І наша вдячна пам’ять…

Пішов із життя Василь Антонович СВІЧ (20.02.1938 – 27.07.2018). Талановитий український учений-радіофізик, ректор університету (1993–1998 рр.)  Василь Антонович Свіч  був самородком землі української. Він був унікальним явищем в історії університету. Заслужений професор Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна. Василя Антоновича, як і Василя Назаровича Каразіна, породила Слобожанщина, Богодухівська земля. Не кожному дано так щедро жити! Писала наша газета всього рік тому, коли громадськість держави і Каразінського відзначали 80-річчя свого сина.  Ми щасливі, що встигли сказати Василю Антоновичу про те, що його любов з університетом була взаємною, що університет пам’ятає свого ректора і що він, вихованець рідного університету, поклав на вівтар альма-матер, щоб врятувати її у найскрутніші часи нашої історії.

У 1945-му пішов до першого класу у рідному с. Мерло.  У 1946-му – голод. Батько Антон Іванович Свіч, голова сім’ї, і батько трьох дітей, повернувся із фронту інвалідом 1 групи. Як жартував із властивим йому гумором Василь Антонович:  він змалку потрапив у становище того битого, за якого двох небитих дають. Свої вершини Василь Антонович долав чесно, креативно, наполегливо.  І тоді, коли  хлопчиком ходив до школи по 16 км щоденно. Ходив до ЗНАНЬ! До ОСВІТИ! І коли ректором обрали у найважчі часи –  90-ті рр. Не позаздриш такому призначенню. А тут ще й Державна комісія визнала Головний корпус  університету аварійним.  І ректор бере відповідальність на себе: ректорат приймає рішення продовжити навчання і приступити до ремонту. І ремонт було зроблено… А якою ціною заплачено! І  Університет пам’ятає,  що це ректор В.А.Свіч удруге після ректора Буланкіна І.М. подарував нам врятований Головний корпус! …Він народився лідером і лідером пройшов своє земне життя. Постійна робота з людьми. Де очолював колектив, обов’язково виводив його у лідери. Талановитий багатогранний лідер. При врученні Державної премії Василь Антонович промовив слова, що можуть бути епіграфом до його життя: «Я – щаслива людина. А улюблена  робота – найбільше щастя і найбільша пристрасть у моєму  житті». Демократичний, завжди у доброму гуморі, відповідальний у вирішенні найважчих труднощів, свій, університетський! А яким же другом вірним він був! Кожного в університеті  знав.  Кожному ішов на допомогу, намагався зрозуміти і вирішити проблеми. УНІВЕРСИТЕТ був його життям. І Любов з УНІВЕРСИТЕТОМ у Василя Антоновича була ВЗАЄМНОЮ.

…Василь Антонович залишив університету велику спадщину: понад 200 наукових публікацій,  22 авторських свідоцтва на винаходи, під його науковим керівництвом освоєно новий тип генераторів СБМ діапазону з оптичним накачуванням, запропоновано ряд нових робочих речовин для квантових генераторів СБМ діапазону, захищено сім  кандидатських дисертацій. Понад 50 років свого життя він присвятив університету, прийшов студентом і заслужив бути обраним УНІВЕРСИТЕТОМ своїм  ректором. За період ректорства Василя Антоновича в університеті відкрито 17 нових спеціальностей. Його нагороди і посади  просто неможливо перерахувати:  член редколегій провідних, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1994), Відмінник освіти України (1995),  «Людина року» (1998). «Лідер ХХІ століття»,  нагороджений відзнакою «Золотий Меркурій» за особистий внесок у розвиток вітчизняної науки та освіти. У 2000 р. комітет «ЄС–ХХІ століття» присудив  міжнародну нагорода «Срібний дельфін» у номінаціях «Керівник ХХІ століття» та «Підприємство ХХІ століття». Знак міського голови «За старанність на честь 350-річчя заснування Харкова» (2004), медаль СРСР «За трудовое отличие», медаль Чехословаччини «Чесний знак молоді», медаль імені тричі Героя Радянського Союзу Івана Кожедуба, орден України «За заслуги» 3-го ступеня (2005), знак Міністерства освіти і науки «За наукові досягнення» (2007)… Жив чесно, віддано, відповідально! Дякуємо долі за те, що він був з нами…

Університет схиляє голову у жалобі,  любові  і пошані,  Світла пам'ять, Василю Антоновичу… Вічна пам’ять!