Університет під час війни

ВІД РЕДАКЦІЇ. Передвоєнні роки університету були звичайними  трудовими буднями.  У 1939-1940 рр. було захищено 7 докторських і 44 кандидатських дисертацій, також за цей час було опубліковано 500 наукових статей. Студенти складали державні іспити, випускники отримували направлення на роботу. Йшла підготовка до наукових експедицій. Мирне життя нашого університету було перервано війною. 30 липня 1941 р. у  Харкові припинились заняття в університетах та технікумах. Прийому студентів на перший курс нового навчального року не відбулося.

…22 червня 1941 року біля університетської будівлі декан історичного факультету К. М. Віч виступив із закликом  до студентів та викладачів  стати на захист Батьківщини. В  перші дні до війсккомату сотні комуністів та комсомольців університету написали заяву про добровільне бажання піти на фронт. Хлопці після вручення дипломів йшли до лав Червоної Армії або до знакової галузі народного господарства.  Випускник філологічного факультету 1941 р.  письменник Анатолій  Добровольский згадує: «Наш випуск був особливий – воєнний, ми встигли отримати дипломи, й призначення на педагогічну роботу, але багатьом прийшлося змінити професію:  довелося складати інші екзамени,  диплом нам вже видавала війна».

З перших днів почалася перебудова роботи всіх кафедр та науково-дослідних інститутів. Український лінгвіст, викладач університету Леонід Булаховський писав: «Наш борг – і ми його виконаємо – полягає у тому, щоб усі свої знання, всі свої сили віддати на допомогу тим, хто захищає нашу Батьківщину, захищає нас, захищає ті цінності, які для нас найдорожчі і без яких ми не уявляємо своє життя». Університет віддавав усі свої сили, щоб допомогти армії. Так співробітники астрономічної обсерваторії організували спостереження за появою в нічному небі ворогів  світловими сигналами, допомагаючи бійцям винищувальних батальйонів знешкоджувати ворожих шпигунів  та ракетників. Кафедра картографії геолого-географічного підготовила до друку топографічні карти для військових частин.

Згадаймо студентів, викладачів, співробітників університету, які пішли на фронт: Костянтин Миколайович Курячий, вихованець хімічного факультету. Обороняв Київ. 14 лютого 1943 р., визволяючи рідний Харків, героїчно загинув.  Посмертно йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу. У вересні 1941 р. пішов на фронт третьокурсник фізико-математичного факультету  Василь Петрович Сімон,  який пройшов всю Велику Вітчизняну війну, в липні 1944 р. отримав звання Героя Радянського Союзу. Випускник  історичного факультету 1940 р.  Митрофан Єгорович Малущенко  у роки війни воював у  авіації, бився з фашистами в Криму, брав участь у звільненні  Білорусі та Литви, за час своєї служби здійснив 207 бойових вильотів. Від 29 липня 1945 р.  йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу. З перших днів війни пішов на фронт  заступник декана історичного факультету Д. І Чепіга. Брав участь у битвах під Сталінградом, за що був нагороджений орденом  Червоної Зірки. В серпні 1943 р.  в бою на Курській дузі убитий ворожою пулею. За декілька днів до початку війни с відзнакою закінчив  фізико-математичний факультет  І. Ф. Тимошенко. Академік М.П.Барабашов називав Івана гордістю і надією університету, мав разом із  своїм  учителем дві опубліковані роботи,  присвячені дослідженню Сонця та Марса. Іван Тимошенко загинув в липні 1942 р. За досягнення в науці Міжнародний астрономічний союз присвоїв ім’я Івана Тимошенка одному із кратерів на поверхні Марса. В 1937 р. закінчив філологічний факультет Ю. В. Корецький, поет, перекладач, літературознавець. Воював військовим кореспондентом в газеті «За Вітчизну». Свій настрій, свої думки, пережиті події він викладав у фронтових листах до своїх батьків: «Почуваю себе чудово, як і раніше чудово… Будьте мужніми, веселими – перемога за нами» (11.081941).  Через 8 днів в оборонних боях під Києвом Юрій Корецький загинув…

…За час окупації Харківський університет зазнав великих втрат. Фашисти знищили мінералогічний та геологічні корпуси, актовий зал, майже зруйнували філологічний і біологічний корпус. Меблі із університетських аудиторій були використані окупантами для палива в казармах. Фашисти пограбували археологічний музей, де були зібрані рідкісні історичні пам’ятки та знахідки. В ЦНБ  вороги знищили увесь газетний фонд  1917-1941 рр. На щастя, бібліотечні працівники сховали у скриню друковані й рукописні книги XV-XVIII ст.., прикривши його непотрібними речами. Загальна сума збитку для університету становило 28 млн. 443 тис крб.

Весною 1942 р.  фашисти оголосили про відновлення роботи університету. Таким чином, вони сподівались взяти на облік всіх наукових працівників. Але вчені університету відмовлялися працювати на фашистів. Проф. А. С Сушквевич, який пережив страшні дні окупації, згадує: «Пам’ятаю останні дні 1941 р., коли зруйнувалась наше життя: затихло радіо, відключили електрику та воду, – це означало, що прийшли німці. Довго вони грабували наше місто. Багато хто з нас не пережив першу зиму 1941 р. – загинули, пригноблені голодом, хворобами й іншими бідами». При спробі захистити університетське майно загинув професор С.М Семильотов. Померли від голоду  професори В. А Дибський,  Ю. Д Клеонов, Б.П. Попов та ін. Доцент філологічного факультету  Стрелков був відправлений  до Німеччини, де працював прибиральником гною.

Навчання в евакуації

Наприкінці вересня 1941 р. Рада з евакуації при РНК СРСР і Всесоюзний Комітет у справах вищої школи при РНК СРСР визначили місце евакуації Харківського університету – місто Кзил-Орда. Це був обласний центр Кзил-Ординської області Казахської PCP. Разом із харків'янами в евакуацію вирушила група викладачів і студентів Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. Відповідно до наказу Наркомату освіти УРСР від 4 серпня 1941 р. два вузи були тимчасово об'єднані на базі Харківського університету.

Наприкінці жовтня 1941 р. деякі викладачі Харківського університету були направлені на роботу в міські середні і неповні середні школи, в місцевий педагогічний інститут. Украй гострою була житлова проблема. Частина студентів була розселена в приміських колгоспах і радгоспах, де тимчасово залучалася до сільськогосподарських робіт. в Кзил-Орді вже знаходилося 70 викладачів Харківського університету та 130 студентів.

Багато випробувань випало на долю тих, хто мав у Кзил-Орді налагодити навчальний процес в Об'єднаному Українському державному університеті (ОУДУ), який став спільним етапом в історії Харківського та Київського університетів. Наказом ректора О. В. Сазонова від 10 грудня 1941 р. університет відновив роботу в складі п'яти факультетів: історичного, філологічного, фізико-математичного, хімічного і біологічного. Заняття на економічному та деяких інших факультетах відновити не вдалося. На початку грудня 1941 р. заняття вели 70 викладачів, було сформовано 28 академічних груп, у яких налічувався 130 студентів.  Це були в основному старшокурсники, звільнені від служби в армії. Але протягом першого півріччя прийом студентів продовжувався на усі курси. З 1942 р. склад студентського колективу почав поповнюватися інвалідами Великої Вітчизняної війни. З січня 1942 р. університет, якому було надано приміщення місцевого педагогічного інституту, розпочав заняття. З 23 лютого 1942 р. ректором ОУДУ був призначений О. М. Русько, який до цього часу був ректором Київського університету; проректором з навчальної роботи – О. В. Сазонов, з наукової роботи - І. М. Кравець, обидва – працівники Харківського університету. Професорсько-викладацький склад ОУДУ налічував 83 чол., у тому числі 5 професорів, докторів наук, 3 професори і 28 доцентів, кандидатів наук. До кінця 1942 р. в університеті навчалося близько 500 чол.

Навчальний процес в університеті відбувався в умовах перебудови навчальних планів відповідно до військового часу. Термін навчання в педагогічних вузах скорочувався з 4 до З років при збільшенні щотижневих занять з 36 до 42-45 годин. На екзаменаційну сесію виносилося 6-8 іспитів і 4-6 заліків. П'ятирічний термін навчання було відновлено з 1 вересня 1942 р. Долаючи великі труднощі, колектив університету поступово налагоджував навчальний процес, забезпечував підготовку висококваліфікованих кадрів. За період перебування в Кзил-Орді ОУДУ підготував 263 фахівця, з них 160 філологів, 43 історики, 20 фізиків  і математиків, 22 хіміки і 18 біологів.

Увесь колектив, три чверті котрого складали дівчата, активно брав участь у суспільних роботах, таких як будівництво зрошувального каналу довжиною близько 16 км. На його спорудження виїжджали по черзі усі вузи, що перебували в Кзил-Орді. Цей канал поєднав зрошувальну систему Кзил-Орди з річкою Сир-Дар’я. Будівельними роботами керував проректор університету М.М. Кравець. У самому місті часто відбувалися суботники та недільники з будівництва та ремонту маленьких каналів, у яких активну участь брали студенти університету. Крім того, студенти працювали на заготовці палива. Для цієї мети були організовані бригади з 4 осіб у кожній. Не дивлячись на тяжкі умови, вони виповнювали по 4-5 денних норм, заготовлюючи по 6 складометрів саксаулу.

У період канікул студенти розвантажували баржи. Об’єднаний Український державний університет мав підсобне господарство – рисові плантації. Студенти пололи їх, збирали врожай, очищували рис. Працювали самовіддано. В умовах війни кожен трудився, поки міг. Усіма роботами керувало партбюро з головою доц. В. Н. Петровим. За заготовку саксаулу та будівельних зрошувальних каналів університет був нагороджений грамотами Президії Верховної Ради Казахської РСР.

Основними формами політично-виховної роботи були бесіди, лекції, щонедільні випуски стіннівок, мітинги на честь звільнених міст. У гуртожитках студенти щоденно читали та обговорювали зведення Радінформбюро.

О труднощах тих днів, о тяжких умовах навчання згадує колишня студентка фізмату В. А. Федорец: «Для самостійної роботи студентів міськком виділив у педінституті приміщення. Кімната була невелика, а бажаючих потрапити туди багато… З 8 до 10 години вечору світла не було, але ніхто не виходив. Кожен чекав, щоб можна було позайматися до 12 годин ночі».

Однак, не зважаючи на труднощі, вчилися студенти гарно. Про це яскраво говорять данні за 1943-44 навчальний рік. Якщо в І семестрі було 37,9 % відмінників та 1,5 % неуспішних, то вже у ІІ семестрі відмінників стало 40,8% і тільки 1,1% неуспішних.

Наукова робота серед студентів в цей час також була спрямована на вирішення практичних питань. Так, біологи та хіміки мали угоду з аптекоуправлінням і брали участь у виробництві медикаментів. Геологи інтенсивно працювали у пошукових експедиціях. Вони багато зробили для розробки нових родовищ корисних копалин на території Казахстану.

Усього в 1941/1942 навчальному році викладачі суспільних наук прочитали для трудящих міста й області понад 600 лекцій. Викладачі університету надавали навчально-методичну допомогу вчителям місцевих шкіл та навчальних закладів міста й області. Науковці брали участь у засіданнях методичних об'єднань учителів середніх шкіл, у розробці навчальних програм, читали лекції, в тому числі з культурно-просвітницької тематики, для педагогів і населення міста. Все це збагачувало культуру народів, яких ще більше зблизило загальне лихо – війна. Роботу ОУДУ в евакуації було відзначено Почесною грамотою Президії ВР Казахської РСР. Таку саме нагороду вручено і 25 викладачам та студентам.

23 серпня 1943 р., коли  було звільнено від нацистів Харків, розпочалася підготовча робота до реевакуації університету до рідного міста.

Інформацію підготувала Т. ЄРОХІНА за книгами: «Харківський університет у роки Великої Вітчизняної війни» Ю. І. Журавського, Б. П. Зайцева та ін.,  «Очерки истории комсомольской организации Харьковского университета» під ред. А. Є. Кучер, «Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна за 200 років»  В. С. Бакірова, В. М. Духопельникова та ін.