ВІД РЕДАКЦІЇ. Міграція наукових працівників, їхня праця в науково-дослідних та технологічних центрах різних країн світу з метою кращого життя, вдосконалення і застосування своїх знань – реальність нашого часу й умовах розвитку України в майбутньому. Ця проблема звучала і на Вченій раді університету. Наш кореспондент Ліна ТИМАРСЬКА звернулася до каразінців із запитаннями: ПРИЧИНИ ВІДТОКУ УМІВ та ЯК ЦЕ ЗУПИНИТИ.
Проф. В. О. КАТРИЧ, проректор з наукової роботи:
– Щоби молоді фахівці, винахідники, науковці залишалися працювати в Україні одного патріотизму замало, їм потрібно надати ПЕРСПЕКТИВИ. Каразінський університет дбає про те, аби створити перспективні умови, зберегти наукові кадри. Це єдиний університет в Україні, який витрачає близько 40 млн. грн на науку за рік, аби фахівці не почували себе не реалізованими і нікуди не від’їжджали. Під егідою ректора академіка В. С. Бакірова розроблена Стратегія розвитку університету на 2019-2025 рр., що передбачає впровадження низки наукових проектів, направлених на підвищення кваліфікації, інтелектуального потенціалу вченого, професійну самореалізацію, кар’єрне зростання, міжнародне співробітництво та навіть створюються передумови отримання житла для співробітників, молодих вчених… Наука та інновації розглядаються як ключові пріоритети розвитку та є невід’ємною складовою життя університету. Каразінський купує передове обладнання, аби молоді фахівці почували себе затребуваними та мали можливості проводити наукові дослідження. Університет робить великі кроки у напрямку зупинки міграції академічного таланту. А от чи робить такі кроки держава, на жаль, важко сказати. Впродовж останніх двох десятиліть Україна є країною-донором інтелектуальних ресурсів. Варто згадати, що лише в 90-ті Каразінський університет залишило понад 600 кандидатів та докторів наук. Розкидало по світу цвіт нації. Але лише одиниці там себе знайшли та стали затребуваними науковцями. У всі часи були свої труднощі, однак, сьогодні, як ніколи, хотілося , аби держава впровадила орієнтири на підтримку науки та молоді, як передумову розвитку.
Проф. М. О. АЗАРЄНКОВ, академік, проректор:
– На жаль, міграція охопила не лише науковців. Ця проблема має катастрофічні тенденції. Економічні показники нашої країни найгірші в Європі, а тому і рівень безробіття високий, рівень життя у нас вкрай низький. Тому, найбільш активні верстви населення їдуть у далекі і близькі країни за кращою долею. І цю біду не можна недооцінювати. Недолугі економісти та політологи (не маю на увазі університетських колег) запевняють нас в тому, що це добре і гастарбайтери приносить в Україну понад 12 мільярдів грн.. Але ж при цьому ми розвиваємо не свою економіку, а чужу і використовують нас, в основному, на низькокваліфікованій роботі. А те, що їдуть працювати за кордон науковці, взагалі погано.
Ми знаємо, що Сінгапур, Південна Корея, Китай, Тайвань змогли швидко піднятися до рівня економічно розвинутих країн завдяки високому рівню освіти і науки, що допомогло розвитку високотехнологічних виробництв. Вони до цього часу запрошують до себе висококваліфікованих науковців, викладачів з усього світу. Починали вони з низького рівня освіти. Про науку годі було говорити. А ми стали незалежними, маючи найвищий рівень освіти, науки і виробництва. Дуже мало країн у світі мали в той час розвинену аерокосмічну галузь, сучасне машинобудування, суднобудування, хімічну галузь, енергобудування, ядерну енергетику практично повного циклу. Важливо, що всі ці галузі були забезпечені сучасною системою освіти. На жаль, не знайшлося у країні керівників, які б змогли використати увесь цей потенціал для розвитку країни.
А зараз ми поки що маємо залишки системи освіти з природничих та технічних наук, Національна академія наук України теж багато своїх розробок зберегла і продовжує розвивати. Фундаментальна наука у нас теж має успіхи. Про це свідчать чисельні запрошення наших науковців до участі у наукових колабораціях світового значення. Успіхи наших учнів і студентів на міжнародних наукових змаганнях говорять про те, що елітарна освіта у нас на високому рівні. Але не має у держави чіткої програми розвитку наукоємних виробництв, немає замовлення на високу науку, технології. Чого так? Мабуть система державного управління погано працює. Немає кваліфікованого ефективного посередника між наукою і виробництвом. Немає системи економічного заохочення для залучення сучасних розробок у виробництво. Але навіть коли все це буде у нас добре працювати, станемо ми всі заможно жити, і не буде потреби заради виживання їхати до інших країн, будуть серед нас найталановитіші. І будуть вони їхати до великих країн з великими амбіціями і можливостями для того, щоб мати можливість реалізувати свої ідеї, свою мрію. Але це інша історія, не така погана, як нинішня.
Тому найближчим часом Україна буде мати проблему міграції молодих і зрілих науковців, бо реально її вирішенням ніхто не займається. На мій погляд, цю проблему можна вирішити тільки зусиллями економічно сильної держави.
Доц. А. В. ПАНТЕЛЕЙМОНОВ, проректор:
– Науковець несе власну відповідальність за результат своєї праці, а згодом – за результати праці колективу, який очолює. Разом із тим, науковий доробок практично ніколи не призводить до швидкого матеріального прибутку. Мають пройти роки для того, щоб напрацювання колективу перевтілилися у фундаментальну роботу або прикладну розробку, яку можна застосувати як привабливу з комерційної точки зору. У сучасних реаліях у молодих вчених бракує часу для такого очікування. Необхідно будувати сім’ю, придбати житло тощо. Тому й перетворюється академічна й наукова мобільність на наукову міграцію – заробити кошти власним розумом за кордоном значно простіше. Наприклад, постдок у Бразилії заробляє 2,5-3 тисячі доларів на місяць (в залежності від фонду, з яким співпрацює). Сьогодні для нас це недосяжні показники.
Зі свого боку, я абсолютно підтримую мобільність, для сучасного вченого вкрай необхідно знати, які умови праці за кордоном. А от для того, щоб припинити міграцію, необхідно на державному рівні створити сприятливі умови праці вітчизняних науковців.
Доц. В. М. СУХОВ, начальник науково-дослідної частини:
– Академічна міграція – загальновідомий факт. Основна причина відтоку: низька заробітна плата науковців України у порівнянні зі світовими стандартами. Це вирішальний момент! По-друге, відтік українських висококваліфікованих фахівців обумовлений і професійною мотивацією: можливість міжнародних контактів, залучення до висококласного середовища професійного спілкування, обладнання високого рівня. Наші вчені побачили, відчули, на якій сучасній техніці можна працювати та реалізовувати свої проекти. Саме тому наш університет у боротьбі з відпливом інтелекту виділяє щороку понад 40 млн. грн. на придбання обладнання європейського та світового стандартів.
Навколо придбаної сучасної техніки в альма-матер створюються «острівки» перспективної науки. Наведу чудові приклади: на фізтесі на кафедрі медичної фізики працюють групи молодих вчених, студентів, аспірантів на чолі з проф. Г. П. Горбенко, з наймолодшим доктором фізмат .наук проф. В. І Трусовою. Яскраві представники молодих учених університету – Катерина Вус, Катерина Сегіда, Олена Сєнна, Олександр Миненков, Сергій Петрушено, Максим Легенький, Мстислав Калиберда, Д. Майборода, В. Ахметов та багато інших. Це наша талановита молодь, наш науковий потенціал, НАШЕ ЗАВТРА. Вони працюють у належних умовах для якісних наукових досліджень. Але є прикра загроза: відшліфувавши свої знання в цих стінах, вони з часом матимуть спокусу працювати у зарубіжних науково-дослідних інститутах та лабораторіях… Адже західні країни «полюють» на наших «ейнштейнів» і всіляко заохочують найздібніших залишитися працювати за кордоном. Тим не менш, усі не від’їдуть. Є когорта вчених, патріотично налаштованих, які хочуть жити і працювати вдома. Харківський університет стимулює молодих фахівців до професійного росту, спонукає публікувати свої результати на сторінках високорейтингових європейських та міжнародних журналах, оплачує публікації, заохочує на участь у конкурсах, на призначення премій, стипендій різного рівня (Кабінету Міністрів, Президента), постійно розвиває і покращує умови праці. КАРАЗІНСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ, орієнтований на майбутнє, нашу молодь, робить усе необхідне для формування та укорінення науково-освітнього ресурсу у своєму домі. Проф. Р. В. ВОВК, декан фізичного факультету:
– Риба шукає, де глибше, а людина – де краще. Від’їжджають – за «довгим рублем». У нас в університеті багато кроків зроблено, аби не було відтоку талантів. Це і оплачування відряджень, публікацій, високотехнологічне обладнання. Усі не від’їдуть. Тому треба нормально сприймати світову тенденцію – міграцію наукових працівників. І працювати з тією молоддю, кадрами, які охоче залишаються в рідних стінах.
Проф. Г. М. ЖОЛТКЕВИЧ, декан механіко-математичного факультету:
-Перше – рівень оплати праці. Вибрати шлях науковця сьогодні – це обрати фактично шлях жебрака. Друге – умови проведення наукових досліджень, які кращі в зарубіжних університетах, ніж у нас. Третє – перспективи кар’єрного зростання. Четверте – засилля бюрократії, яке не дозволяє молодій людині реалізувати свої ідеї. Бюрократизоване суспільство – приречене на занепад. Тому, аби молодь залишалася в Україні, потрібно змінювати систему.
Проф. О. Д. РОШАЛЬ, заввідділом фізико-органічної хімії НДІ хімії:
– Давайте проаналізуємо реалії сьогодення. Дипломник закінчує університет, хоче займатися наукою. Аспірантура – буде, чи не буде – невідомо. Навіть, якщо завзятий лицар науки і піде до аспірантури, на нього чекатиме маленька стипендія, низький рівень оплати. А це надважливий момент. Це породжує невпевненість у всьому! Адже йому треба десь жити, утримувати родину, розвиватись. Тому молодих науковців можна зрозуміти. Усе упирається у фінансову підтримку!
Світлана ТАРАСОВА, молодий науковець, факультет іноземних наук:
– Відтік інтелекту наразі є однією з головних проблем українського ринку праці. Причин, на жаль, безліч: низька заробітна платня, нестабільність в країні, невпевненість людини у завтрашньому дні, відчуття безперспективності. Все це стає визначальним майданчиком для масової міграції. Мабуть, кожен хоч раз замислювався щодо еміграції? Чи не так? Висококласні спеціалісти та профі залишають країну, ...а разом з ними нас залишає і надія на подальший розвиток... Що ж робити? Треба заохотити молодих науковців, привабити їх. Наприклад, одним з аспектів може стати започаткування конкурсів та грантових програм на реалізацію проектів молодих вчених на батьківщині. У такому випадку, їм не доведеться їхати, а розвиватися та розвивати науку на рідній землі!
Катерина КРАВЧЕНКО, Голова ради молодих учених університету:
– Однакової формули, чому людина обрала аспірантуру - науку немає. У кожного свій шлях. Дехто йде до аспірантури заплановано займатися науковою діяльністю, інші просто обирають її як наступний крок в університетському житті, але ще шукають себе. Буває, що молодий науковець не знаходить застосування своїм науковим наробкам в Україні та виїжджає за кордон. Аспірантура також є цікавою для майбутніх ІТ-спеціалістів, адже у цій галузі науковий ступінь є значною конкурентною перевагою на ринку праці як в Україні, так і за кордоном.
Що може змусити талановитого науковця нікуди не від’їжджати? Перспектива отримати бажане робоче місце, гідні умови праці і життя, достатній рівень матеріально-технічного оснащення досліджень. В цьому аспекті, насамперед, важливою є підтримка держави. Є гранти та стипендії саме для молодих науковців від Кабінету Міністрів України, Президента України, іменні стипендії Верховної Ради. Щорічно проводиться конкурс наукових досліджень і науково-технічних (експериментальних) розробок молодих вчених. Проте, ця підтримка не може охопити всіх. Важливо, щоб держава розширила сфери стимулювання обдарованої молоді, адже в епоху глобалізації дуже важко бути прив’язаним до однієї країни, і фахівець фактично обирає, де його дослідження і наробки будуть оцінені найвище, в тому числі – у фінансовому плані.
В Каразінському університеті сьогодні створені надзвичайно сприятливі умови для розвитку молодих науковців. Вони мають можливість брати участь у багатьох стипендіальних програмах, стажуватись у закордонних університетах та наукових установах за програмами мобільності, що є надзвичайно цінним для розвитку кар’єри науковця в Україні (наприклад, це є умовою отримання вченого звання «доцент»).
В університеті функціонує Рада молодих вчених, яка була створена у 2016 р. В рамках Стратегії розвитку університету на 2019-2025 роки розроблено проект «Ефективна аспірантура та докторантура», якій відкриває для молодих науковців якісно нові можливості. Також в університеті розроблено систему заохочення для молодих науковців, зокрема це отримання премії за достроковий захист дисертаційного дослідження, публікацію статей в наукових виданнях, що індексуються в міжнародних базах
Я, як молодий науковець, бачу своє майбутнє в стінах рідного університету, адже вірю, що перспективи для наукового розвитку визначає здебільшого наполеглива праця, бажання творити на благо рідної держави та нашої Alma mater.
Ліна ТИМАРСЬКА.