До редакції надійшов лист

Друк

Пам'яті друга: боляче

Розум поступово змиряється,  душа щемить від втрати. 27 січня 2020 р. пішла із життя ще одна воістину університетська людина – Раїса Григорівна Кузьменко. Каразінський став її долею.

…Повертаючись у далеке минуле,  ми – колеги, однодумці і друзі наважились віднайти те єдине слово, яке б найточніше її характеризувало, і знайшли його. Цілісність духовна, збережена на все життя. Перед усім у виборі професії, незмінній відданості літературі, у коханні – єдиному на все життя Юрію, бажанню вчитися  і вчити.

І не випадково після закінчення філологічного факультету у 1966 р. вона опинилась у Центральній науковій бібліотеці, у цариці її Величності книги. 60-ті роки в історії ЦНБ були знаковими. Після переїзду у нову величну споруду, з наданням бібліотеці необхідних приміщень, в умовах ідеологічної відлиги перед університетською бібліотекою було поставлено завдання активізації виховної роботи з читачами, студентами. Саме в цей період Раєчка Кузьменко прийшла в ЦНБ і стала організатором масово-літературної роботи. Огляди нової художньої літератури для колективу співробітників відкрили для нас найціннішу грань молодого бібліотекаря. У читальному залі у гуртожитку вона організує вечори поезії, літературні читання, зустрічі з харківськими поетами.

Подіями в університеті були зустрічі з ветеранами Великої Вітчизняної  війни, ученими- учасниками бойових операцій – Героєм Радянського Союзу Д. А. Ушаковим, доцентом, членом Харківського студентського батальйону А. І. Епштейном. Пам’ятаємо зустріч з поетом-фронтовиком Едуардом Асадовим, поезією якого ми в той час захоплювались. Високий, стрункий красень (сліпий) він заходив у зал, держачись за руку Раєчки, сяючі очі якої говорили самі за себе.

З часом Раїса Григорівна стала виходити у своїй роботі за межі університету. Її аудиторією стали підприємства міста, де у обідні перерви робітники без адміністративного тиску збирались послухати «цікаву людину». Вона була незмінно бажаною у військових частинах, школах-інтернатах, лікарнях. Це була територія її любові до людей, бажання донести до них Книгу. Бібліотека одержувала подяки від керівників за талановитого лектора. Період роботи Р. Г. Кузьменко (1966–1976 рр.) увійшов у історію ЦНБ як бум масово-літературної роботи. Такого стану літературно-просвітницької роботи в ЦНБ ніколи не було і вряд чи буде. Але мрія про педагогічну роботу не покидала Раїсу Григорівну. Ми бачили як багато вона працювала. Вже з 1971 р. її запросили на кафедру історії російської літератури викладачем з погодинною оплатою. Звідки вона брала сили?. Вночі готувалась до вступних іспитів в аспірантуру, і в цьому була цілісність характеру цієї мініатюрної жінки. У сімейних, дружніх зустрічах – гостинна господарка, співачка і диригент. Обожнювала хоровий спів. Деякий час співала у жіночому університетському хорі. Відвідувала по декілька разів всі гастролюючі хори. Багатоголосся хорів, їх унісон зачаровували її.

У 1989 р. Р. Г. Кузьменко захистила кандидатську дисертацію, згодом одержала звання доцента…. Такою була і залишилась у нашій пам’яті  Раїса Григорівна – філолог, учений, улюблений викладач, просвітниця, дорога наша колега і друг. Світла їй пам’ять!

Н.БЕРЕЗЮК, Л. ПОЗДНЯКОВА, ветерани ЦНБ.