Власні роздуми про життя проф. В. М. КУКЛІНА

ВІД РЕДАКЦІЇ. Майже усі професори – енциклопедисти. Вони цікавляться не тільки відкриттями у сфері своєї спеціальності, а й прагнуть дізнатися якомога більше з інших галузей знань. Професор Володимир Михайлович КУКЛІН вдало поєднує вивчення фізики, економіки, соціології, філософії, інформаційних систем, займається літературною діяльність, видав збірки есе: «О пользе размышлений» (2008), «Разбуженный мир» (2013- 2014), «Камни преткновения» (2017). Раніше популярності зазнала монографія «Парадоксы украинских реформ» (1997), яку підготував разом з братом Сергієм. Можна довго перераховувати список літератури та наукові досягнення професора, адже вивчений матеріал він піддає аналізу та вже в доступному вигляді представляє для аудиторії. Володимир Михайлович підтримує думку ректора, академіка В. С. Бакірова в тому, що потрібно укріплювати міжфакультетські зв’язки. Також професор зазначає, що важливо розбудити інтерес студента до навчання. Адже найкраще вдається те, що цікавить тебе самого. Інформаційним приводом для написання матеріалу про Володимира Михайловича Кукліна послужив його 70-річний ювілей і відзнака НАН України "За професійні здобутки", але хотілося б поговорити з ним на різні теми.

— Розкажіть, які нагороди отримали минулого року?

— До Ювілею зазвичай вручають нагороди та грамоти. Так прийнято. Медалі Каразінська і Академії наук отримав у 2018. Я думаю, що не треба перебільшувати їхнє значення. Сприймаю їх тільки як знак уваги.

— Яку похвалу від когось  було найприємніше отримувати ? Можливо, чиїсь слова стимулювали Вас до нових досягнень?

— Багато з відомих вчених говорили мені гарні слова, але важливою була допомога Кіндратенка А. М., який мене втягнув у науку, С. С. Моїсеєва, який мене витягнув з Харкова, В. П. Силіна, який звернув на мене увагу. Сказати, що вони мене хвалили — неправильно. Найімовірніше, прихильно ставилися.

— Ви стояли біля витоків відкриття ФКН, чому Вас цікавила саме тема щодо штучного інтелекту і як Ви очолили цю кафедру?

— Коли почав формуватися факультет, було створено три кафедри. Однією на громадських засадах керував нинішній декан В. Т. Лазурик, другою — доц. М. Г. Стєрвоєдов, а третю доручили мені. Усі ми, насамперед, були раніше пов'язані з комп'ютерними технологіями, тому вибір зупинився на нас. Нам довелося створювати структуру курсів, постійно її реформувати. Тоді дуже допомогли колеги-математики: Г. М. Жолткевич, Ю. В. Гандель та інші. В. О. Міщенко взагалі взяв на себе формування навчального плану. Одного разу, коли я повернувся з відпустки, дізнався, що наш мудрий декан О. Ф. Целуйко перейменував кафедру та назвав її «штучного інтелекту та програмного забезпечення». Спочатку здивувався, а потім зрозумів, що мені з моїми інтересами цей напрямок підходить найбільше. Олександр Федорович, знаючи мене, ухвалив рішення сам і вгадав.

— Ви ввібрали багато знань від вчених з різних галузей науки. Але як було вирішено вступати на фізико-технічний факультет? Чи займалися також наукою Ваші батьки?

— Я успішно закінчив Харківську фізико-математичний школу №27. Мої батьки хотіли, щоб я зайнявся медициною, адже майже всі родичі працювали в цій сфері. Мій тато був військовим медиком-практиком, дід — професором, невропатологом в Курську, а тітка — нейрохірургом, доктором наук в Москві. Мені, як і братові, набрид запах карболки, до того ж ми були схильними до точних наук. А ось вже 27 школа і сформувала інтерес до фізики та математики.

— Ви взаємодієте з багатьма факультетами, розвиваєтеся в різних наукових сферах. А чи хотіли б мати якусь надздібність?

— Та не треба надздібностей, мені б тільки доля дала більше часу для моїх занять. А далі сам впораюся.

— Чим, на Вашу думку, навчання в Каразінському відрізняється від інших ВНЗ?

— Це найсильніший університет в Україні. Його переваги: демократична атмосфера,  висока кваліфікація викладачів, культурний та професійний рівень наших випускників серед інших істотно кращий.

— Одного разу Ви відзначили, що високий рівень інформаційного шуму відволікає молодих людей від вивчення матеріалу, який їм здається нецікавим. Як гадаєте, це можна якось вирішити? Чи кожен повинен навчитися самостійно фільтрувати інформацію?

— Кожна епоха породжує все більше інформаційного шуму. Люди до нього пристосовуються, але не відразу, а через покоління, як мінімум. Швидше, напевно, не вийде. Наступні покоління вже будуть в новому інформаційному середовищі відчувати себе, як риба у воді.

— За останній час в університетах більше стали приділяти годин на самостійне вивчення матеріалу, відбувається скорочення аудиторних занять. На Вашу думку, це посприяє до самостійного вивчення та власних роздумів студентів чи більшість стануть менше цікавитися предметом?

—У гарних іноземних університетах студенти після декількох лекцій та обіду відправляються до бібліотеки кожного робочого дня. У них багато завдань, які потрібно приготувати в термін. Я вважаю, що талановиті люди навчаться самі, викладачі потрібні для розширення горизонту та систематизації структури знань, консультацій. Тому перехід на самостійну роботу був необхідним, треба тільки ґрунтовно зайняти студентів потрібними справами на цих позааудиторних годинах.

— Як називається та книга, котру готували до ювілею та  збирали до неї матеріал з фізики 45 років? (про неї зазначалося в інтерв’ю нашої газети: № 17-18 (4077-4078) 26 грудня 2017)

— Найцікавіша студентам і колегам буде, напевне, книга «Избранные главы (теоретическая физика)», яка вийшла цього року. Вона є в бібліотеках і на сайті університетської бібліотеки.

— У Вас є онука Маша, яка навчається за кордоном. Яке найскладніше запитання вона Вам ставила?

— У неї було багато складних для неї питань, тому я на кожне писав на сторінку історію, де намагався на прикладах пояснити, що потрібно робити. Таких історій вийшло вже більше десятка, їхні тексти та навіть аудіоматеріали є у деяких зацікавлених викладачів університету. Запитань багато і в кожному віці вони змінюються, сказати, що найважливіше – важко. Але всі її запитання змушували замислитися.

Якщо хочете дізнатися, як навчити дитину менше приділяти уваги гаджетам, а більше реальному спілкуванню; чому важливо в дитинстві читати книги; наскільки часто та з якої причини можна хвалити своїх дітей, то ставайте тими самими зацікавленими людьми, які ознайомляться з історіями Володимира Михайловича. Можливо, каразінці стануть першими читачами майбутньої книги під назвою «Машины истории».

Карина БОНДАР.