Студент із Нікарагуа. Через 30 років…

Осінь… Початок нового навчального року. Працюю за комп’ютером над новим підручником з  фізики. Підручник пройшов успішну дворічну апробацію, вношу правки, оновлюю своєю авторською методикою викладання фізики іноземним слухачам на підготовчому факультеті…

Дзвінок у двері… Хто б це міг бути? Сьогодні нікого не чекаю. На порозі стоїть молодий чоловік років 50-ти, іноземець, а обличчя знайоме-знайоме.

– Вікторе Олексійовичу, добрий день!  Не впізнаєте?  Я Ваш студент АНТОНІО САНЧЕС із Нікарагуа. Пам’ятаєте мене у 1988-1089 навчальному році? Ви тоді нашим деканом були,  моїм викладачем…

…І тут спогади затопили хвилею дев’ятого валу. Пам’ять повернула у ті часи. Звичайно, як же не пам’ятати?  Цього хлопчика у групі я помітив з першого разу: чисті, допитливі очі, захоплення кожним новим заняттям і новим словом. Ввічливий, відповідальний, працьовитий і дуже старанний… Як же можна все це забути? Батьки хотіли, щоб Антоніо після підготовчого факультету вступав на економічний. А хлопчик пішов до Харківського зооветеринарного інституту.

…У нас на підготовчому факультеті були тисячі студентів, різних за характером, за прагненням, за мріями, за старанністю. Але всі вони  –  наші діти. Ніколи і ніде так не турбувалися про своїх слухачів так, як у нас на підготовчому. Викладачі були для цих студентів і за батьків, і за вихователів. Адже на основних факультетах у викладачів вже інші цілі – завантажити студента професією, її секретами, компетентністю, наукою. Отож, моя постать у долі цього студента – Антоніо Санчеса Гараче – відіграла серйозну роль. Через Міністерство освіти в Радянського Союзу я, декан, допоміг Антоніо визначитися з професією… Так Антоніо став гарним лікарем для братів наших менших,  сьогодні він має свій бізнес у  Нікарагуа  – відкрив приватну клініку для лікування тварин. Працює на основі сучасних медичних досягнень та  нових технологій.

Привіт, Антоніо! Ми довго чаювали за домашнім столом, згадували студентські часи, університет, викладачів. Я вислухав багато приємних слів на адресу Харківського університету і його викладачів. Говорили і говорили, російською, іспанською…

Опісля розмови Антоніо попросив опублікувати його замітку-спогади в рідній газеті «Харківський університет». Що я і роблю в ювілейному виданні. Публікую все в  оригіналі, адже Антоніо 30 років  не був у  російськомовному середовищі, але, погляньте, як чудово, з несерйозними мовними похибками передає дружній  привіт із минулого!

«В 1989  закінчив підфак ХДУ, потім в 1995 – Харківський зооветеринарний інститут. Працював викладачем у  національному університеті в столиці Нікарагуа г. Манагуа, два роки. Потім 2,5 роки навчався в аспірантурі в Мексиці (університет м.Толіка), захистив кандидатську дисертацію, працював  в Національному університете в Манагуа. Тепер відкрив приватну ветеринарну клініку. Маю два сина – Іван та Андрій.         І ось приїхав через 30 років до Альма-матер. Так душа прагнула побувати в Харкові, в університеті, де пройшла моя студентська юність…  Я завжди вдячно згадую ці роки, дякую за добре ставлення і знання нашим українським викладачам. Шалено задоволений, що зміг побачитися із деканом та моїм викладачем  В.А.ШАЛАЄВИМ… А як прекрасно  на краще змінився за ці десятиліття  університет ім. В. Н. Каразіна. Я вражений сучасними аудиторіями, холами, музеями, портретами  ректорів, комп’ютерними класами на  підготовчому! Віват, Каразінський!!! Віват професори!

Антоніо Санчес Гараче, Nicaragua. C. A Reparto. Roberto Gonzalez. cost № 0 de la Ermita».

Доц. В.О. ШАЛАЄВ.