Почесний доктор Харківського університету

Друк

Л.М.Толстому – 190!

Якби життя вміло писати, воно написало б «Війну і мир».

М. М. Страхов

ВІД РЕДАКЦІЇ: 9 вересня виповнилося 190 років від дня народження Льва Миколайовича Толстого – одного з найбільш відомих письменників світу, геніального мислителя, Почесного доктора Харківського університету з 1887 р. Толстой увійшов в історію як неперевершений майстер художнього слова: його літературна спадщина становить 90 томів. Французький письменник та біограф Андре Моруа стверджував, що Лев Толстой – один з трьох найвидатніших письменників за всю історію культури (поряд з Шекспіром і Бальзаком).

Доц.  Н. П. ЄВСТАФ’ЄВА, кафедра історії російської літератури:  «Фігура Льва Толстого грандіозна насамперед тим, що він змалював картину світу, яка включає в себе абсолютно все, що може бути в людському житті. Увага до нього в основному пояснюється тим, що в формах геніальних з точки зору естетичної та художньої цінності він зумів розгорнути широке історичне полотно життя і показати, яким чином людина існує в історії».

Пройшли десятиліття, і стало зрозуміло, що Толстой не тільки не втрачає своєї актуальності, але навпаки – стає все більш цікавим сучасному читачеві. Він живе не тільки у вітчизняних реаліях, а й як художник світового масштабу, який зумів проникнути в глибини людської особистості й у ті складові світобудови, які традиційно пов'язують з онтологією світу і з його метафізичною сутністю. Величезний інтерес до творчості Толстого виражається в організації конференцій, у виданні збірок, які охоплюють праці вчених усіх континентів.

Одним з найбільш значних дослідників Л. М. Толстого є Ольга Володимирівна СЛІВІЦЬКА, яка написала цілий ряд статей і монографій, присвячених Толстому. Вона – уроджена харків'янка, яка тривалий час викладала російську літературу на філологічному факультеті. Саме Слівіцька в своїх наукових працях (особливо останніх років) більшою мірою, ніж будь-хто інший показує, до яких нескінченних глибин проник Толстой.

Є. А. МАХАНЬКОВ, ст. викладач кафедри історії російської літератури: «Толстой як особистість і письменник є одним із найяскравіших мислителів в російській літературі, який пройшов через низку світоглядних зламів упродовж життя. Спочатку він намагався відстоювати концепцію «сімейного раю», загального братерства між людьми. Не випадково у «Війні і мирі» обрана війна 1812-го року, тобто така подія, яка згуртувала всіх, зробила братами на певний час. Потім Толстой переживає особисту драму, змінюється його світовідчуття, що знаходить вираження у творі під назвою «Сповідь». Він приходить до особливого уявлення про релігію, християнство і фактично формує основні постулати свого вчення, яке згодом буде названо «толстовство».

Основоположною в російській літературі є тема дому. Найбільш повно її вирішує саме Лев Толстой в «Анні Кареніній». Він намагається осмислити її та доходить до висновку, що людина може бути щасливою в сім'ї, бути потрібною і в той же час відчувати себе самодостатньою. Але і тут не обійшлося без іронії долі, тому що сам Толстой в кінці життя з дому іде.


Як художника, Толстого більше цікавить план змісту. «Що сказати» у нього превалює над тим, «як сказати». Не дарма він відомий переважно своїми великими прозовими текстами і, зокрема, епопеєю «Війна і мир». Жанр епопеї передбачає широке охоплення матеріалу, і в цьому запалі письменництва немає часу звертати увагу на те, які слова підбирати, як їх зчленувати, чи звучать вони музикально чи ні. Але при цьому його здатність наповнювати тексти, ставити і вирішувати гострі філософсько-етичні проблеми є настільки значною в контексті світової літератури, що робить Толстого не просто талановитим письменником, а дійсно генієм. Він геніально працює з образами, геніально передає психологічний вимір персонажів, змушує фікцію, словесний матеріал наповнитися кров'ю і плоттю й стати ілюзією людини.

Нині Толстой, як і завжди, актуальний, тому що його мистецтво не має терміну придатності. Воно безстрокове, вічне.

Проф. І. І. МОСКОВКІНА,  доктор філологічних наук, завідувач кафедри історії російської літератури: «Творчість Льва Миколайовича Толстого має світове значення. Толстой, Достоєвський і Чехов вивели російську літературу на абсолютно новий рівень і їхній досвід як художників став враховуватися і західноєвропейськими, і східними письменниками.

Якщо говорити про те, в чому Толстой пішов далі за інших, то це діалектика душі. Він поглибив психологічний аналіз особистості. Якщо до Толстого психологічний аналіз обмежувався тим, що в певний момент художньо відтворювався потік певних

емоцій, думок, то він ще кожну емоцію і думку розглядав під мікроскопом. Толстой вважав, що чим глибше, тим загальніше. Тобто, чим глибше ти заглянеш в будь-яку людину, тим більше загальнолюдського ти там побачиш. Саме тому Лев Миколайович так і зачепив не тільки вітчизняного, а й західноєвропейського читача.


В силу своєї роботи я кілька разів перечитувала «Війну і мир» і кожного разу повторювалася одна і та ж історія. Дочитаєш до кінця, і щоразу виникає питання: що можна після цього ще написати про людину? Нового що можна сказати? У цій книзі описано народження, дитинство, отроцтво, юність, потім доходимо до більш зрілого віку ¬ любов у житті людини, всі її різновиди; далі – зрілість, і пов'язаний з цим комплекс міркувань про життя, його сенс; врешті-решт ¬ старість і смерть. А для тих, хто читає вперше, це взагалі відкриття: людини, світу, людських взаємовідносин, самого себе.

Цікаво, що завжди можна відрізнити улюблених героїв Толстого від нелюбимих. Улюблені герої Толстого – це ті, хто завжди здатен рухатися вперед у пошуку істини, в наближенні до неї, змінюючи свої погляди. Одна з найкращих книг про Толстого, написана Ольгою Володимирівною Слівіцькою, так і називається ¬ «Істина в русі». І Толстой, який, здавалося б, в «Війні і мирі» все вже про людину зрозумів, сам не зупинився на цьому. Його називають письменником шляху, тому що він сам і його улюблені герої завжди намагалися дійти до істини, до глибини, а оскільки цей «колодязь» є бездонним, постійно є і рух. До істини можна постійно наближатися, але не можна її за хвіст спіймати.

Коли Толстой помер, Леонід Миколайович Андрєєв написав мініатюру під назвою «Смерть Гулівера». Історія така: Гулівер нарешті помер і ліліпути, розуміючи його велич, вирішують належним чином цю смерть вшанувати. Для цього на померлому нагромаджують поміст, влаштовують сцену, на яку всі ліліпути піднімаються і розповідають про те, який великий був Людина-Гора. Насправді радіють, що нарешті його немає. Толстой – це Гулівер, звичайно, в певному сенсі. Це дуже масштабна особистість. Він став відомий не тільки як письменник, а й як мудрець. До нього йшли в Ясну Поляну як до вчителя, йшли саме за життєвою порадою, а не через якісь естетичні суперечки.

Сьогодні Толстой так само відомий, так само популярний, він перевидається на всіх мовах… Адже що Воланд сказав про людину? «Люди як люди… Нагадують колишніх. Квартирне питання лише зіпсувало їх». Ось людина залишилася такою ж. І те, що побачив в людині Толстой тоді, є і в сучасній людині.

«Чертков говорив, що навколо нас чотири стіни незвіданності: попереду стіна майбутнього, позаду стіна минулого, праворуч стіна невідомого про те, що відбувається там, де мене немає, і четверта, він говорить, стіна невідомого того, що робиться в чужій душі.  Три перші стіни... Чим менше ми будемо туди зазирати, тим краще. Але четверта стіна незнаного, того, що робиться в душах інших людей, цю стіну ми повинні всіма силами розбивати – прагнути до злиття з душами інших людей. І чим менше ми будемо зазирати за ті три стіни, тим більше ми будемо зближуватися з іншими в цьому напрямку.» (Л. М. Толстой. Щоденник 1896 р.)

Дар’я КОСТЄВА.