Університет від «А» до «Я»
Ї: їдальня: просто мені тут добре…
ВІД РЕДАКЦІЇ. Продовжуємо ювілейну рубрику до 215-ої річниці Каразінського. Сьогодні літера «ї» - ЇДАЛЬНЯ. Їдальня - звичайне місце для прийому їжі. Ось так: береш червоний піднос, вибираєш блюда з меню і платиш гроші. Отримуєш свою їжу. Все просто і не завжди. Адже проблема студентського харчування стояла у всі часи. І кожен, хто згадує своє студентство – згадує і свою їдальню.
Доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри історіографії, джерелознавства та археології Сергій Іванович ПОСОХОВ: «Історія харчування студентів Харківського університету сягає корінням у 1805 рік. Так, починати потрібно з 1805-го р., коли з'явилися перші студенти Імператорського Харківського університету. Бо для перших казеннокоштних студентів вже було організовано харчування. Казеннокоштні студенти жили в спеціальному будинку для казеннокоштних студентів, зараз ми б назвали його гуртожитком. Там вони отримували гроші на харчування, на одяг, на письмове приладдя, книги, в тому числі і було організовано їх харчування, існувала спеціальна їдальня. Категорія казеннокоштних студентів існувала до 1858-го р. Далі студентам стали видавати стипендії, але отримували їх, звичайно, не всі. Є дані про те, як студенти хворіли і хвороба шлунка була серед найпоширеніших. Ректор університету, Михайло Мартинович Алексєєнко, в своїй промові до студентів-першокурсників говорив про те, що вберегти шлунки від катару він не може, але рекомендував ставитися уважніше до свого способу життя. Університетські лікарі підкреслювали необхідність організації харчування студентів. Більшість лікарів звертали увагу на необхідність правильного харчування, організації харчування в університеті. Насправді, буфет з'явився в університеті тільки на початку 20-го століття. Для студентів, в тому числі незаможних, організовувалися спеціальні столи - спеціальні їдальні Пані Тіхомандріцкої, вона, по суті, являла собою столову дешевих обідів, благодійний заклад. Це о»єднання їдалень для недостатніх студентів виникло в 1893 р. Ця їдальня існувала завдяки благодійним внескам, ну і, звичайно, студенти теж платили деякі гроші, але різні категорії студентів платили по різному - були такі, які могли отримати обід за 10-20 копійок, хтось платив більше, були і такі студенти, які працювали там безкоштовно, як волонтери. Досить велика кількість людей харчувалося там, життя було досить дорогим. Цілком зрозуміло, що в наступні роки, в роки революції, громадянської війни загальне тяжке становище і, звичайно ж, питання харчування був на першому місці, пов'язано це було з умовами відповідного життя, але тоді, не в університеті, а в ХІНО (Харківському інституті Народної Освіти який виник на основі Університету) створювалися спеціальні пункти харчування, де можна було отримати більш-менш дешевий обід. У повоєнний час в університеті були вже їдальні, буфети, навіть пиво продавали, був такий момент, але потім заборонили це робити».
…Громадське харчування – галузь економіки, що займається виробництвом і продажею готової їжі та напівфабрикатів. Коли ти неоперений першокурсник твоє пристанище після пар і найбажаніше місце - їдальня. Студент сам по собі людина часто несамостійна, не може подбати про себе, як слід, сам. Такою була і я на першому курсі, та й до цього часу ще такою часто залишаюся. В ті часи їдальня «Бункер» була для мене немов рятівне коло, місце, де я могла елементарно поїсти - а хіба їжа не найнеобхідніший ресурс для життя? Зізнаюся чесно, у свій час я харчувалася тільки там. Студенти в більшості такі, що погано харчуються, для деяких «Мівіна» стає повноцінним сніданком, обідом і вечерею. Їдальня, нехай і не зовсім ідеальний варіант, дає нам можливість харчуватися повноцінно, хоча б під час перебування в університеті. Меню ідеальне - ось тобі і суп на будь-який смак, і друге, і м'ясне, і десерт. Кожен знайде собі їжу за смаком, причому смачну, ось що я скажу.
МАХНОВСЬКИЙ Сергій Сергійович – голова первинної профспілкової організації студентів, аспірантів і докторантів університету: «На даний момент в університеті діють чотири основні організації, які забезпечують харчування співробітників і студентів університету. Так, ми контролюємо разом з профкомом співробітників університету якість обслуговування і санітарні норми, умови для того, щоб студенти і викладачі мали комфортні умови. Періодично намагаємося оцінювати те, що відбувається в сегменті вартості харчування в університеті. Очевидно, що в даних умовах це дуже складно тому що зараз все дорожчає, підвищуються ціни, але все ще працюють такі речі, як знижки в «Бункері» після п'яти - це спільна робота і профкому і самої їдальні. У нас ще є пара ідей, як вдосконалити цю систему, ми періодично ведемо діалог з «Бункером» з цього приводу, як з основною організацією, яка забезпечує цю роботу. Є пропозиції зробити комплексні обіди, раніше таке вже було на сьомому поверсі. Ми плануємо провести моніторинг щодо стану громадського харчування до кінця року. Отож, ми працюємо в цьому напрямку».
Так, харчуватися щодня в їдальні невигідно фінансово, середня сума мого чека -приблизно 30-35 грн, а якщо захочеться кави або ще якої-небудь «смакоти» можу залишити там близько 80 грн. Останнім часом, це дуже сильно розоряє мою кишеню, але харчуватися так я звикла – це, як і зручно (мій час не зайнятий цим), так і для шлунка корисно бути ситим. Але якщо говорити про середньостатистичного студента, то така цінова політика мало кого влаштує сьогодні. Бюджетникам важко, а якщо ти ще й без стипендії – зовсім сумно. А про контрактників взагалі мовчу ... Вигідно готувати собі самому, а в їдальню заходитимеш , щоб «перекусити» і то по святах. Однак, підкреслюю, особисто мене, все влаштовує і з фінансів і в цілому. Кожен робить свій бізнес і я не бачу в цьому нічого поганого. Занадто дорого – готуй сам, лінь готувати – плати.
Університетська їдальня пропонує нам великий, я б сказала навіть величезний, асортимент страв, які постійно змінюють один одного, що є великим плюсом. Овочеве рагу, котлета по-київськи, картопля фрі, салат з мідіями, купа різноманітних сендвічів і ще багато всього, хіба це не краса? Для мене особисто – рай. А ще там є місце де можна зарядити телефон і нещодавно з'явився вайфай, до речі. Часом я зізнаюся собі, що йду на навчання мріючи по обіді, щоб поїсти... Але справа не лише в цьому. Є ще дещо - приємна атмосфера. Я і раніше любила затриматися ще трохи після прийому їжі, посидіти в телефоні і все таке, але з третього курсу стала залишатися в «Бункері» мало не до закриття. Після пар я обідаю перше-друге, салатик, а потім іду до іншого залу, де замовляю капучино, свій улюблений сендвіч і сідаю працювати-творити. Я журналіст, точніше, поки вчуся на нього, але пішло все від моєї юнацької пристрасті до письменництва. Так ось, після занять я зручно розташовуюся і пишу свої тексти. Так, як знаменита мама Гаррі Поттера, якщо я можу себе з нею порівнювати. Я можу сидіти там і читати подовгу книги, писати розповіді, дивитися різні відео на телефоні і просто відпочивати душею. Просто мені добре там. Це місце мене надихає, напевно, тому що тут життя кипить – навколо купа людей, всі кудись поспішають, метушаться, а ти мимоволі стаєш свідком чужого життя. Як творчу людину, таке надихає мене більше, ніж тиша. Що, напевно, дивно?
Їдальня стала моїм виокремленим місцем, тихою гаванню, там я відпочиваю душею і шлунком. Коли живеш в гуртожитку, важко на чомусь зосередитися, особливо, коли тобі заважають особливо «активні» сусіди. Гуртожиток ставить хрест, на якийсь час, на твоєму особистому житті і індивідуальності, ти не можеш довго знаходиться один і тобі просто «не вистачає кисню». Не знаю, як галаслива їдальня допомагає мені, але вона це, безумовно, робить. У цього місця своя атмосфера, своя приємна аура, і навіть зараз, коли я пишу про це, моє серце наповнюється приємними почуттями, тому що це місце мені особливо дороге. Я правда сиджу там майже до шостої вечора, поки мене вже не починають виганяти звідти. Там я подружилася з тітонькою Людою, яка наливає мені капучіно і біжить розігрівати сендвіч, як тільки бачить, як моя фігура наближається. Вона знає, чому я так довго сиджу там, знає про мою пристрасть до письменництва, хвилюється, коли я пропускаю хоча б один день, завжди цікавиться моїми справами і просто змушує мене посміхатися. Людина, яка стала частиною мого щоденного життя. До закриття ми залишаємося з нею одні в далекому залі, прощаємося, а на наступний день я приходжу до неї знову і вона зустрічає мене з посмішкою на обличчі і незмінним питанням «Тобі все як завжди?».
Гадаю, що по закінченні університету, і потім далі, я буду пам'ятати і згадувати нашу їдальню. Вона назавжди залишиться в моєму серці і душі, бо стала моїм «домом», рятувальною шлюпкою, місцем, куди я приходила, коли все було сумно, і коли радісно. Там я захоплено писала від руки в своєму блокноті, розписуючи чергову історію, дуже або не дуже особисту, а ще там я пила дуже смачну каву від тітоньки Люди.