Проф. Н. П. КРЕЙДУН: «Десятиріччя мого деканства»
ВІД РЕДАКЦІЇ: Надія Петрівна КРЕЙДУН нинішньої весни іде назустріч своєрідному ювілею – у жовтні виповниться 10 років як її колектив обрав деканом факультету психології.
– Надіє Петрівно, шлях деканеси факультету психології, який він, переваги та недоліки?
– Усі 10 років не перестаю дивуватися цій відповідальній події. Якось дивовижно, дуже відповідально і досить несподівано це відбулося. Ось ви запитали про плюси і мінуси посади декана… Найвагоміший плюс, гадаю, – це те, що ти постійно спілкуєшся зі студентами, з молоддю. Це те, що приносить радість, що сприяє тому, що ти сам ні на хвильку не розслабляєшся, щоб завжди бути попереду. А мінус – я багато хвилююся, бо дуже емоційна людина. Я хвилююся навіть тоді, коли ще нічого не трапилося і не відбулося… А я вже переймаюсь. Це ще, мабуть, дають про себе знати коріння «синдрому відмінниці», коли ти прагнеш усе робити «на відмінно».
– Пощастило Вам із роботою?
– Ще й дуже пощастило. Маю на рідному факультеті велику підтримку колективу. Факультет психології дуже дружний, згуртований колектив. Можу лише радіти і дякувати долі за те, що мене оточують такі красиві та чуйні люди. А які прекрасні у мене заступники: Олена Анатоліївна Невоєнна, Любов Миколаївна Яворовська, Світлана Германівна Яновська. Я бажаю їм всіляких гараздів! Чого ще бажати, коли тебе розуміють та підтримують! Ми усі – чудова команда. Відповідальність на факультеті відчуває кожен співробітник і студент, як у дружній одній родині.
– Студенти Вас дуже люблять та поважають, маєте якийсь свій особливий підхід до молоді?
– Студента слід любити, адже все починається з любові. Так мене навчили мої викладачі, у стінах Каразінського. Ми, студенти, відчувати їх любов і повагу. Так, я можу гніватися, наприклад, на боржників, але гарно розібратися у причинах відставання. Коли школяр потрапляє до університету, тут і ховається найголовніше - визнавати право студента на прояву його індивідуальності. Іноді ця індивідуальність виявляється не дуже бажаним способом і тут студенту слід допомогти разом знайти вихід із ситуації.
-Ваше головне досягнення в університеті .
-Прийшла у ці стіни Храму минулого століття, і жодного разу їх не покидала. І найголовніше - і не хочеться. Тут я стала кандидатом наук, доцентом, працюю поряд зі своїми вчителями. Це мій університет!!! Щоранку йду тою самою стежкою і кожного разу відкриваю щось нове. А найвеличніша моя нагорода – це те, що двері мого університету завжди для мене відчинені.
-Признаєте свято 8 березня?
-Цієї Весни 8 березня співпадає з моментом, коли я йду у відпустку! Відпустка! Радість-то яка! Як наказ підпишуть – то і в дорогу! Зустрінусь зі своїми рідними.
-А Ви вже відчуваєте її величність Весну?
-Я завжди взимку, після Різдва, ставлю у вазочку з водичкою гілочки вишеньки. На факультеті, у мене в кабінеті, завжди цвіте вишня, отож особисто у мене весна вже розпочалася. А ще за Пришвіним весна світла приходить саме у лютому.
-Ваша мрія всього життя?
-Мрій багато, вони змінюються, модифікуються. На даний момент моя найголовніша мрія – хочу, щоб мене завжди оточували люди, які радіють життю. Мене оточують прекрасні колеги - дівчата-декани розумні, красиві, талановиті, щирі люди, незвичайні. Вітаю їх із весною! І це для мене важливо. Вірте і ви у у свої мрії!.
К. АННОЧКА