,
Шумлять над ним трави і квітнуть квітки:
Він бачить, як правнук за плугом іде,
Як повно буяє життя молоде…
Руки М.Д.ТИМАШОВА, біолога, професора розмінували в роки Великої Вітчизняної понад 1000 мін та авіабомб:
- - Чи страшно було на війні? Та я ніколи не прислухався до страху, ніколи було, роботи було багато. У мінера батальйону спецмінування роботи завжди багато і смерть завжди поруч…
Самої правди син…
Університетська газета всі 75 років по Перемозі завжди писала про своїх ветеранів. І щороку із біллю недораховувалася когось: ось учора із жартом заходив до редакції декан економічного Юрій Іванович ТЕРЕХОВ. Зовсім трішечки не дожив він до 40-річчя Перемоги. Борис Герасимович Сидоренко, доцент радіофізичного, із сльозами на очах розповідав про свого загиблого брата. Схвильовано жестикулював Василь Микитович Довгопол…Знову і знову йшов в атаку на Дуклінському перевалі (вже і без ніг ішов) декан історичного Степан Іванович Сідельников… блискучий вихователь філологів, журналістів Марко Володимирович Черняков. Виносив і виносив із поля бою поранених Павло Іванович Мартем’янов… Захоплено читав лекції на філологічному Віталій Олександрович Мосєнцев… А ось у квітні на дошці оголошень кафедри геології вмить зупинило знайоме обличчя, незабутнє і рідне: наукова конференція, присвячена 100-річчю професора Володимира Петровича Макридіна. СВІТЛОЇ ПАМЯТІ… Вони у вічності, та вони живі, доки ми їх пам’ятаємо.
Наша правда
Доц. П.Д.ОРОБІНСЬКИЙ, танкіст, горів у танку у Прибалтиці. Пішов на фронт першокурсником.. Контужений був під Вільнюсом. Чотири ордени і шість медалей:
- Я прожив довге життя і мені немає ніякого сенсу говорити вам неправду. Воюючи на всіх фронтах Великої Вітчизняної, ми, студенти Харківського університету 40-х років, відстоювали честь і гідність нашої Альма-матер. Боляче сьогодні спостерігати за фальсифікацією історії. Я хочу вам нагадати, що ще у V сторіччі до н.е. знали, що таке патріотизм. Автор поеми «Есхіл», освячуючи боротьбу Персії із Грецією, писав: «Вперед, сини Еллади! Рятуйте Вітчизну, батьківські гроби і храми…». Ось чому я пишаюся своєю причетністю до історичних подій Великої Вітчизняної...
Рейхстаг ще курів…
Доц. І. Г. СУХНО, штурман літака у 1945-му, брав Берлін, викладач геолого-географічного:
- - У березні 1941-го відсвяткував своє 20-річчя – а у червні – уже фронт. Штурман літака у 1945-му ходив я вулицями Берліна… Рейхстаг ще курів, жителі розчищали завали. В середині рейхстагу все було завалено паперами, а я розписався на стіні – ст. лейтенант Іван Сухно, переможець. Розписався, як під документом про остаточне і безповоротне розгромлення фашизму. А по війні моєю долею став геологічний факультет.
Витоки - у суспільстві
Доц. І.В.ГНІДАШ, директор видавництва університету, ветеран Великої Вітчизняної: - Я переконаний, що витоки нашої Перемоги лежать у суспільному ладі. Джерела моральної сили у синівському обов’язку, яке керувало нами у боротьбі з гітлеризмом. Перемога житиме у віках, і нікому її не опротестувати. Це наш СОЛДАТ приніс свободу Європі. І тема ця – невичерпна…
І це ПРАВДА..…
Б. М. РАЙХЦАУМ війну починав у Білорусі рядовим, закінчив – капітаном у Берліні. Війну пройшов у складі 89-ої Гвардійської Бєлгородсько-Харківської Червонопрапорної ордена Суворова стрілецької дивізії. Два ордени Червоної Зірки, три ордени Вітчизняної війни, десятки медалей прикрашали груди ветерана. Визволяв Харків. Весь повоєнний період працював у Харківському університеті:
- Всю мою сім’ю фашистські нелюди розстріляли у Білорусі. Я не міг дивитися на ситих, гладких, добре обмундированих і хамовитих німців. Їх вигляд викликав відразу. Я весь час уявляв, як хтось із них розстрілював мою мирну сім’ю… Скільки разів була у мене можливість «звести рахунки» із полоненими фашистами… Картини помсти стояли у мене завжди перед очима… За те, що прийшли на нашу мирну землю. За горе і сльози. За порушене мирне життя… Але я ніколи не дозволив собі стріляти у беззбройних людей. Навіть, у фашистів. І це ПРАВДА.
Із блокадників
Проф. В. І. ЧЕБОТАРЬОВ, професор радіофізичного факультету, директор Центру довузівської освіти зустрів Велику Вітчизняну дитиною у Ленінграді. Героїчне місто, яке пережило 900-денну блокаду – подвиг, якому немає рівних в історії людства. Окрема героїчна сторінка історії…
1000 добровольців
Проф. А.І.ЕПШТЕЙН, студбатівець:
- - Понад 100тис. харків’ян у перші тижні війни пішли ДОБРОВОЛЬЦЯМИ на фронт. Близько 1000 викладачів і студентів Харківського університету у перші чотири місяці ДОБРОВІЛЬНО вступили до лав захисників Вітчизни. Для довідки: у 1940-41 навчальному році в університеті на стаціонарі навчалися 3149 студентів. Їх навчали 417 викладачів… 270 медичних сестер підготували в 1941 році курси медсестер. Студентських батальйонів було у Харкові декілька. На основі студентів ХАІ та нашого університету був сформований другий батальйон, куди увійшов і філфаківець Олесь Гончар, який описав події у романі «Людина і зброя». Із 1200 студбатівців цього батальйону по війні до рідного Харкова повернулися живими 10… Сьогодні всі студбатівці пішли у Вічність…
Врятував Прапор
Проф. М.І.АРОНОВ, студбатівець, обмотавши прапор студентського батальйону навколо грудей, виніс його з поля бою на Дніпрі…
У долі під прицілом…
Золото Істини
Великий Олександр Довженко сказав: «Мені не потрібні мідні п’ятаки ваших правд, дайте мені золото Істини». А Істина в тому, що Велика Вітчизняна війна – найдраматичніша сторінка вітчизняної історії. Це епохальна трагедія ХХ ст. Найстрашніша і небувала за своїми масштабами світова війна. Немає на Україні сім’ї такої, де б не жив у пам’яті прийдешніх СВІЙ ГЕРОЙ! ГЕРОЙ, бо воював із ворогом, що ПРИЙШОВ на його землю. Кривава драма цивілізації, коли на карту була поставлена доля людства. Перемогли споконвічні сили народів, що піднялися на боротьбу з нацизмом, який кинув виклик історії. Страшний каток найстрашнішої війни пройшов по долях всіх, кожного, перетворив прекрасну країну у руїни і на три покоління всіх нас залив горем і нестерпним болем, який не минає ось уже 75 років…
Ось вони, ті, кого практично востаннє в такому складі світлої пам’яті сфотографував перед університетом фотограф університету Євген Вікторович СИМОНОВСЬКИЙ. Сьогодні учасників ВВВ ще з нами, живих, в університеті вісім чоловік.
ПАМ’ЯТАЙТЕ НАС!
О.НОВИКОВА.