Гуртожиток – наш дім

Друк

 

 

 

Ми обжилися в гуртожитку!

 

Окрім клопотів із подачею документів, абітурієнтів турбувало питання щодо поселення до гуртожитку. Я не зустрів на своєму шляху ніяких перешкод при вступі до університету, і при виборі місця проживання. Харківський національний університет надав мені свій власний куточок, у вигляді невеликої кімнати в гуртожитку №9. Першокурсникам з радістю та почуттям обов’язку допомагала заступник декана з виховної роботи – Мурадова Ірина Робертівна. Завдяки їй, я швидко потрапив до гуртожитку, не менш швидко подав усі довідки, документи та врешті-решт заспокоївся, адже це перспектива на майбутні 5 років.


 

Скажу чесно, відчинивши двері до кімнати, я не був приємно вражений: кімната постала переді мною в занедбаному вигляді, деякі меблі зламані, інтер’єр з рожевими шпалерами – все це наслідки проживання в цій кімнаті дівчат… Що по-справжньому змушувало радіти, так це краєвид, що відкривається з 9 поверху Каразінського гуртожитку 193-ї кімнати. Тоді це єдина річ, що на той момент мене втішала. За це можна заплатити 520 грн. на місяць. Так, це ціна за місяць проживання в гуртожитку Каразінського університету і, як на мене,  вона є цілком виправданою.

 

З вікна кімнати можна побачити чудову приміську красу, лісопарк, а з балкону –панораму Олексіївського району, з багатоповерхівками, супермаркетами, ринками. З першого мого дня проживання в гуртожитку кімната почала змінюватись. Сусіди по кімнаті виявилися моїми одногрупниками. Ми легко знайшли спільну мову. Разом взялися облаштовувати наше помешкання. Почали з генерального прибирання – завершили невеликим ремонтом меблів. З’явилося чудове робоче місце. На підвіконні, що навпроти робочого столу, ми вирощуємо свіжу зелень в будь-яку пору року.


 

Якби мені хтось сказав, що ця кімната зміниться на таку, якою вона є зараз, я б ніколи не повірив. Наша кімнатка набула нового вигляду. Скільки разів ми робили перестановку меблів! Змінювали інтер’єр. Дуже тяжко враховувати думки співмешканців, догодити всім трьом, зробити невелику кімнату більш практичною та просторою. Дійшовши згоди, ми повісили золоті фіранки, котрі добре пасують до нашого коричневого килиму із золотим візерунком, що в результаті гармонічно виглядає із рожевими шпалерами. Отож, створили в нашій скромній «берлозі» домашню атмосферу.


 

Як на мене, життя в гуртожитку – річ неоднозначна, у кожної медалі два боки. На жаль, немає поряд батьків, які б допомогли в складній ситуації, а з іншого боку, і добре, адже це загартовує. Хтось бере від перебування в гуртожитку лише гарні речі та приємні спогади, інші, відчувши свободу, позбувшись контролю батьків, набувають шкідливих звичок, забувають про навчання. Я разом із своїми сусідами, належу до тих, хто живе не лише сьогоднішнім днем, а й вболіває за майбутнє. Обидва мої сусіди – Олександри, що знову таки створює багато цікавих кумедних ситуацій. Олександр Крамаренко має схильність до образотворчого мистецтва, він людина дуже оригінальна. Ще взимку інший сусід, Олександр Семенченко почав самотужки вивчати гру на гітарі без сторонньої допомоги. Спочатку я поставився до цього скептично, але з часом змінив своє ставлення, помітивши чималий прогрес в захопленні Олександра. Більше того, я загорівся бажанням оволодіти грою на гітарі, через те, що це не так вже й складно, як виявилося. Здійснити моє бажання мені допомогла моя самостійність, точніше те, що мені змалечку прищепили любов до праці та розвитку. Зовсім недавно я влаштувався на роботу, аби полегшити тягар батьків, самотужки сплачувати за гуртожиток, та мати гроші на кишенькові витрати.

 

Однією із доцільних витрат зароблених мною коштів стала купівля гітари, про що я ні краплини не шкодую. Я задоволений, і кожного разу, як з’являється вільний від навчання та роботи час, я з радістю вчуся грі на гітарі.

 

Не знаю, як складеться доля далі, і чи зміняться мої погляди на гуртожиток, але наразі мені дуже подобається. Хоча наш блок немає великої слави серед інших мешканців, що живуть та радіють нещодавньому ремонту, я можу впевнено сказати, що наша кімната є кращою серед кімнат першого блоку гуртожитку №9, що завдячує спільно докладеним зусиллям її мешканців.

 

 

Текст та фотографії: першокурсника,

 

нині студента другого курсу
ХНУ імені В.Н. Каразіна,
журналіста Дмитра КОМАНДІКА
.