17 листопада і сімейне свято!

ВІД РЕДАКЦІЇ: Сергій Іванович та Людмила Юріївна ПОСОХОВИ – зразкова університетська родина, якою пишається Каразінський. І вже ми маємо право говорити про університетську династію. Пропонуємо з дозволу наших героїв заглянути за лаштунки їхньої сім’ї та дізнатися, яку роль у їхньому житті відіграв університет.

Вони познайомилися, навчаючись в одній  школі. Він десятикласником, вона – на два роки молодша.  Шкільна практика, коли старші учні допомагали молодшим з різних проблем, народила і  квітку шкільного кохання.

Знайомство Сергія Івановича з Каразінським відбулося за рік до вступу. На екскурсію до університету юнака привів товариш, який на той час вже був студентом фізичного факультету. Друг вирішив пожартувати та свідомо зробив так, щоб Сергій загубився серед цих величних стін, але юнак знайшов вихід.

– Після того випадку я вважав, що цей університет мій,  – згадує Сергій Іванович з посмішкою.

Символічним є і фото біля пам’ятника Каразіна у шкільному випускному альбомі, на якому Василь Назарович показує рукою на майбутнього студента університету. 1981 р. Сергій став повноцінним членом Каразінської родини, вступивши на історичний факультет. Вже на першому курсі він прийшов спеціалізуватися на кафедру історіографії, джерелознавства та археології, якою нині й завідує.

Його першою ученицею стала Людмила, яку він готував до вступу в Каразінський. І підготовка пройшла успішно  – 1985 року вона також вступила на історичний факультет. Побралася пара у період навчання в університеті: Людмилі тоді було 18 років, а Сергію – 20. За дивним збігом обставин весілля відбулося 17 листопада – в день студентів та в день Каразінського університету. В цей же день молодята поклали квіти до пам’ятника Каразіна, хоча на той час це і не було в моді.

Університет обоє закінчили з  відзнакою, почали спільно працювати в середній школі №53. 1990 року до університету в якості викладача рідної кафедри повернувся Сергій Іванович. 1993 р. закінчив навчання в аспірантурі, захистив кандидатську дисертацію «Соціальна історія радянської науки (кінець 1920-х — початок 1940-х рр.): проблеми історіографії». Потім було затвердження у званні доцента, керівні посади та нові обов’язки: з 1995 по 1997 р. –  заступник декана з наукової роботи; в 1997 р. –  заступник проректора з навчальної роботи; з 1997 по 2016 рр. – декан історичного факультету. В 2006 р. захистив дисертацію на звання доктора історичних наук.

У 2002 році до університету на кафедру історії України прийшла  Людмила Юріївна. У червні 2007 року стала докторантом цієї ж кафедри. У 2012 р. відбувся успішний захист докторської дисертації «Православні колегіуми України наприкінці XVII – на початку XIX ст.».  На її рахунку чимало відзнак: лауреат харківської муніципальної премії в галузі краєзнавства ім. Д.І.Багалія, Відмінник освіти України, дипломант обласного конкурсу «Вища школа Харківщини – кращі імена». 29 січня під час урочистого засідання Асамблеї Вчених рад університету з нагоди 213-ої річниці з дня відкриття Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна відбулося нагородження науково-педагогічних працівників. Проф. Л.Ю. Посохова була нагороджена Премією імені В. Н. Каразіна ІІ ступеня за високі досягнення у роботі.

– Цю нагороду  сприйняла з радістю і вдячністю. Позитивна оцінка університету для мене  дуже багато означає,  – говорить Людмила Юріївна.

Та й як може бути інакше, коли живеш на дві домівки? За словами сина Посохових, Івана Сергійовича Посохова, університет для батьків – рідний дім, у ньому все їхнє життя. Доля неодноразово «пропонувала» подружжю  роботу в інших вищих навчальних закладах, але їхнє  місце – саме в Каразінському.

– Сергій Іванович і Людмила Юріївна Посохови – зразкова університетська родина.  Вони  уособлюють собою той класичний історичний факультет, в якому наука і викладання поєднуються. Автори численних монографій, великої кількості наукових праць, обоє доктори наук. Талановиті учені-історики,  причому в різних сферах історичного знання, що підкреслює їхню самостійну творчу діяльність,  – говорить декан історичного факультету С.Д.  Литовченко.

Думку Сергія Дмитровича поділяє і найкращий студент історичного факультету за результатами зимової сесії Олександр Новак, у якого Людмила Юріївна є науковим керівником:

–   Я вважаю, що цінність Посохових для факультету полягає в тому, що вони є самодостатніми як науковці. У них є власні напрацювання в науці: в галузі історії університетів в Російській імперії та історіографії (у Сергія Івановича) та історії освіти в Україні в ранньомодерну добу (у Людмили Юріївни). Їх поважають колеги та студенти факультету, вони є знаними не лише  в Україні, а й далеко за її  межами. Можна лише дивуватися їх взаєморозумінню та  взаємопідтримці один одного. Напевне, у цьому й полягає секрет їхньої успішності та цінності для нашого університету.

Син Посохових, Іван Сергійович Посохов,   викладач Каразінського,  кандидат наук, доцент кафедри туристичного бізнесу. Вперше до університету він  потрапив  завдяки батькам у молодшому шкільному віці. Потім відвідував заняття в університетському клубі «Еврика», брав участь в археологічних експедиціях, подорожував зі студентами під час практик...

– Перше враження від університету – абсолютно незвичайне місце, справжній Храм наук. Так його сприймаю й зараз,  – говорить Іван Сергійович. Уже понад 7 років Іван Сергійович має свою сім’ю,  живе окремо від  батьків…  Але саме батьки  є значною частиною його світу, його  справжніми друзями:

– Зустрічаємося регулярно, обговорюємо наукові проблеми, разом проводимо вільний час, подорожуємо країною теж разом,  – розповідає молодий учений.

Найбільше родині запам’яталася спільна подорож, яку вони здійснили у 2012 році. Сергій Іванович та Людмила Юріївна разом з сином та невісткою проїхали по Україні 4500 км за два тижні.

– Цю експедицію планували півроку,  постійно зустрічалися, обговорювали маршрути, майбутні екскурсії. – згадує Сергій Іванович.  –   Ми з сином змінювали один одного за кермом, а наші жінки, зазвичай, змінювали одна одну, коли йшлося про екскурсії. Часом навіть влаштовували такі собі флешмоби. Скажімо, у Путивлі я читав вголос «Слово о полку Ігоревім», а коли поїхали в Сосницю, де пройшло дитинство Довженка, то читав уривки з його «Зачарованої Десни».

Окрім подорожей подружжя любить разом відвідувати театри та  виставки, а також проводити свій час разом з чотирирічним  онуком Михайликом: розігрувати вдома лялькові вистави, малювати, ліпити з пластиліну. Традиційними у їхній родині є вечірні прогулянки, під час яких подружжя має можливість поспілкуватися, бо протягом дня така можливість рідко коли випадає.

На думку родини Посохових, запорукою щасливого сімейного життя в першу чергу є любов, взаємоповага та  взаєморозуміння. Важливо вміти сприймати людину такою, якою вона є,  довіряти їй, поважати її погляди, прагнення, вчинки. У подружжя повинні бути спільні завдання,  мета і радість. Ось тоді і буде злагода у родині та щасливе сімейне життя.

Карина ТАРАСЕВИЧ.